Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Полтава - Лепкий Богдан (библиотека книг бесплатно без регистрации .txt) 📗

Полтава - Лепкий Богдан (библиотека книг бесплатно без регистрации .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Полтава - Лепкий Богдан (библиотека книг бесплатно без регистрации .txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— До моїх недужих. Дідусь не дасть собі ради з усіми. — І вийшла.

Кендзеровський розставив похідний складний стіл, добув із ящика срібну посуду і накладав на тарілки страву.

— На Гончарівці був? — питався його гетьман.

— Збігав, милосте ваша.

— І що?

Кендзеровський мовчав.

— Камінь на камені не остався, правда?

Гетьманський вірник не хотів кервавити серця свого пана.

— На Гончарівці Мручко зі своїми людьми порядкує, — промовив.

— А в Бахмачі?

— Бахмача не спліндрували.

— Хоч оден дах мені над головою лишили.

— Не вспіли зруйнувати, милосте ваша.

— Не вспіли. А пана Чуйкевича бачив?

— Пан канцелярист Чуйкевич у Бахмач поїхав. Сподіюсь, що надбіжить звідтіль, щоб рапорт вашій милості здати! Колотяться старшини.

— Ще й тепер? Після того, що в Батурині сталось? — І гетьман підступив до вікна, щоб затаїти своє збентеження.

Дивився на Сейм, що серед темряви виблискував ледом рудим від луни. Бачив не раз цей широкий і далекий краєвид, замкнений, ніби рамою, розкішне різьбленою, хуторами, гаями, банями церков і вежами дзвіниць. Як було дивитися серед ночі, то хоч би яка темрява, а по хуторах і селах світилося, ніби домівки людські на Батурин гляділи. А тепер там темно і глухо. Весь край лежав, як мрець на марах.

Нігде й сліду людського животіння…

Про гунів і татар розказували колись, що куди вони пройдуть, там і трава не поросте більше.

Мабуть, ми даром всю вину за зруйнування нашої першої держави на татарву спихаємо. Тією заслугою мусять вони поділитися з нашими північними братами… І гетьман думками став пробігати криваві стежки нашого минулого від року 1169-го аж донині, від першої руїни Києва аж до зруйновання Батурина.

Кендзеровський, не сміючи переривати цих думок, висунувся безшумно з кімнати.

Увійшла Мотря, а побачивши гетьмана в задумі, хотіла й собі податися назад.

Але гетьман відвернувся від вікна і підступив до неї:

— Мотре, ви не дорожите собою.

— Я?

— Ви. А так не можна. Чоловік не живе двічі.

— А мені, Іване Степановичу, якраз бачиться, що я вже не раз жила. Як руйнували Київ, як вічовий дзвін у Новгороді з вежі на землю злітав, як у Переяславі договір заключали, — скрізь була і бачила багато. І знов буду і знов не одного надивлюся, аж наскучить.

— Ви перетомлені, Мотре Василівна. Ваше тіло виснажене, і дух буяє позасвітними шляхами. Не годиться з дійсністю поривати зв'язків.

— Це моя дійсність, Іване Степановичу. Такою мене Господь создав. Не моя вина. Я хотіла другою бути… Ви знаєте, як я хотіла… Змирилася перед життям, каялася гордості прежньої, бажала стати послушницею волі Господньої по законам церкви і по звичаям нашим. Та Бог не дав. Як москалі Батурин брали, я знов непритяменною зробилася, страшною, як ви самі зволили сказати.

— Забудьте, Мотре, забудьте! Треба і про тіло дбати. Стали, як снасть. Кращих у домовину кладуть. Бачите, я вас просив, щоб їхали за Десну. Не переживали би того, що не для вас.

— А для тих, що їх тепер ваші козаки гребуть?.. То вони мали страдати, а я ні? Справедливо це?.. Всі ми діти тої самої землі, одні — її кість, а другі — сіль, але коріння одного. Я не жалую, що з вами не пішла. Сто ран прийняла я тут і сто разів конала. Гадаєте, Батурин заснув і не розбудиться увіки? Ах, ні! Він у моїм серці живе і не сконає ніколи. Скільки разів відживу я, і він оживе зі мною, аж воскресне воля, і і розточаться врази її, і побіжать от лиця її ненавидящі її.

— Мотре! — промовив гетьман. — Я розумію вас, як ніхто другий на світі. Послухайте мене, киньте чорні думки.

— Вони для мене ясні.

— Та небезпечні.

— Для мене ні.

— Але для других і — для мене…

— Для вас, Іване Степановичу? — І глянула на його очима, в котрих побачив майбутність тисячооку. Взяв її за руку.

— Бачите, у вас жар. Я не дозволю, щоб ви вбивали себе. Вам треба жити. Сідайте, ради Бога, сідайте! Давно ви, мабуть, нічого й до уст не приймали, беріть же цей шматок.

— На м'ясо й дивитися не можу.

— Так хоч хлібця і меду. Це з нашої пасіки мід, з наших лип, наші бджоли його збирали.

— Гореч на моїх устах.

— Усім нам гірко, та невже ж тому маємо з голоду помирати, щоб ворог нашу землю без супротивлення посів? Хто ж тоді нове життя з її лона добуде? Подумайте самі, погадайте, що перед хвилиною сказали.

Голос його звучав м'яко і лагідно, як колись у Ковалівці. Слухала його, як призабутої пісні. Нагадувалися липи цвітучі і жужжання бджіл, розкішні маєві ночі, так не подібні до нинішньої.

Заслухана і задивлена в минуле, незчулася, коли опинилася біля його. А він, мов хазяїн гостерадісний, краяв хліб, мастив його медом і подавав її. Брала й несла слухняно до уст.

— Багато пережили ми, Мотре, багато!

— Пережили ми велике, і не бути нам малими!

— А що ви про Чечеля гадаєте? — спитав, щоб відірвати Мотрю від її власних гадок.

— Дай, Боже, більше таких.

— А Кенігзен?

— Краще своїх за нашу справу постояв. Коли б не злощасне ядро, може б, Носову зраду переміг.

— Супроти зради не маємо ради, — відповів гетьман. — Одинока, щоб зрадники не родилися більше.

— Клин клином вибивають.

— Як гадаєте, Мотре?

— Ніс зрадив, щоб убити зраду. Другого Носа не буде.

— Гадаєте?

— Хочу.

— Ах, коли б наше хотіння перетворилося в діло, одна десята часточка його, одна сотна! Як гарно було би тоді, — мов у раю!

— Силою треба хотіти.

— Силою… — І гетьман похитав головою. — Без згоди і сила безсила.

Чули, що вривається розмова, бо балакають про те, що від них не залежить.

— Гетьмане! — почала нараз Мотря. — Ти або припізнився, або поскорився на світ. Кому ти гетьмануєш? Гадкам і бажанням?

— Гетьманую помершим і ненародженим, Мотре, і це моє нещастя.

Задумалася, а по хвилині, як би спросоння заговорила:

— Нещастя? Чого? Що зв'язуєш минуле із майбутнім? Виговського, Дорошенка, Сомка з тими невідомими, що по тобі прийдуть? Гетьмануй, а побідиш, як не нині, то завтра, як не за життя, так побідою за гробом. Невже ж син ігумені Магдалени не вірить у позагробне життя?.. Я вірю… Побідимо, Іване Степановичу, побілимо! І возрадується дух наш побідою тією, і забудемо про нинішнє горе, про наш теперішній погром. Не піддавайся, гетьмане, зневірі! Відкинь цей камінь, відкинь!

Руку свою на її худі руки поклав:

— Амінь.

III

Ой Луг батько, ой Луг батько,
Він дасть нам багацько,
Гей, що в Лузі заробити,
У Січі пропити, –

залунало нараз під вікнами і контрастом ударило об стіни тієї замкової комнати, в котрій гетьман з Мотрею розмовляв.

Здригнулися обоє.

— Це життя, Іване Степановичу, співає, — сказала Мотря, дивлячись, як по гетьманському обличчю ніби жовч розлилася.

— Досить цього безшабасного співу! Ось до чого доспівалися ми! — перечив.

Мотря похитала головою:

— Хоч би ми мовчали, як могили, й обливалися слізьми незриданними, яка нам з того користь? Хай на гробах батьків танцюють їх сини, не обидять мерців. Мерці знатимуть, що життя не ущухло, що воно росте, щоб помстити їх… Ох, ніколи я так не бажала помсти, як нині, вона солодка, як мід, як кров.

— Мотре!

— Не переч мені! Не пригадуй розбитої бандури. Кляну цей мент, коли безсилля побороло мене. І якщо каюся чого, так хіба того» що не вспіла висадити порохової вежі у воздух.

— Мотре. Ти?

— Ох, який жаль! Скільки ворогів полетіло би разом з нами геть аж під хмари! Сонце відскочило б від землі, земля, як фрига, вертнула би собою, а тоді дощ із людського м'яса полився би на землю. Як же родила би вона! Самих героїв, і ні одного Носа!

Перейти на страницу:

Лепкий Богдан читать все книги автора по порядку

Лепкий Богдан - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Полтава отзывы

Отзывы читателей о книге Полтава, автор: Лепкий Богдан. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*