Контррозвідка - Гуляшки Андрей (книги бесплатно полные версии TXT) 📗
Інженер дивився на нього з розтуленим ротом, не кліпаючи очима.
— А хто ж ця дівчина? — ледь посміхнувся Авакум.— Кожен хлопець може ходити з будь-якою дівчиною в кіно і потім пригощати її морозивом. Я одразу уточнив, сказавши, що ця дівчина — Сія, і не помилився. І не тому, що відчув це і здогадався, а тому, що ти сам підказав мені і адресу, і особу... Отже, почнімо знову з цієї злощасної плями. Коли я показав її тобі, ти зніяковів, відразу вийняв носовичок і заходився витирати пляму. Ти справді зніяковів, мій любий, а коли людина ніяковіє, вона втрачає здатність бачити і звертати увагу на найдрібніші звичайнісінькі речі. Так, наприклад, дістаючи носовичок, ти не помітив, як з твоєї кишені випав трамвайний квиток. Я крадькома підняв його й розглянув біля вікна. Про що розповів він мені, цей квиток?
Квиток підказав мені час, коли ти вийшов з дому, і напрямок твого маршруту. П'ята година. Спочатку шостий номер трамвая, потім четвертий. Куди веде ця ламана лінія? Вона веде, безперечно, на схід, до парку, до вулиці царя Івана Асена II. Уяви собі, що ця вулиця, хоч і носить ім'я великого болгарського царя, не викликає в мене історичних асоціацій, а нагадує про русяву дівчину з вередливим ротиком і веселими очима. Дівчина живе навпроти скверика з фонтанчиком, у тому самому ряді будинків, де висить зелена вивіска з червоним написом. Як я дізнався, що ти ввійшов до Ахмеда з Салі? І що саме Салі мав приємність і честь начистити до блиску твої італійські черевики?
По-перше, і найнедосвідченіша людина, глянувши на кінчасті мокасини на твоїх ногах, відразу зрозуміє, що їх начистили кілька годин тому, і трудився не аматор, а майстер своєї справи. Ти скажеш: хіба тільки в Ахмеда і Салі можна почистити взуття? Ні, цього не можу сказати. В Софії багато таких будочок, але я б'юсь об заклад — сто тисяч проти одного, що о п'ятій годині десять хвилин ти сів на стілець Салі й що саме Салі наводив блиск на твої італійські черевики. Чому? Бо Салі має невикорінну ваду — він дуже старанно чистить тільки зовнішні вигини черевиків, та так, щоб вони блищали як дзеркало, а до внутрішніх вигинів ставиться з так званою «службовою байдужістю», тобто не вкладає в цю частину роботи творчого запалу. Подивись, будь ласка, на ранти: із зовнішнього боку взуття нитки чисті, сніжно-білі, наче тільки що вийшли з вушка швацької голки. А з внутрішнього боку вони сірі, забруднені й старі. Такий явний контраст можливий тільки у Салі. Хлопець щодо цього невиправний...
Усе це, друже, я знаю з власного досвіду. Дівчина, яка живе навпроти скверика з фонтанчиком, наша спільна великодушна русява знайома з вередливим ротиком і веселими очима, має погану звичку запізнюватись на побачення, в чому, думаю, ти теж мав чудову нагоду пересвідчитись. А що робити, коли дівчина опізнюється? Практичні люди, як ми з тобою, вдаються у таких випадках навіть до послуг Салі...— Авакум розпростав плечі, подивився на свого онімілого приятеля й засміявся.— Щойно ти звинуватив мене в шпигунстві. Це дурниці, мій любий! Як кажуть, цього дня я не бачив вас і через тин. Пляминка на лівому коліні, трамвайний квиток і нитки на рантах — ці дрібниці самі розповіли мені романтичну повість про твоє пообіднє побачення.
В Авакумовій кімнаті між ліжком та книжковими полицями стояла важка дубова скринька, окута старовинним залізом. Верхня частина віка була інкрустована перламутром — від викладеного перламутровими лусочками сонця розходилося таке саме перламутрове проміння. З цієї скриньки Авакум дістав пляшку з вином і два старовинних теракотових келихи, архістаровинних, зроблених, мабуть, ще за часів Гомера.
— Це пам'ять про мого батька,— пояснив Авакум і наповнив келихи вином. Він цокнувся з приятелем, побажав йому успіху в коханні, відпив кілька великих ковтків і замислився. Потім, задумливо стежачи за цигарковим димом, промовив: — У цей античний посуд ми наливаємо сучасне вино! Що це нагадує тобі?
Інженер знизав плечима.
— Є, мабуть, неписаний закон, що гарні жінки закохуються у бевзів! — Авакум вибухнув веселим сміхом. Цього вечора він уперше засміявся від щирого серця.
Потім він узяв келих, вихилив його одним духом і показав пальцем на малюнок на його опуклому боці: стрімку сарну наздоганяла оперена стріла.
— Догадуєшся, що означає цей малюнок? — спитав Авакум.— Ні, звичайно? Гаразд, я розтлумачу тобі, хоч це і не має особливої цінності для тебе — людини з широкими культурними запитами. Двома словами: істина, яка завжди біжить попереду, і людський дух, що завжди женеться за нею. Інколи дух наздоганяє істину, інколи вона тікає від нього, але це не так важливо. Вона — жінка і часто обманює того, хто женеться за нею. Що ж важливе в цьому?
— Щоб стріла наздогнала сарночку! — швидко відповів інженер.
— Стріла, що летить! — посміхнувся Авакум.
Коли інженер нарешті пішов, Авакум довго міряв кроками кімнату. Він намагався зосередитись на третьому томі «Історії Стародавнього Риму», замінив сигарету люлькою і знову люльку сигаретами. Цієї ночі йому не читалося.
Тоді Авакум вийняв із шухляди маленький альбом і почав переглядати листівки та фотографії, але й це, здається, швидко набридло йому, бо він знову почав ходити від вікна до дверей і назад.
Спробував думати про наступні дні. З завтрашнього дня він у відпустці, але йому було чомусь невесело.
За цим заняттям застав його світанок.
У цей час з управління подзвонили по телефону.
7
Начальник управління полковник Манов очима вказав Авакумові на крісло і знов заглибився в папери, які лежали перед ним.
У широкому світлому кабінеті було якось по-святковому тихо й спокійно. Стрілки електричного годинника показували сьому.
Закінчивши читати, полковник підвівся, струсив пальцями гаданий порох з вилоги білого піджака і широко, привітно всміхнувся.
— Неприємний ранковий сюрприз у перший недільний день відпустки, правда, товаришу капітан? — сказав він, і очі його, хоч дивилися добродушно, стрельнули скоса на капітана, а в темних зіницях наче промайнула блискавиця.
Авакум, який розглядав карту Болгарії, що висіла між двома вікнами кабінету, раптом відчув на собі цю блискавку.
— Я не проти сюрпризів, товаришу полковник,— спокійно відповів він.
— Навіть коли вони неприємні? — Манов сів навпроти Авакума і схрестив руки на колінах.— Є відомості, що з десятого серпня і дотепер таємна ультракороткохвильова радіостанція тричі передавала й приймала шифрограми в районі радіусом двадцять кілометрів на північ і на південь від гірського масиву Карабаїр. Перша передача, перехоплена нашими пеленгаторами, відбулася вночі проти одинадцятого серпня. Одержані координати вказують точку — південний схід від Карабаїру — в дикій місцевості, до якої важко дістатись, особливо вночі. Станція почала свою передачу точне о десятій вечора. Шифрограма коротка, але передача тривала п'ятнадцять хвилин, бо і той, хто передавав, і той, хто приймав, двічі змінювали хвилі. Звичайно, одразу було вжито заходів і блоковано шляхи навколо Карабаїру. Обшукано весь район, але все намарне.
Дев'ятнадцятого серпня, о десятій годині вечора, та сама станція об'явилася знову. Наші люди вартували, в горах, а станція обізвалася позад них, за два кілометри на схід від села Момчилова. Там є урочище Зміїця, де навіть чорт не знайде тебе, як захочеш сховатися. Запеленгована передача була зовсім незвичайна. Вона складалась з однієї-двох зашифрованих фраз. Потім було чути якісь таємничі звуки й шуми, що виходили наче з-під землі. На жаль, радіограми цих таємних передач ще не розшифровані. Хвилі змінювались, і наші люди пропустили деякі слова, а це ускладнює розшифрування. Щоб уявити собі, наскільки це складно, мусиш знати, що кожна радіограма має два ключі йскладена чужою мовою.
У тому самому районі, в селі Момчилові, минулої ночі сталася пригода. Розбито шибку в будинку військово-геологічного пункту, викрадено секретне креслення і дві тисячі левів. Чергового старшого міліціонера поранено в голову із засідки й приспано хлороформом. Ми затримали місцевого вчителя.
