Історія України-Руси. Том 4 - Грушевський Михайло Сергійович (книги онлайн без регистрации .TXT) 📗
Підчас сеї анемічної облоги Луцька йшла дрібна війна в сусїднїх землях. В Белзькій землї руські ватаги спалили Бужськ і грабували Поляків. Висланий туди ще з під Володимира польський 6-тисячний полк погромив сї ватаги. При тім він пробував взяти Олесько, але се йому не удало ся: державець сього замку Богдан Рогатинський, Русин з Галичини, властитель Рогатина, перейшов ще з початку війни до Свитригайла і тепер не вважаючи, що йому грозила конфіскація маєтностей, не схотїв піддатись. Здобути Олеського замку Полякам не удало ся, й вони мусїли задоволити ся обіцянкою Богдана, що він піддасть замок, коли піддасть ся Луцьк. За те маєтности його, розумієть ся, сконфісковано.
Подібний рух був також і в Холмщинї. Початком було спаленнє Ратненського замка, що піддали самі осадники, і потім руські ватаги ходили по Холмщинї. Але їх погромила холмська залога 8).
Тим часом головне польське військо під Луцьком починало вже сильно нудити ся такою довгою й безуспішною облогою. Лїто кінчило ся, надходили осїнні слоти. Було загальне невдоволеннє, підозріння зрад, упадок духу. До того прилучила ся сильна утрата в конях: маса їх здихала від непривичної паші. Тому вість, що переговори з Свитригайлом готові привести до якоїсь тривкійшої згоди, стрічені були з великою радістю в польськім таборі.
Полякам така згода була дуже на руку тим більше, що обставини Свитригайла починали рішучо поправляти ся. Йому самому, видко, не удало ся таки зібрати якогось поряднїйшого війська, але за те нарештї починали рушати ся його союзники. Воєвода волоський Олександр вислав військо й спустошив зайняте Поляками Поділє та сусїдні галицькі землї — на Покутю і в Галицькій землї. Вправдї брати Бучацкі, вислані королем против Волохів, розбили Олександрове військо, але діверсія ся мала свою цїну, й її ще можна було використати. Татари, що перед тим вислали якусь поміч Свитригайлу (вони згадують ся в битві над Стиром, але мабуть се була незначна поміч), тепер зближали ся з новими силами. А що найважнїйше — хрестоносні рицарі, на котрих нейтральність так числили Поляки, зовсїм несподївано для них виповіли війну й разом з сим, в 20-х днях серпня, трома полками напали на, польські землї 9). Обставини були незвичайно користні для Свитригайла, і от саме коли наставав нарештї його час — він укладає з Ягайлом перемирє на два роки, розтягаючи його й на своїх союзників — Нїмцїв і Волохів 10).
Коли прийняти, що Свитригайло тодї знав уже про нїмецькі пляни походу на Польщу, то його угода з Ягайлом була остатнею дурницею, яку собі тільки можна уявити, а Свитригайла треба б признати дурнем чистої води. Можливо одначе, що укладаючи угоди, він ще не чув нїчого про похід Нїмцїв і не мав надїї, що рицарі, котрих він так довго всякими способами закликав до війни, рушать дїйсно. Акт угоди підписаний Ягайлом 26/VIII, коли ще вісти про сам нїмецький напад не могли прийти. Можливо, що вісти про неудачу Волохів на Поділю знеохотили Свитригайла, й він не мав енерґії чекати діверсії Нїмцїв довше. Иньша справа, чому він не зірвав переговорів підчас ратифікації, що затягла ся до 2 вересня, коли він мусїв уже мати відомости про нїмецький похід?! Чи так стратив енерґію, що не хотїв уже й підтримати рицарів?
У всякім разї, навіть припускаючи, що Свитригайло укладав угоду ще не знаючи про нїмецькі пляни, його роля в Луцькій війнї дуже непоказна. Він не показав здібностей анї орґанїзатора, анї вожда, анї полїтика, й не зміркувавши в ситуації, підтяв свою справу в самих початках. Вона потім уже таки й не встала.
Згоду уложено на два роки — до Івана Купала 1432 р., на підставі стану володїння. За Поляками зіставало ся західнє Поділє — Камінець, Смотрич, Скала і Червоногород з своїми округами. Бакоту з її округом лишено нейтральною; на східнїй границї крайнїми замками з польського боку виступають Голчедаїв і Йолтушків, з литовського — Летичів. Волинь, розумієть ся, цїла зістаєть ся за Свитригайлом, і про неї навіть згадки нема в трактатї — Поляки мовчки вирікли ся претензій до неї. Так само нема мови вже про якісь сумнїви що до правности великокняжого титулу Свитригайла: на сих двох точках він узяв гору. Підчас перемиря мали відбувати ся зїзди комісарів польських і литовських, що по можности ще перед скінченнєм перемиря мали полагодити спірні питання, а передо всїм мали рішити, кому має належати Поділє. Перший такий зїзд визначено на Стрітеннє 1432 р. З Свитригайлового боку підписали сю умову князї: Жиґимонт Кейстутович, Олелько й Іван Володимировичі, Юрий Лугвенович, Семен Гольшанський й иньші, всїх вісїм, і 22 визначнїйші панове, преважно Литвини, й деякі Русини.
Несподїваний напад нїмецьких рицарів на Польщу, хоч не мав великих успіхів, страшно розгнївав Поляків тому, що вони не сподївали ся звідси ворожих учинків. Завзявши ся на Нїмцїв, вони роспочинають дуже живі зносини з усїми ворогами рицарів, а заразом силкують ся всякими способами прийти до порозуміння з Свитригайлом. Але Свитригайло міцно тримав ся при союзї з рицарями, дуже богато по нїм сподіваючись, і не хотїв мирити ся з Поляками. Він хандричив ся з ними за границї, жадав відступлення пограничних замків, що давнїйше належали до Волини (Ветли, Ратно, Городло, Лопатин). А доносячи рицарям про заходи Поляків, щоб розбити його союз з рицарями, запевняє, що й цїлий сьвіт його не розлучить з рицарями. На Ягайла ж мав такий завзяток, як доносили нїмецькі аґенти, що навіть підозрівав його в плянах на своє житє 11).
Литовсько-польський зїзд, визначений на 2/II 1432 р., не відбув ся наслїдком того, що Свитригайло зажадав, аби в нїм брали відпоручники й його союзників — Волохів і нїмецьких рицарів. Нїмецькі аґенти доносили також ще иньше: Свитригайло був ображений тим, що в охороннїм листї потитуловано його просто „князем литовським”, не „великим”. Поляки все таки силкували ся якось прийти до порозуміння з ним. Маємо звістку, що на зїздї станів польських в Сєрадзи (цьвітень 1432 р.), де ухвалено війну з Нїмцями, постановлено також шукати згоди з Свитригайлом на тім, що він буде великим князем на тих самих умовах і в тих самих границях, як Витовт, і з тим вислано до нього посольство. Коли б покладати ся на докладність сеї звістки, се значило б відступленнє Поділя. Але Свитригайло на те не здавав ся. Навіть проєкт, що ще перед тим виник був у польських кругах — дати йому реґенцію в Польщі з огляду на упадок сил Ягайла, не звабляв його. Зрештою сей проєкт уложено поза плечима старого короля, й Ягайло не мав до нього нїякої охоти 12).
Відповідею на сєрадзькі ухвали був зїзд Свитригайлових союзників — пруських і ливонських рицарів, з Свитригайлом і відпоручником воєводичів молдавських Ілї й Стефана. На сїм зїздї, 15 мая 1432 р. відновлено торічний союз на ново. Окрім сих союзників Свитригайло числив далї на поміч татарського хана, на тверського князя, з котрим незадовго перед тим посвоячив ся, на московського в. князя. Новгород і Псков також піддали ся як раз тодї під його зверхність; заносило ся також якийсь час на союз з Свитригайлом ще й мазовецьких князїв 13). Супроти того Свитригайло міг себе уважати дуже сильним і не хотїв польської ласки.
Поляки мусїли нарештї переконати ся, що не дійдуть з Свитригайлом до кінця. Тодї вони постарали ся знищити його — таки на ґрунтї.
На жаль, закулїсова сторона сеї інтриґи від нас в значній мірі закрита. Одинокий Длуґош оповідав нам про се — і то досить загально й не дуже докладно. Головним махером називає він сєрадзького каштеляна Зарембу: король і пани польські, довідавши ся, що на Литві є незадоволеннє на Свитригайла, поручило Зарембі заохотити сих незадоволених до повстання против Свитригайла й вибору на його місце Жиґимонта Кейстутовича, запевнивши їм при тім поміч Польщі. Заремба був одним з послів висланих до Свитригайла ще з сєрадзького зїзду й перебував на Литві в маю 1432 р.; потім знову бачимо його у Свитригайла десь в липню 14). Він був здавна близьким чоловіком до родини Жиґимонта Кейстутовича — до його сина Михайла 15), і через них міг війти в ближші зносини з литовськими верховодами. Можливо, що він уже підчас свого першого посольства звернув увагу на литовських невдоволенцїв, або й увійшов у зносини з ними, та піддав польському правительству плян використати се незадоволеннє, — тому й вислано його знову на Литву, уже з сими секретними порученнями 16). При його участи орґанїзовано вже формальну конспірацію против Свитригайла, й та конспірація вчинила переворот при кінцї серпня.