Година бика - Ефремов Иван Антонович (читать книги онлайн полные версии .txt) 📗
— Але ж тут відсутня віра в людей у краще майбутнє? — заступився за Евізу астронавігатор.
— Ось чому тормансіани і вдалися до містицизму, — сказала Родіс. — Коли людина не має опори в суспільстві, коли її не охороняють, а лише загрожують їй, і вона не може довіритися законові й справедливості, вона дозріває для віри у надприродне — останній її сховок. Наприкінці Ери Роз’єднаного Світу містика посилилась і в тираніях держкапіталізму, і в країнах лжесоціалізму. Позбавлені освіти, темні маси перестали вірити всевладним диктаторам і кинулись у сектанство й містицизм. Новий поворот історичної спіралі повернув більшість людства до атеїзму пізнання. Якщо провести аналогію, то зараз найсприятливіший момент, щоб у народі Торманса поселилася нова, справжня віра в людину.
— Коли на Землі поширився містицизм? — запитала Евіза.
— У синьому циклі сімнадцятого кола. Історики для тих часів користуються періодизацією, прийнятою у хроніках монастиря. Бан Тоголо в Каракорумі. Літописці-самітники неупереджено реєстрували світові події ЕРС, користуючись двопроменевою системою зіставлення суперечливих радіоповідомлень. Буддійський монастир був віддалений, і саме через це там збереглися літописи (у ті часи безліч історичних документів в інших країнах загинула). В Бан Тоголо вціліла найповніша хронологія, і ми користуємось її календарем.
— Велика битва Заходу і Сходу, або ж битва Мари, теж була в сімнадцятому колі? — запитала Чеді.
— У рік червоної чи вогненної курки сімнадцятого кола, — підтвердила Фай Родіс, — і тривала до року червоного тигра.
— Цікава хронологія! — промовила Евіза. — Звучить архаїчно безглуздо.
— Не така вже вона й безглузда, як видається на перший погляд. Кожне коло відповідає середній тривалості людського життя і тому сприймається не тільки розумом, а й почуттями.
— А в Бан Тоголо збереглися літописи давнішого періоду? — спитала Евіза.
— Вони сягають далеко в глиб часів, аж за Еру Змішування Формацій.
— У Темні Віки? Тоді вони припадають на час між п’ятим і тринадцятим колами. ЕРС почалась у п’ятнадцятому, — швидко вирахувала Чеді.
— А закінчилась у чорному циклі сімнадцятого кола, — додала Родіс.
— Чи не час припинити пошуки, хоч би в якому колі ми перебували? — запропонувала Евіза. — Ми замучили Фай.
— У рік синього коня п’ятдесят першого кола, — розсміялась Родіс. — Ходімо до мене. Ми багато думаємо останнім часом. І навіть забуваємо потанцювати…
Через тиждень до Родіс з’явився посланець Чойо Чагаса — сам начальник “лілових” Ян Гао-Юар, або скорочено Янгар: здоровань з виразними рисами великого обличчя. Саме лише його ім’я примушувало інженера Таеля озиратися з обавою.
З-під опущених, ніби втомлених, повік пильно, незмигно дивились ясні, бездумні очі хижого птаха, безжалісні й безстрашні. Згодом інженер Таель пояснював, що начальник “лілових” завжди дивиться, ніби прицілюється. Він був славетним на всю планету стрільцем із кульових пістолетів, які носили офіцери охорони і сановники Ян-Ях.
Зухвало розглядаючи гостю із Землі, яку вперше бачив зблизька, Янгар переказав запрошення володаря.
Фай Родіс обіцяла прийти через кілька хвилин, проте начальник “лілових” не йшов.
— Мені наказано супроводжувати.
— Я знаю дорогу до зеленого кабінету.
— Не туди! І мені наказано супроводжувати!
“Обставини змінились”, — подумала Родіс. Увійшовши до себе в кімнату, вона завмерла на кілька хвилин, щоб зосередитись і зібрати енергію.
Начальник “лілових” ішов на крок позаду, не даючи Фай Родіс випробувати його психічну стійкість.
Чойо Чагас, очікуючи їх, походжав по червоних килимах. Високі й вузькі вікна пропускали мало світла, створюючи рожевий напівморок, який любили тормансіани. Цього разу володар не запропонував гості сісти. Родіс, не побачивши зручних меблів, схрестивши ноги, сіла просто на килим. Чойо Чагас підвів брови, знаком відпустив Янгара і, походжаючи туди й сюди залою, зупинився перед Родіс, підозріло й гнівно дивлячись на неї згори вниз.
— Ми показували фільми тільки тим, хто прагнув знань, долаючи задля цього трудний шлях до зорельота і ризикуючи бути захопленими вашими кордонами, — сказала Родіс, не чекаючи питання.
— Я заборонив громадський показ! — наголошуючи на кожному слові, промовив волдар. — І попередив, щоб ви не втручались у справи нашої планети!
— Масового показу не було, — твердо відповіла Родіс. — Виконуючи ваше бажання, ми не демонстрували фільми всій планеті. Мабуть, у вас є на те причини?
— Я заборонив показувати будь-кому!
— На це не має права жодна держава, жодна планета у всесвіті. Священний обов’язок кожного з нас боротися з таким нечу-ваним гнобленням. Хто сміє ставати на заваді мислячій істоті пізнавати світ? Фашистські диктатури минулого Землі та інших світів чинили подібні злочини, завдаючи неймовірних бід. А тому, коли у Великому Кільці знаходять державу, яка закриває своїм людям шлях до знань, то таку державу руйнують. Це і є той випадок, який дає право на пряме втручання у справи чужої планети.
— Хіба може судити якесь там Кільце про конкретну шкоду чи користь у чужому житті! — оскаженіло крикнув Чойо Чагас.
— Не може. Але забороняти пізнавати мистецтво, науки, життя інших планет не допустимо. Для того, щоб встановити з вами дружні відносини і взаєморозуміння, ми зробили поступку, не вимагаючи всепланетного показу фільмів.
Чойо Чагас невиразно гмукнув і ще швидше закрокував залою.
— Мені прикро, — тихо мовила Родіс, — що ви не оцінили наших стереофільмів. На противагу гнітючому пеклу документів, зібраних вашими предками там, унизу, вони доводять кінцеву перемогу людського розуму.
— А контроль? Хто заручиться цілковитою нешкідливістю ваших фільмів? Це пропаганда чужих ідей! Полуда на очі!
— Комуністичне суспільство Землі не потребує ні пропаганди, ні окозамилювання. Збагніть, володарю планети! — Родіс підхопилася на ноги. — Навіщо це Землі? Ви ж розумний чоловік, хоч як вас обмежують диктаторські умови! Хіба ви не бачите, що єдине наше бажання, поки ми тут, допомогти вашим людям знайти шлях до іншого життя… Безвідплатно! Немає вищої радості для людини, ніж віддавати й допомагати, зрозумійте ж!
Вона тримала перед собою зчеплені в пориві руки й завмерла за півкроку від Чойо Чагаса, нахилившись уперед, як вихователька чи мати перед нерозумною дитиною.
Пристрасна переконливість слів Фай Родіс справила враження на володаря. Він глибокодумно втупився в підлогу й мовчки повів Родіс до звичного місця їхніх зустрічей — до зеленої кімнати з чорними меблями й гадальною кришталевою кулею. Там він узяв свою люльку і затягнувся. Родіс уловила знайомий різкий запах диму.
— Люди, — мовив Чойо Чагас, примруживши свої вузькі очі, — це тіні, які не мають ніякого значення в історії. Живуть лише їхні діла. Діла — це граніт, а життя — пісок. Так казали в давнину.
— Я знаю цей вислів — від наших спільних предків… Але згадайте, що юрба й володар — діалектична єдність протилежностей — окремо не існують. І обидві сторони неосвічені, по-садистськи жорстокі, розлючені один на одного, особливо коли назріває суперечливість соціальної складності й духовної убогості.
— Тоді мене вражає, чому ви так турбуєтесь про безіменні юрби Ян-Ях? Це люди, з якими можна зробити все, що завгодно! Пограбувати, відібрати дружин і коханих, прогнати з домівок. Треба тільки застосувати давній, як наш і земний світ, спосіб — вихваляти їх. Кричіть їм, що вони великі, прекрасні, хоробрі й розумні, і вони дозволять вам усе. Але спробуйте назвати їх тим, чим вони є насправді: невігласами, дурнями, тупими і безпомічними нікчемами, і ревище обурення заглушить будь-яке розумне звернення до них, хоча вони й живуть усе життя у куди гіршому приниженні.
— Ви, мабуть, з фільмів, що їх привезли із Землі, засвоїли найгірший спосіб керування людьми, — з докором промовила Родіс. — Але й тоді вже наші предки застосовували інший метод: звернення до здорового глузду людей, прагнення пояснити їм причину дії і довести наслідки. Тоді завдяки глибоко закладеному в нас відчуттю справедливості ми зробимо набагато більше й підемо на нелегкі випробування, що й було доведено людьми минулого. Не можна вибирати завжди легкий шлях — недовго опинитись у безвихідному інферно.
