Чигиринські походи. 1677–1678 - Сорока Юрій В. (мир бесплатных книг .TXT) 📗
Усього через два дні після переправи через Дністер, 14 серпня 1672 року, на околицях Кам'янця — Подільського з'явилися перші турецькі загони. Як повідомляють джерела, турецька армія йшла на Кам'янець широким фронтом, який розтягнувся приблизно на 16 кілометрів. Спочатку турки рухалися від Руди до селища Ходорівці, а далі, минаючи фортецю із заходу, — на Оринин. Таким маневром Ахмед Кюпрілі блокував будь — яку ймовірність сполучення гарнізону Кам'янця — Подільського з польськими частинами, які могли вирушити на допомогу осадженим. Особливо важким ударом для поляків стало те, що турки блокували їх у той час, коли в місто ще не встигли доставити закуплені Собеським припаси.
Остаточно диспозицію військ визначили дрібні сутички польських та турецьких передових загонів. Головні сили поляків зосередились у Новому Замку. Побудований за новітніми технологіями фортифікації, він був найбільш доцільним місцем для оборони, здатним протистояти потужному гарматному обстрілу, а крім того, правив за ключове укріплення, яке заважало подальшому просуванню турків у глиб фортеці. Керівництво над північним напрямком оборони, де йшла дорога із Зінькова, отримав ротмістр Мислішевський, який мав у розпорядженні 750 жовнірів змішаного війська, формованого з найбільш боєздатних людей. Така велика залога потрібна була тут, оскільки напрямок цей вважався найнебезпечнішим і саме з півночі рейментарі гарнізону фортеці очікували найсильніших турецьких атак. Обороною південного боку Нового Замку керував досвідчений офіцер Войцех Гумецький. Тут загін захисників налічував близько 500 чоловік. Проте, попри меншу чисельність захисників цього напрямку, він не був слабшим за північний. Це пояснюється значно важчими підходами до південних укріплень, а також наявністю скелястих урвищ каньйону річки Смотрич, який був досить надійним природним укріпленням. Що стосується Старого Замку, літописи сповіщають, що його захищали значно менші сили, аніж ті, які були задіяні для оборони Нового Замку. Тут розташовувалися драгуни Єжи Володиєвського та сердюки Мотовила, загальною кількістю до 60 чоловік. Не кращим чином виглядали й залоги решти укріплень. У зв'язку з критичною недостатністю війська оборона Польської та Руської брам була передана місцевим шляхтичам та міщанам. Польська брама вважалася краще захищеною, тому в ній залишили лише посилену варту. Більше уваги було надано Руській брамі, яку боронили близько 230 достатньо слабко підготовлених до участі в бойових діях ополченців. Хоча слід сказати, що більш — менш прийнятним було забезпечення Руської брами вогнепальною зброєю. Арсенал її оборонців складався з однієї мортири і 70 гаківниць, хоча й тут кваліфікованого люду для обслуговування зброї було обмаль.
15 серпня, у полудень, під Кам'янець прибув сам великий візир. Саме від цього часу бере свій початок облога Кам'янця — Подільського військом султана Магомета IV. Вибираючи місця для султанських наметів, турецькі інженери одночасно розпочали прокопування мінних ходів для підриву укріплень фортеці. Загони яничар, виконуючи накази своїх сераскирів, взялися за обстріл укріплень Руської брами. Хоча слід зауважити, що навряд чи вони розраховували домогтися цим більш — менш вагомого результату — наступ яничар, скоріш за все, був спробою провести розвідку боєм. За годину, потрапивши під щільний вогонь картеччю, султанські гвардійці змушені були відступити до обозу. Оцінивши ситуацію та визначивши, що ключовою позицією є Старий та Новий Замки, Ахмед Кюпрілі вирішив спрямувати всі зусилля на здобуття саме цих позицій. На користь такого напрямку удару свідчив і той факт, що замковий комплекс панував над рештою міста, тож, захопивши його і встановивши там гармати, турки робили б подальшу оборону Кам'янця — Подільського такою, що не мала б жодного сенсу.
Виходячи з цього, великий візир підготувався штурмувати спочатку Новий Замок. Він розташував яничарів та загони молдаван і волохів ланцюгом довжиною у сім кілометрів. Командування правим флангом шикувань здійснював візир Мустафа, на лівому командував знаменитий полководець Кара — Мустафа — людина, яка через кілька років очолить другий похід турецького війська до Чигирина. Полками в центрі фронту керував сам великий візир, справедливо вважаючи дільницю напроти Нового Замку найважчою ділянкою наступу. Під командуванням Ахмеда Кюпрілі перебували й головні сили яничар на чолі з візиром Абдурахманом. На кожному з флангів турецьких порядків було розташовано артилерійську батарею, а в центрі навіть дві батареї гармат великого калібру. У тилу правого флангу стояв намет султана, звідки «володар трьох континентів» міг спостерігати за ходом битви. Що стосується козаків Петра Дорошенка, то вони не брали участі в наступі — виконуючи команду великого візира, козаки спільно з татарами мали блокувати фортецю, перебуваючи на Орининських полях.
Навальні атаки турецького війська на фортецю розпочалися 19 серпня і, як того й очікували, найбільшу зацікавленість турки виявили до Нового Замку. Задля зменшення втрат від вогню захисників фортеці тут було викопано потужні рови, у яких могли розминутися два вершники, а також підготовлено добре розгалужену систему шанців, користуючись якими турецькі вояки могли наближатися впритул до укріплень Нового Замку. Увечері напередодні великого штурму великий візир звернувся з листом до старости Потоцького, який виконував обов'язки коменданта фортеці. У листі великого візира містився заклик до капітуляції. В обмін на це Ахмед Кюпрілі обіцяв вільний вихід та безпеку усіх без винятку мешканців міста. Не намагаючись справити враження культурної й освіченої людини, турецький командувач, в разі відмови від капітуляції, обіцяв усіх жителів міста вирізати. Проте, незважаючи на такий ультиматум, ця спроба отримати Кам'янець — Подільський без бою не мала успіху — поляки рішуче відхилили вимогу, заявивши, що битимуться до перемоги або смерті. Наштовхнулись на відмову й наступні кілька спроб вирішити протистояння мирним шляхом, хоча, слід вважати, що усі вмовляння здатися були з боку турецького командування лише спробами виграти час і підтягнути до Кам'янця решту сил, які ще перебували у дорозі. Крім того, не слід забувати, що в цей час турки вели активні земляні роботи, які теж потребували відносного спокою й пасивності захисників кам'янець — подільських бастіонів. Але поляки досить швидко розкусили хитрість великого візира і у відповідь на черговий лист зчинили раптовий щільний обстріл будівельних майданчиків, завдаючи нападникам втрат і змушуючи інженерів і землекопів у паніці відступати. Стрілянина припинилася лише з настанням темряви, під прикриттям якої обложені зробили вилазку і успішно зруйнували шанці та мінні ходи. Яничари змогли відкинути польську челядь, яка здійснювала вилазку, в межі укріплень Нового Замку лише під ранок, коли поставлена мета була досягнута ними в повному обсязі.
Ранком 20 серпня турки, намагаючись помститися за нічну вилазку, відкрили по фортеці вогонь усіх своїх гармат і врешті—решт домоглись успіху — одна з розривних гранат потрапила в пороховий погріб, який було влаштовано коло вежі Старого Замку, що його обороняло невелике відділення Володиєвського. Цей вибух, значно ослабивши сили оборонців, додав туркам наснаги і вони посилили наступ. Значна численна перевага турецького війська над захисниками фортеці давала можливість вводити в бій нові сили. Зростала інтенсивність обстрілу, з яким неможливо було порівняти вогневу силу гарнізону Старого Замку. І хоч Володиєвський кілька разів посилав по допомогу, вона не прибувала, позаяк одночасно із штурмом замку турки почали атаки на Польську та Руську брами. Тож уникнули падіння Старого Замку лише якимось дивом.
Незважаючи на справді героїчну поведінку жовнірів гарнізону і міщан, падіння фортеці було справою кількох днів. Протягом 22–24 серпня турецькі окопи дедалі ближче підступали до укріплень. Збільшуючи лінію фронту, турки змушували захисників Кам'янця розпорошувати сили на укріпленнях, що теж не додавало оптимізму. Одночасно з штурмом Нового і Старого Замків вогонь турецьких гармат поширився й на саме місто, спричиняючи руйнування й деморалізуючи міщан. У такій напруженій обстановці ситуація в Новому Замку стала настільки критичною, що 23 серпня комендантом Потоцьким було прийнято рішення залишити його бастіони і відступити до Старого Замку. Метою цього кроку було скорочення лінії фронту й максимальне утруднення роботи турецьких мінерів. Оскільки природним фундаментом Старого Замку є скеля, таке рішення й справді могло дати захисникам фортеці додатковий час на те, щоб дочекатись підмоги з Польщі. І хоча серед оборонців фортеці ініціатива Потоцького і його командирів не мала підтримки, в ніч із 24 на 25 серпня Новий Замок було залишено. Але, як з'ясувалося, відступ не дав жодного полегшення. Прорахунок польського командування став очевидним, коли турецька артилерія з повною силою накинулася на Старий Замок. На відміну від Нового, бастіони і стіни якого були земляними, стіни Старого Замку, побудованого ще до початку епохи пороху, виявилися непридатними для захисту від вогню гармат. Чавунні кулі з гуркотом розбивались об них і наповнювали весь простір на подвір'ї і галереях замку осколками каменю й чавуну. Ці осколки вбивали і калічили захисників фортеці десятками.
