Москва Ординська - Білінський Володимир Броніславович (лучшие книги читать онлайн бесплатно без регистрации TXT) 📗
Поруч із батьком Чилаукуном були поховані його два сини — так звані Дмитрій та Андрій, які успадковували титул старшого хана улусу (за російською термінологією — Великого Володимирського Князя). Хоча, звичайно, московити і в це питання понакидали багато фальшивок. Зауважимо тільки, якщо поруч із батьком поховали «звичайних князів», як стверджує російська історіографія, то чому не віддали переваги «синам — Великим Князям»? Нелогічно!
І ще один незаперечний факт: син, у якого батько відібрав наречену, так званий Григорій, став засновником «Отрочь-монастыря», тому за канонами російської церкви був похований у тому монастирі, і ніде інше, задовго до заснування храму «Преображения Господня».
Т. Манухіна повідомила ще один дуже цікавий епізод із життя старшого сина Чилаукуна, який московські історики намагаються замовчувати:
«И вместе с тем, когда тот же всеми покинутый и затравленный Дмитрий… лишенный Владимирского стола и изгнанный из своего удела, искал последнюю защиту в Твери, — Михаил великодушно его принял, постарался с помощью еп. Андрея примирить его с братом, кн. Владимирским Андреем… и отправил его, полу- больного, в родной Переяславль, куда Дмитрий не доехал, скончавшись в Волоколамске (Волоке-на-Ламе.—В.Б.)» [65. с. 60].
Як бачимо, і цей князь помер у дорозі, був отруєний, що доводить його походження із роду Чингісидів.
Із цього опису Т. Манухіної постає багато питань. Розглянемо деякі.
1. Відколи дорога із Твері до Переславля-Заліського лежала через Волок-на-Ламі?
Це щось на кшталт, якби дорога із Києва до Львова проходила через Харків.
2. Ч ому смертельно хворій людині Михайло дозволив вирушити в дорогу до вщент спаленого Переславля?
Там у нього не залишилось ні кола ні двора, на нього ніхто не чекав.
Усі подібні питання наводять на думку про вигаданість ситуації, викладеної московською церквою у тексті, щоби відволікти від головного: так званий Дмитрій був отруєний у Твері. Там же і похований у храмі «Преображения Господня» у 1293 році.
Михайло Тверський (він же хан Беклемиш) канонізований у 1549 році за особистим наполяганням московського царя Івана IV (Грозного).
«Погребен был кн. Михаил в соборе св. Спаса, там же, где его отец… и мать Ксения… Гробница князя Михаила в соборе св. Спаса сделалась Тверской святыней, но лишь при Грозном на соборе 1549 г. он был канонизован» [65, с. 85].
Аза часів «товарища Сталина» комуністами, за їхніми новими канонами, був «канонізований та покликаний на службу» Іван Грозний зі своєю опричниною.
Створився такий собі спадковий ряд правителів: хан Чилау-кун — князь Михайло Тверський — цар Іван Грозний — генсек Йосиф Сталін.
Є над чим задуматись, бо цей ряд має сучасне продовження: президент Путін, який зарахував «товарища Сталина» до «великих менеджерів».
Цілковита духовна спадковість.
З
Великий Володимирський Князь Михайло (Беклемиш) Тверський та його нащадки
Коли ми говоримо про титули в улусах Золотої Орди, то треба розуміти, що йдеться не про титули у сьогоднішньому їхньому розумінні. Багато з них вигадані російськими істориками для звеличення своїх можновладців. Такого титулу, як «Великий Володимирський Князь», взагалі не існувало. Існував улус хана-оглана Чилаукуна, а під титулом Великого Князя російська історіографія подавала старійшину — правителя улусу. В ярликах такого хана величали «даруга». Саме він мав ярлик хана Золотої Орди на володіння улусом.
У Золотій Орді діяли чіткі закони спадковості: після смерті батька Чингісида улус переходив до його старшого сина, якщо той за якихось обставин не міг очолити улус (наприклад, прийняв церковний сан чи постригся у монахи), то його успадковував другий син, якщо і той не міг, тоді третій і так далі. Молодший брат померлого, згідно з Ясою Чингісхана, очолював улус тільки у тому випадку, якщо у померлого володаря не залишилось дорослих синів-огланів. Однак улусні володіння у XIII—XIV століттях завжди залишались за тими родами (ілями), що прийшли із першим Чингісидом на ті землі.
Згадаймо: рішення про розподіл земель між 14 синами хана Джучі було прийняте на курултаях 1229 і 1235 років.
Розглянемо, як дістався Мещерський (він же Володимирський) улус молодшому (останньому) синові хана Чилаукуна — Беклемишу.
Відбивши наречену в одного із своїх синів, хан Чилаукун того самого дня одружився з нею — простою дівчиною з села Єдімоново.
«Житие св. Михаила Тверского упоминает, что Михаил был “вымоленное дитя”; родились две дочери, но не было сына. Наконец заветное желание осуществилось, но сын родился в дни великой скорби и горьких слез матери. В 1271 г… (Чилаукун.—В.Б.) отправился в Орду и на обратном пути скончался (в Схиме, приняв имя Афанасия)» [65, с. 58].
Звичайно, хан Чилаукун на вимогу батька своєї нареченої, паламаря, перед одруженням прийняв християнську віру. Не міг же служитель Православної церкви віддати свою доньку за нехрещеного чоловіка.
Із історичних джерел, особливо церковних, можна дізнатися, що після одруження хан Чилаукун (за московським поданням — Ярослав Ярославович) оселився зі своєю новою сім’єю на місці майбутнього міста Твер. У чому теж не може виникати сумнів, бо у старих центрах його улусу, таких як Володимир, Переславль, Суздаль, Городець, уже сиділи сини-спадкоємці від інших жінок. Хан на те мав право, бо сповідував свою віру — тенгріанство. Отож, жінок і дітей мав багато.
Імовірно, хан Чилаукун і став засновником міста, яке згодом отримало ім’я «Дом Святого Спаса» за іменем храму, який у «Житии и страдании Святаго Благовернаго и Великаго Князя Михаила Ярославича Тверскаго» поіменований так: «Преображения Господа Бога и Спаса нашего Иисуса Христа». Звідціля й походить назва тодішнього міста, в якому були побудовані ханські палаци та нова церква (дерев’яна), яка за часів Чилаукуна («Бахмета Усейнова сына») ще носила назву «Святых чудотворцев Козьмы и Дамиана».
Мабуть, любов Чилаукуна до доньки паламаря Ксені була щирою, бо прожили вони у злагоді з 1264 до 1271 року, очікуючи сина-спадкоємця, оскільки спочатку народилося дві дівчинки. А у ті роки дівчата виходили заміж у 16—17 років. Саме про цей вік ідеться у Т. Мухіної.
Так визначився рік заснування Твері — 1264. А за Ясою Чингісхана юрт (місце проживання хана Чилаукуна) завжди передавався у спадок молодшому синові хана. Отже, Беклемиш (він же Михайло Тверський) із року народження, а це кінець 1271 року, отримав у спадок Твер, або «Дом Святого Спаса на Твери». Звичайно, Кримський хан-мусульманин Менглі-Гірей у своєму листі до християнина Василя III не міг просити повернення міста з іменем «Дом Святого Спаса», чому і вимагав повернути «Андреев городок», що цілком закономірно. Рід ширинів розділився на дві гілки: християнську і мусульманську, але місто, засноване головою роду — «Бахметом Усейновим сыном», назавжди залишився власністю ширинів. Так наказувала Яса Чингісхана.
Не варто дивуватися, що рік народження Беклемиша подано у різних джерелах по-різному: 1271 і 1272. Дотримуватимемось «Жития» Михайла Тверського, за яким рік народження князя — 1272, що цілком узгоджується з тими обставинами, про які йшлося раніше.
Основні події з життя хана Беклемиша, які зафіксувала російська історична наука, «Житие… Михаила Тверского» та інші:
— Народився на 40 день після смерті батька в 1272 році.
— «В 1282 г. он построил весьма благолепную церковь и чудесно украсил ее, как невесту, иконами, ризами и надписания ми» [64, с. 8].
— «В 1289 г. князь Михаил с матерью своею вел. кн. Ксенией послал игумена Андрея… к митрополиту Максиму и “поставлен бысть епископом в Тверь”. (Татищ. лет. 1289 г.)» [65, с. 58—59].
— В 1294 році одружився на Анні Кашинській. «Венчал Михаила и Анну еп(ископ) Андрей, второй епископ еще совсем новой… тверской епархии» [65, с. 52].
