ТАРС уповноважений заявити… - Семенов Юлиан Семенович (читать книги онлайн полные версии TXT) 📗
— А де Лао?
— Я тут, — відповів Лао з пітьми, — я люблю жити в тіні.
Глебб обернувся: військовий радник Лао з гонконзького концерну Ліма вийшов з пітьми до помосту; обличчя його здавалося блідим; з того часу, як він сидів «під дахом» банківської корпорації містера Ліма, дуже схуд, постарів; лоб зорали глибокі зморшки.
— Погано себе почуваєте? — спитав Глебб, тиснучи йому руку. — Чи нервуєтеся перед початком битви?
— Я не маю права ні на перше, ні на друге.
— За наказом чи певні в своїй перемозі?
— І так, і так.
Глебб обернувся:
— Тут багато зайвих, Маріо. Розмова буде надто важлива.
— Моя охорона не знає англійської, вони ж нічогісінько не розуміють, здорові, надійні звірі.
— Але Джон правильно сказав, — озвався Лао. — Я пропоную погуляти по берегу, а потім уже сядемо їсти акулу.
Він узяв Глебба під руку:
— Найдужче я зараз боюсь, що Ленглі все-таки пришле сюди нового резидента.
— За десять днів до початку «Факела»? Треба бути ідіотами. — Глебб посміхнувся.
— Думаєте, вони у вас генії? Звичайно, треба бути ідіотами, але я дуже цього побоююсь.
— Може, мені послати телеграму адміралові? — спитав Огано. — Моїм шифром?
Лао посміхнувся:
— Як вона звучатиме?
— «У мене налагодились дуже добрі контакти з містером Глеббом, прошу…»
Лао, роздратовано знизавши плечима, закінчив: «Не присилайте нового резидента!» А то напишіть ще, моїм людям доведеться і нового чужака пристрелити? Може, так?
— Треба буде віддати одного чи двох з вашої групи, — зауважив Глебб. — Підкинути трупи, передавши повідомлення в пресу.
«Під час стрілянини вбито терористів з червоної армії дії…»
— Ні в якому разі, — заперечив Лао. — Ви мене дивуєте, Джон. «Червону армію дії» пов'язують з нами. А Лоренса — за нашою з вами версією — вбили просто ліві. Росіяни. Або кубинці. Мої люди вмотивовують зв'язок убивць Лоренса з Нагонією, виходить славно, треба буде відшліфувати, і згодом ви запустите це в газети. Але я просив вас прилетіти, Джон, не тільки у зв'язку з цими справами. Ми ваші прохання виконуємо зразу, а от ви нас підводите.
— В чому?
— Два тижні минуло, як ви обіцяли передати нову партію вертольотів. Де вони?
— Думаєте, так легко погоджувати всі ці деталі з Пенгагоном?
— Я ж не скаржусь на труднощі з моїми шефами? Ви в своїй радіограмі б'єте тривогу, і за годину мої люди нейтралізують Белью. Ви просите ізолювати Лоренса — за дві години ми розігруємо комбінацію, його нейтралізують. Це вже моє діло, чи зв'язуюсь я з Гонконгом, чи ні, це ж вас не цікавить, хіба не так? Чому ж мене мають цікавити ваші стосунки з Пентагоном?
— Вертольоти будуть, — сказав Глебб. — Я обіцяю це твердо.
— Коли?
— Мені треба забрати з собою прокоригований вами план операції — з урахуванням зауважень, які я вам надіслав. Я вимагатиму, щоб вертольоти передали з флоту негайно.
— Добре. Спасибі. Ми дуже чекатимемо, Джон. Тепер — друге. Ви обіцяли, що поставки росіян у Нагонію скоротяться, — вони, навпаки, зростають.
— Я думаю, коли ви підготуєте матеріали про вбивство Лоренса і коли ці матеріали будуть імовірні, ми заженемо росіян у глухий кут; газети вимагатимуть закрити порти для їхніх суден. Я ждатиму наших матеріалів.
— Ви довіряєте Стау по-справжньому?
— Довіряю.
— Ви йому платите? — спитав Огано.
— Ми з ним дружимо, — посміхнувся Глебб. — Я вірю цьому чоловікові.
— Хто буде займатися тим росіянином, якого ви хочете підставити під Лоренса?
— Стау. А йому потрібен один труп. Або два трупи. І розголос інформації: росіянин, містер Славін, підтримував зв'язок і фінансував «червону армію дії», яка по-злочинницькому вбила американського комерсанта.
Лао поморщився:
— Забагато патетики, Джон. Починаючи з Гонконгу, ви стали надто схильні до патетики. І не чіпайте ви «червоної армії», ми висунемо іншу версію, цікавішу, я ж сказав. Маріо, у вас було запитання.
— Джон, хлопцям з наших штурмових груп треба дати перед нальотом на Нагонію трохи наркотику. Людей треба підбадьорити.
— Не слід цього робити, Маріо.
— Хлопці йдуть на вірну смерть. Навряд чи хтось із них уціліє…
Лао зауважив:
— Ми можемо управляти процесом, Джон. Якщо стануть курити після завершення операції, коли Маріо ввійде в Нагонію, розстріляємо кілька десятків солдатів перед строєм, це вмить протверезить їх.
— Я цього не робив би, — повторив Глебб, — але якщо ви обидва наполягаєте, я передам вашим людям завтра ж грамів сорок, не більше.
— Не скупіться, Джон, — сказав Лао. — Коли вам буде потрібна нова партія героїну, я підтримаю ваше прохання, Шанц одержить хороший товар у Гонконзі, я ніколи вам не відмовляв у цьому бізнесі.
— Перебільшення — це брехня чесної людини, — зітхнув Глебб. — Ви завжди тримаєте пальці на адамовому яблуку, Лао. Згоден зі мною, Маріо?
— Ні в якому разі, — засміявся той. — Я в усьому підтримаю Лао, ми кольорові, а ви прокляті янкі, не любите кольорових…
Лао взяв Глебба під руку, повів до столу:
— Джон, у вас не створюється враження, ніби дехто у Вашінгтоні проти того, щоб допомагати по-справжньому?..
— Створюється. «Реальні політики», сучі діти, миротворці, пам'ять Кеннеді не дає їм спокою, Кеннеді, а найбільше Рузвельта.
— Але адмірал буде твердий? Він не піддасться вашим «реалістам»?
— Ні. Думаю, що ні. Тільки б скоріше розпочати, Лао. Коли Маріо вдарить, коли його командос увійдуть у Нагонію, всім доведеться включитися по-справжньому, доведеться пригнали сюди літаки, доведеться прислати десант. Аби тільки почати.
— Як ви поставитесь до того, що ми виступимо на три дні раніше наміченого строку?
— Я не готовий до відповіді… Ми ждемо останню інформацію…
— Звідки?
— Від нашої вірної людини.
— Як правило, інформацію передають невірні люди, Джон.
— З кожного правила слід робити виняток.
— Яку саме інформацію ця людина вам передасть?
— Ми ждемо від неї однозначної відповіді: втрутяться росіяни чи ні, якщо Маріо ввійде в Нагонію.
— Буде пізно, Джон, — відповів Огано. — Через три години після того, як ми почнемо, росіяни не зможуть поворухнутись, їм доведеться мати справу з моїм урядом. Прошу, друзі, сідайте, акулу треба їсти, поки вона ще не розварилася.
— Де план виступу, Маріо? — спитав Глебб. — Я маю на увазі останній, скоригований Лао.
— Тут, — сказав Огано, приклавши палець до кишені френча.
— Маріо нічого не передав у Ленглі своїм шифром? — спитав Глебб.
— Навіщо? — Лао здвигнув плечима. — Ми зацікавлені в тому, щоб саме ви стали резидентом. Який смисл нам обходити вас? Ми розробили план, і ми діємо згідно з цим планом, Джон. Тепер останнє: чи є у вас можливість допомогти нам у Москві?
Глебб розстелив на колінах серветку, покрутив у руках фужер, подивився на Огано.
— Хочете віскі? Чи джину? — спитав той.
— Хочу російської горілки.
— Я жду відповіді, Джон, — сказав Лао.
— Не діждетесь.
— Джон, ми дружимо десять років, я витяг вас а багна в Гонконзі, підтримав вас тут, нейтралізував Лоренса: не заважайте собі самому підніматися по щаблинах.
— Я відповім вам, коли Маріо ввійде в Нагонію, Лао, о'кей?
Лао похитав головою:
— Не заважайте собі робити кар'єру, Джон. Мені непотрібні імена й клички ваших агентів. Поки що непотрібні. Але, зважаючи на ваші кроки, досить талановиті, я сказав би, у вас є хтось у Москві. Я готовий — в обмін на вашу інформацію з Москви — допомогти їм у роботі. На вас. Ви свою агентуру надійно законспірували? Ви певні, що їм не эагрожуе викриття?
Глебб випив горілку, яку йому налив Огано, шумно видихнув і відповів:
— Не турбуйтесь за наших людей, Лао. Ми прикрили їх так надійно, що їм нічого не загрожує — в усякому разі, протягом найближчого півроку.
— Дивіться. Я вважав за свій дружній обов'язок поділитися своїми побоюваннями. Дивіться. Німці програли тому, що дуже любили себе й недооцінювали противника. Не повторюйте помилок своїх родичів, можете поплатитися головою. Я не певен, що ви досягнете чогось із Зотовим — двоїстість не метод у політиці, а ви хочете перейти з розряду ділків у лігу політиків, Джон, ви страшенно цього хочете…
