Таємниця двох океанів - Адамов Григорий Борисович (прочитать книгу txt) 📗
— А, бісова лозина! — розгнівався він. — Ану лиш!.. Він відступив на крок назад і з силою рвонувся вперед. Навіть добра вірьовка навряд чи витримала б цей могутній натиск велетня. Але стебла макроциста немов сміялися над зусиллями Скворешні і ні на крихту не послабили своїх обіймів. Скворешня е першу мить здавався приголомшеним від такої невдачі, а потім розлютувався. — Та що вони? Залізні, чи що?! — закричав він.
— Не інакше! — засміявся зоолог, підморгуючи Павликові. — Мабуть, з якогось корабля, що тут пропливав, упустили ломи, і ось з них виросли стальні троси… От тобі, Павлику, наочний урок, що таке Макроцистіс перифера…
— Ага! Значить, це, ви говорите, урок Павлику? — стримуючи гнів, сказав Скворешня. — А я хочу дати урок цьому проклятому макроцисту!
Він відійшов на два кроки назад, постояв з хвилину і, нарешті, глибоко вдихнувши, з силою гарматного снаряда кинувся вперед.
Далі сталось щось неймовірне. Величезні, товсті, як колони, ноги Скворешні злетіли догори, його шолом зник унизу, під гущавиною; Павлика щось хльоснуло із страшенною силою по грудях і звалило з ніг; падаючи, він ударив ногами по шолому зоолога, і той, приголомшений, сів на дно, нічого не розуміючи. В одну мить троє людей раптом зникли, наче їх тут і не було. Посеред густої хащі, на невеликій прим'ятій галявині, погойдувалися лише два невисоких обірваних стебла; потім гущавина зімкнулася, поглинувши і цих свідків незвичайної битви, яка відбулася в мовчазних підводних джунглях океану…
Першим опам'ятався зоолог. Крекчучи та ойкаючи, він підвівся на ноги і заволав у простір:
— Що сталося? Де ви тут, хлопці?
Він розсунув гущавину й побачив перед собою розгублене обличчя Павлика.
— Я тут, Арсене Давидовичу… А де Скворешня? — Він оглянувся, зробивши крок вперед, і розсунув руками заслону з водоростей.
Скворешня, похмуро знімаючи з себе обірвані зашморги злополучного макроциста, підвів голову й подивився на хлопчика.
— До всіх сьогоднішніх уроків, Павлику, — сказав він з невимовним гумором, — додай ще один: не можна, як бик, кидатися наосліп, забувши про збереження рівноваги…
Зоолог зайшовся реготом, до якого зараз же приєднався Павлик, а трохи згодом і сам Скворешня.
— Яке красиве сальто-мортале ви зробили тільки що, дорогий Скворешня! — говорив, захлинаючись від сміху, зоолог. — Ваші ніжки… О-хо-хо!.. Вашим незрівнянним ніжкам позаздрить будь-яка балетна танцівниця… Ой, не можу!.. О-хо-хо!..
Він схопився за свої металеві боки, продовжуючи реготати й не маючи сил заспокоїтися. Взагалі від дня знаменної розмови з капітаном зоолог був у чудовому настрої і на протязі всього десятиденного перебування біля Вогняної Землі, починаючи від бухти Нассау, працював з попереднім захопленням.
Через двадцять хвилин у тім же строю, із Скворешнею попереду, всі троє вийшли з хащі гігантських макроци-стів і вступили у спокійну смугу прибережжя. І тут дно було нерівне, усипане підводними скелями, стрімчаками; сила-силенна крихітних гранітних, базальтових, сланцьо-вих острівків здіймалася над поверхнею океану. Їх підводні частини були повиті й обплетені тими ж водоростями, але значно менших розмірів порівняно із зустрінутими раніше, з боку відкритого океану. Здавалося, що ці водорості процвітають і особливо пишно розростаються саме в місцях найбільшого хвилювання, посеред безперервного гуркоту бурунів.
Вийшовши з гущавини, зоолог раптом зупинився і сказав:
— А про Горєлова ми й забули! Адже він повинен був нас догнати! Одну хвилину, я з ним з'єднаюся…
На виклик зоолога Горєлов відповів, що він зараз продирається крізь гущавину макроцистів і держить курс до призначеного місця зустрічі — безіменної скелі, якій вони дали назву «Лев'яча голова», біля крайнього острівця з ланцюга, що оточує великий острів Гесті.
Горєлов просив почекати на нього там, щоб далі піти разом: він ще тут не був ні разу, та й за всі десять днів роботи біля Вогняної Землі виходить лише вдруге і не хотів би залишатися сам.
Островів, окремих скель і стрімчаків, які здіймалися над рівнем океану, була тут така сила, що багато мореплавців назвали це західне узбережжя Вогняної Землі «Млечна Путь». Під водою ж, коли приєднати до цього І безліч підводних каменів та скель, що вкривали дно, був повний хаос, справжній лабіринт.
З частими зупинками для збирання організмів минуло не менше двох годин, раніше ніж підводні дослідники наблизилися до «Лев'ячої голови».
Горєлов уже чекав їх. Він сидів на невеликому уламку, розбираючи все, що було в його екскурсійному мішку, і захлопнув його, як тільки розпізнав постаті товаришів, що наближалися до нього.
— Розійдімося тут, друзі мої, в різні боки, щоб обслідувати по можливості більший простір, — запропонував зоолог. — Я піду в напрямі до островів Лондондеррі, Федір Михайлович — південніше, до бухти Кука, а Скворешня з Павликом — на південь, в лабіринт островів уздовж острова Гесті. З таким моряком, як Андрій Васильович, Павлик не заблудиться в цьому лабіринті. Зібратися тут же, біля цієї скелі. В дорозі не роз'єднувати телефонного зв'язку.
— Я вважаю, Арсене Давидовичу, — жваво заперечив Горєлов, — що ми даремно зменшуємо охоплювану ділянку тим, що з'єднуємо Скворешню з Павликом. Павлик міг би й сам піти. Він уже такий досвідчений підводник… Ще в історії з кашалотом він виявив себе просто героєм… А на випадок якогось скрутного становища він завжди зможе нам пеленгувати, і ми його швидко знайдемо. Чи не так, Павлику? Адже ти уже виріс із пелюшок…
Він посміхнувся й ласкаво подивився на хлопчика. Але Павлика враз пройняв якийсь незрозумілий страх, і чомусь стислося серце. Він відвів очі й промовчав.
— А по-моєму, — втрутився Скворешня, — пропозиція Арсена Давидовича найвірніша. Адже ж я тільки тому й ув'язався за вами, що Іван Степанович, мій шеф, припинив уже гідрофізичні роботи й лишив мене безробітним. А у вашій зоології я ні бельмеса не розумію. Такого понахапую вам, що й раді не будете! А під керівництвом такого досвідченого зоолога, як оцей хлопчик, і я буду корисним.
Після деякого вагання Горєлов перестав заперечувати проти пропозиції зоолога. Всі розійшлися і за хвилину загубили один одного в густих зеленуватих сутінках вод.
Розділ XII
ОСТАННЄ ЗУСИЛЛЯ СКВОРЕШНІ
Залишившись самі, Скворешня й Павлик запустили гвинти, піднялися на кілька метрів над дном і понеслися на схід-південний схід, ближче до сходу. Вони пливли на трьох десятих ходу, остерігаючися численних перепон, невиразні силуети яких раз у раз з'являлися з усіх боків.
Натрапляючи на зарослі водоростей, вони пробивали їх спустивши запобіжні решітки на гвинти. За годину перед ними з'явилася суцільна гранітна стіна, краї якої зникали як вгорі, так і на північ і південь, гублячись у підводній імлі. Стіна була порита глибокими зморшками фіордів, бухт, безліччю великих і малих печер, гротів, виступами мисів, нагромадженнями обвалених скель та уламків. Усе було покрите водоростями, які тяглися до поверхні моря або стелилися по дну — по скелях, їх уламках, валунах та дрібному камінню.
Павлик і Скворешня стали на дно. Навколо них шмигали різноманітні риби, промайнув тюлень, з переляку кинувшись убік, морська видра з великою рибиною в гострих зубах різко шугнула вгору. По дну на водоростевому килимі повзала сила різноманітних голкошкірих, крабів, ракоподібних.
— Стати на якір! Приїхали, товаришу начальник, — сказав Скворешня.
Захоплені цікавим полюванням, вони довго блукали по дну, серед хаосу «Млечної Путі», вибиралися на обмілини, на нагромадження скель, заглядали в моторошну, повну таємниць темряву підводних печер та гротів.
Нарешті хлопчик заявив, що він утомився і зголоднів.
— Давайте закусимо й відпочинемо, Андрію Васильовичу, — запропонував він. — Обідати сьогодні ми не повернемося на підводний човен. Арсен Давидович попередив капітана.
— Знаю, — підтвердив Скворешня. — Ну що ж! Ковток гарячого какао не завадить.
