Втрачений символ - Браун Дэн (книги онлайн бесплатно без регистрации полностью .txt) 📗
Була майже десята ночі, коли в'язень номер тридцять сім почув розмову, що долітала крізь вентиляційний люк. Перший голос він упізнав чітко й безпомилково — то був пронизливий і нахабний тон начальника в'язниці, якому аж ніяк не сподобалося, що його розбудив уночі відвідувач.
— Так-так, розумію, ви приїхали здалеку, — казав начальник, — але в перший місяць року відвідувачів не має бути. Це державна інструкція. Без будь-яких винятків.
Голос, що відповів йому, був тихий та ввічливий, сповнений болю.
— Мій син у безпеці?
— Ваш син — наркоман.
— З ним добре поводяться?
— Достатньо добре, — відповів начальник. — Це вам не готель.
Запала напружена тиша.
— Наскільки ви розумієте, держдепартамент Сполучених Штатів вимагатиме екстрадиції.
— Так-так, вони це завжди роблять. І екстрадицію буде дозволено, ось тільки на підготовку документів піде кілька тижнів... а може, і місяць — залежно від...
— Залежно від чого?
— Ну, — протягнув начальник, — у нас бракує персоналу. — Він помовчав. — Звісно, інколи зацікавлені сторони, такі як ви, роблять пожертви працівникам в'язниці, щоб допомогти якомога швидше вирішити справу.
Відвідувач не відповів.
— Містере Соломон, — вів начальник далі вже тихше. — Для людини, як ви, гроші не проблема, тому для вас завжди існують варіанти. Я знаю людей в уряді. Якщо ми з вами працюватимемо разом, то зможемо витягнути звідси вашого сина — завтра ж, і з нього знімуть усі обвинувачення. Йому навіть не доведеться зазнати судового переслідування вдома.
Відповідь була негайною.
— Закриваючи очі на юридичні наслідки вашої пропозиції, я відмовляюся привчати свого сина до того, що гроші розв'язують всі проблеми, що в житті не треба ні за що відповідати, особливо в такому серйозному випадку, як цей.
— Ви хочете його тут кинути?
— Я хочу з ним поговорити. Негайно.
— Я ж казав вам, що у нас є інструкції. Ви не побачитеся зі своїм сином — якщо не погодитеся обговорювати його негайне звільнення.
Кілька секунд тривала непривітна тиша.
— Невдовзі з вами зв'яжеться представник державного департаменту. Потурбуйтеся про безпеку Захарія. Сподіваюся, за тиждень він уже летітиме додому. Добраніч.
Грюкнули двері.
В'язень номер тридцять сім вухам своїм не повірив. «Що ж це за батько, що кидає свого сина в цій пекельній буцегарні, аби його провчити?» Пітер Соломон навіть відкинув пропозицію зняти зі свого сина всі звинувачення!
Саме тієї ночі, лежачи з розплющеними очима на ліжку, в'язень номер тридцять сім придумав, як вибереться із тюрми. Якщо гроші були єдиним, що відділяло в'язня від свободи, то можна сказати, що в'язень номер тридцять сім уже вільний. Може, Пітер Соломон і не хотів розлучатися зі своїми грошима, але кожен, хто читав популярні видання, знав, що його син, Захарій Соломон, теж мав купу грошей. Наступного дня в'язень номер тридцять сім потайки поговорив із начальником в'язниці і запропонував йому план: сміливу та винахідливу схему, яка забезпечить їм обом саме те, чого кожен прагнув.
— Щоб ця схема спрацювала, Захарій Соломон мусить померти, — пояснив в'язень номер тридцять сім. — Але ми удвох зможемо негайно зникнути. Ви зможете кинути цю роботу і податися на грецькі острови. І більше ніколи не бачити цієї клятої тюрми.
Обговоривши деякі деталі, двоє чоловіків потисли один одному руки.
«Невдовзі Захарій Соломон помре», — подумав в'язень номер тридцять сім і посміхнувся, з приємністю уявивши, наскільки легко це можна здійснити.
А за два дні держдепартамент звернувся до родини Соломонів, щоб сповістити їм страшну новину. На фото з тюрми було видно жорстоко побите тіло їхнього сина, що лежало, скоцюрбившись, на підлозі камери. Йому пробили голову сталевим прутом, а решту тіла понівечили і спотворили до непізнаванності. Схоже, його спочатку піддали тортурам, а потім убили. Головним підозрюваним був сам начальник тюрми, який зник, вочевидь прихопивши усі гроші вбитого хлопця. Захарій підписав документи на переказ своїх величезних статків на приватний номерний рахунок, з якого зняли гроші одразу ж після його смерті. Звісно, гроші як у воду пішли.
Пітер Соломон злітав до Туреччини на приватному літакові і повернувся з сином у труні; Захарія поховали на родинному цвинтарі Соломонів. Начальника в'язниці так і не знайшли. І ніколи не знайдуть, у цьому в'язень номер тридцять сім був упевнений. Дебеле тіло турка покоїлося на дні Мармурового моря, годуючи блакитних крабів, що мігрували Босфорською протокою. Величезні гроші Захарія Соломона надійшли на секретний номерний рахунок. І в'язень номер тридцять сім знову став вільною людиною — вільною людиною з купою грошей.
Грецькі острови були наче рай. Світло. Вода. Жінки. За гроші можна було купити все — нові посвідчення, нові паспорти, нову надію. Він взяв собі грецьке ім'я — Андрос Дарейос. Андрос означало «воїн», а «Дарейос» — багатий. Темні ночі, проведені у в'язниці, не на жарт настрахали його, і Андрос поклявся, що більше ніколи не потрапить за ґрати. Він поголив свою кудлату голову, повністю порвав зі світом наркотиків і почав нове життя: став досліджувати досі незнаний світ чуттєвої насолоди, про існування якого він навіть і не підозрював раніше. Тихе і безтурботне подорожування на яхті темно-синіми водами Егейського моря замінило йому героїновий транс; тонка насолода від смакування ягняти, засмаженого на рожні, замінило йому екстазі, а новим кокаїном стало для нього ризиковане пірнання зі скелі в пінисті води біля острова Міконос.
«Я наче знову на світ народився».
Андрос придбав здоровенну віллу на острові Сирос й оселився серед знаті в елітному містечку Посидонія. Цей новий світ являв собою громаду людей не лише багатих, а й культурних та фізично бездоганних. Його сусіди пишалися своїми тілами та розумом, тому їхній умонастрій перекинувся і на Андроса. Новачок раптом із подивом виявив, що дістає насолоду від бігу вздовж узбережжя, почав засмагати і читати книжки. Андрос прочитав Гомерову «Одіссею» і захопився образами могутніх чоловіків із бронзовим загаром, які йшли у бій на цих островах. Наступного дня він почав підіймати важке залізяччя і невдовзі помітив, як збільшилися його грудна клітка та руки. Мало-помалу він почав відчувати на собі зацікавлені погляди жінок, і їхнє захоплене ставлення подіяло, як наркотик. Йому захотілося стати ще дужчим. І він став. За допомогою інтенсивного і регулярного прийому стероїдів укупі з придбаними на чорному ринку гормонами росту, завдяки безконечним годинам занять культуризмом Андрос став таким, яким ніколи й не сподівався стати, — бездоганним самцем. Він збільшився і зростом, і мускулатурою, розвинув бездоганні грудні м'язи та мускулисті ноги і постійно підтримував на них чудову засмагу.
Тепер на нього задивлялися всі. Як і попереджали Андроса, величезні дози стероїдів та гормонів змінили не лише його тіло, а й голосовий апарат, наділивши його дивовижним сиплим напівшепотом, котрий, як йому здавалося, додавав його персоні певної містичності. М'який загадковий голос у поєднанні з новим тілом, багатством та небажанням говорити про туманне минуле діяли на жінок, як «Віскас» на кішок. Вони охоче віддавалися йому, і він задовольняв їх усіх — від популярних модельок, що приїздили на його острів для фотосесій, до американських студенток, що прилітали сюди на канікули, не рахуючи самотніх домогосподарок, дружин його сусідів, а інколи траплялися йому і молоді хлопці. І всі вони просто не могли ним насититися.
«Я — шедевр».
Одначе спливали роки, і сексуальні втіхи почали втрачати для Андроса свою збудливу принадність. Як і все інше. Розкішна острівна кухня втратила свій смак, книги стали нецікавими, навіть прекрасні заходи сонця, які він споглядав зі своєї вілли, — і ті стали нудними. Як же ж так? Йому лише двадцять п'ять, а він уже почувався старим. «Для чого далі жити?» Він, як скульптор, витворив зі свого тіла шедевр; займався самоосвітою і живив свій розум надбаннями культури; перетворив свій дім на земний рай; його любили всі, косо він бажав любити.
