Магічний ніж - Пулман Филип (читать полностью книгу без регистрации .txt) 📗
— Докторе Груман, нам краще загасити багаття, — сказав він, — хоча воно було дуже доречним. Гадаю, тканина намету досить цупка, але хто знає? А тепер, мокрий чи сухий, але я спатиму.
— Вранці ви будете сухим, — пообіцяв шаман. Він узяв жменю вогкої землі та загасив багаття, а Лі, насилу вмостившись у крихітному наметі, заплющив очі.
Його сни були дивовижними й дуже яскравими. Якоїсь миті йому здалося, що він прокинувся та бачить, як шаман сидить, схрестивши ноги, а полум'я швидко поглинає його плоть — невдовзі на його місці сидів лише білий скелет у купці димуватого попелу. Стривожений, Лі подивився на Гестера, але його небагатослівний деймон міцно спав, такий уразливий і тихий — чого ніколи не бувало, коли сам він не спав. Отже, це був лише сон, і в цьому сні він не спав. Відчуваючи всю незвичайність ситуації, Лі Скоресбі ліг поруч із зайцем, і йому снилося, що він лежав так доволі довго.
У центрі іншого сну також був Груман. Лі здалося, що він бачить, як шаман трясе облямовану пір'ям тріскачку і наказує якійсь істоті підкоритися йому. Потім Лі відчув нудоту — він побачив, що цією істотою була одна з бачених ними сьогодні примар. Вона була високою та майже невидимою і викликала в Лі таку відразу, що йому аж скрутило нутрощі, і він ледь не прокинувся в холодному поті. Але Груман без страху давав їй указівки, і вона дійсно не завдала шаману жодної шкоди — уважно вислухавши його, вона, як мильна бульбашка, піднялася вгору та пройшла крізь брезент намету.
Тоді ця знесилююча ніч увійшла в нову стадію — він був у кабіні цепеліна та спостерігав за пілотом. Насправді він навіть сидів у кріслі другого пілота, і вони дрейфували над лісом, уважно спостерігаючи за сплетінням гілок і листям унизу. А потім у кабіні з'явилася та примара.
Як це часто буває уві сні, Лі не міг ані крикнути, ані ворухнутися, але добре відчував увесь жах, котрий охопив пілота, коли той побачив, що з ним відбувається.
Примара нахилилася над чоловіком та притиснула до нього те, що було її обличчям. Його деймон-зяблик затріпотів, пронизливо заверещав та спробував вирватися, але лише упав, напівживий, на панель приладу Пілот повернув обличчя до Лі та простяг йому руку, проте Лі не мав сили ворухнутися. Страждання в очах чоловіка вивертало його єство: примара висмоктувала з чоловіка щось справжнє й живе, і його деймон ледве стрепенувся та видав високий крик — але було видно, що це лише агонія.
За мить зяблик зник, однак пілот був ще живий. Його очі стали туманними та тьмяними, а рука, котру він тягнув до Лі, із глухим стуком упала на важелі керування цепеліном. Він був живим, але водночас і неживим: його охопила байдужість до всього.
І Лі залишалося тільки сидіти та безпомічно спостерігати, як цепелін летить назустріч скелястому обриву перед ними. Пілот напевно це бачив, однак його ніщо не цікавило. Охоплений жахом, Лі втиснувся у крісло, але нічого не відбулося, і в мить удару він вигукнув: «Тестер!» — та прокинувся.
Він був у наметі, йому нічого не загрожувало, а деймон м'яко покусував його за підборіддя. Шаман сидів, схрестивши ноги, але Лі із трепетом відзначив, що його деймона-яструба не було в наметі. Безперечно, цей ліс був лихим місцем, повним нав'язливих мар.
Потім він усвідомив, що хоча багаття вже давно згасло, а в лісі панувала непроглядна темрява, побачити шамана йому дозволяє якесь світло. Від стовбурів дерев та нижньої поверхні листя відбивалося далеке мерехтіння, і Лі відразу зрозумів, що це було: його сон був не зовсім сном, бо цепелін дійсно врізався в гору.
— Чорт забирай, Лі, ти тремтиш, мов осиковий листок. Що з тобою? — пробурчав Тестер, прядучи довгими вухами.
— Хіба ти не бачив той сон, Тестере? — спитав аеронавт.
— Це був не сон — ти бачив справжні події. Якби я знав, що ти ясновидець, то вже давно б вилікував тебе від цієї недуги. Забудь про це, добре?
Лі почухав потилицю, а Тестер поворушив вухами.
А потім, без найменшого проміжку, Лі Скоресбі побачив, що летить у повітрі поруч із деймоном шамана, яструбом на ім'я Саяна Кетора. Він перебував поруч із деймоном іншої людини, далеко від свого власного, і усвідомлення цього пронизало його дивовижною сумішшю вини та задоволення. Вони ширяли в бурхливих потоках повітря над лісом — наче він сам був птахом, — і Лі озирнувся та побачив, що темне повітря тепер трохи наповнене мертвотно-блідим світлом повного місяця, який час від часу визирав крізь дірку в завісі хмар і заливав верхівки дерев сріблом.
Деймон-яструб гортанно закричав, і знизу залунали у відповідь тисячі голосів інших птахів: гукання сов, стриножене цвірінькання горобців, мелодійний спів солов'я. Саяна Кетора кликала їх усіх, і вони не забарилися з'явитися — усі до єдиного птахи лісу: і ті, хто був на нічному полюванні, і ті, хто мирно спав. Умить тисячі птахів наводнили повітря, і в ньому наче стало тісно.
Лі відчув, що пташина частина його природи — виявляється, вона в нього була — радо реагує на заклик яструба-королеви, а людська його частина охоплена найдивовижнішим із задоволень: активно запропонувати свої послуги потужній та справедливій силі. Він разом із рештою величезної зграї — сотнею видів, зібраних воєдино гіпнотичною волею яструба, — описав коло та побачив на тлі сріблястої хмари ненависні правильні Обриси цепеліна.
Усі вони достеменно знали, що мусять зробити: величезна зграя потекла до цепеліна. Найшвидші досягли його першими, але ніхто не випередив Саяну Кетору. Крихітні кропив'янки та зяблики, сови з безшумними крилами, швидкі стрижі — за хвилину весь корпус дирижабля був усипаний ними, а їхні пазурі шкрябали та протикали промаслений шовк.
Птахи намагалися триматися подалі від мотора, хоча деяких із них затягло туди повітрям, і їхні тільця почикрижили великі пропелери. Більшість із крилатих створінь просто всілися на цепелін, а ті, хто прибули пізніше, зачепилися за перших, тож невдовзі птахи покрили не лише весь корпус повітряного корабля, а й вікна кабіни, і розпірки та кабелі — на кожному квадратному дюймі сидів птах, а то й два-три. За мить водень почав виходити з корпусу цепеліна крізь тисячі дрібненьких дірок, створених пташиними пазурами.
Пілот нічого не міг вдіяти. Під вагою птахів дирижабль почав знижуватися, а крилаті нападники дедалі прибували й прибували з темряви, невидимі для людей у цепеліні, котрим залишалося тільки розгублено смикати рушниця ми та стріляти в білий світ, як у копійку.
Цієї миті Саяна Кетора крикнула, і грім ударів крил по повітрю заглушив навіть шум двигуна — усі птахи разом злетіли в повітря. Солдатам у кабіні залишилося тільки чотири-п'ять жахливих секунд, щоб зрозуміти: зараз цепелін вріжеться в гору та спалахне.
Вогонь, жар, язики полум'я… Лі знову прокинувся, і цього разу його тіло було таким сухим, ніби він декілька годин пролежав під сонцем пустелі.
По брезенту намету, як і раніше, нескінченно бара банили краплі, що зривалися з мокрого листя, але буря скінчилася. Небо було вже блідо-сірим, Лі підскочив та побачив, що Гестер блимає очима поруч із ним, а шаман, загорнутий у ковдру, спить так міцно, що Лі подумав би, ніби він мертвий — якби на гілці, що лежала на землі поруч із наметом, не сиділа спляча Саяна Кетора.
Окрім капання води, було чути лише звичайний для лісу пташиний спів. Ані моторів, ані ворожих голосів не було чути, і Лі вирішив, що можна запалити вогонь. Після кількох невдалих спроб багаття нарешті зайнялося, і він зварив каву.
— Що тепер, Тестере? — спитав він у деймона.
— Хто знає? Цепелінів було чотири, а він знищив лише три.
— Я маю на увазі, чи вільні ми тепер від узятих на себе зобов'язань?
Заєць повів вухами і відповів:
— За контрактом — так.
— Тут ідеться не про контракт — це питання моральне.
— До того, як ти почнеш хвилюватися з приводу моралі, Лі, спочатку подумай про четвертий цепелін. Нас шукають тридцять-сорок чоловіків із рушницями — солдати імперської армії, чорт забирай! Спочатку треба вижити, а вже потім розглядати етичні питання.
