Ukrainian dream «Последний заговор» - Зима Василь (список книг .TXT) 📗
— Так, ми можемо пройти в іншу кімнату, — президент підвівся й запросив Герцеля йти за ним.
— Я просив би вас, пані, залишити нас удвох. — Дружина здивовано поглянула на лікаря, але не стала заперечувати. — У вас температура, — коли двері зачинилися, і вони залишилися самі в кімнаті, — я помітив одразу. Це погано.
— Ви не можете сказати одразу, це серйозно чи ні? — президент ліг на лежанку і кинув сорочку на крісло.
— Повірте мені, несерйозних хвороб не буває, буває тільки якісне лікування, яке зводить до мінімуму загрозу смерті. А вмерти можна від будь-якої хвороби, у цьому я можу вас запевнити. — Президент зойкнув. — Не треба, я просто зрізав трохи вашої шкіри, я мушу надати експертам зразок, аби вони могли мені сказати, з чим ми маємо справу. От і все, — він сховав до валізки скляну слухавку і попросив президента вдягтись. — Результати будуть за кілька днів, тоді й поговоримо. Закиньте голову. — Лікар мазнув ватною паличкою в носі і також поклав її до скляної пробірки. — Поки що я порадив би вам відпочити, не зустрічатися з людьми і ні в якому разі не відлітати за кордон. Я розумію, що вам доведеться приховувати причини такої дивної поведінки, але сподіваюсь, що ваші радники та консультанти знайдуть, що сказати журналістам і суспільству. Кілька днів, і ми зможемо назвати вашого ворога на ім'я.
— А раніше ніяк не можна? У мене є низка важливих справ.
— Я розумію, але справи не важливіші за ваше здоров'я, президенте. Дочекайтеся результатів. Щасти вам!
— І вам також, — президент почекав, поки лікар зникне за дверима, потім надягнув на сорочку светр і пішов до їдальні. Незважаючи на слабкість у тілі та головний біль, він страшенно хотів їсти.
— Ну що він сказав? — дружина не відводила погляду від його очей.
— Нічого особливого. Сказав кілька днів зачекати.
— Щось серйозне?
— Ні, звісно, що ні. Нічого страшного, — він усміхнувся і враз відчув сильний біль у суглобах, втім, знаку не подав, сів до столу та попросив дружину налити йому чаю. Була десята година ранку.
Розділ 52 (Chapter 52)
— Ну что, кричи «ура», скоро будем тебя выписывать, — лікар усміхався самими устами та спідлоба позирав на Давида.
— Та щось не хочеться кричати, — Давид тримався рукою за правий бік і, спершись на спинку ліжка, сьорбав манну кашу, вона була настільки рідкою, що її легше було б випити.
— Это ты сейчас не понимаешь, насколько тебе повезло, а потом поймешь. Вырастешь — будешь мне цветы и конфеты носить. Я же тебя с того света вытянул.
— Несмачна каша, я не люблю, коли вона рідка, — відсунув тарілку на край тумбочки, взув капці, підвівся. Йому важко було пересуватися: постійно болів правий бік і нило плече.
— Сядь, ешь, — лікар поклав руку йому на плече.
— Пусти мене, я піду погуляю коридором. Чуєш, — поглянув лікареві на перенісся, — до мене ніхто не приходив, поки я тут лежав?
— Нет, никто, — погладив пальцями ніжне Давидове волосся, той напружився, і, здалося, всі його м'язи враз ствердли, наче в дикої тваринки, яка побачила мисливця чи хижака, що завмер перед стрибком і вишкірив свої великі жовтуваті зуби. За кілька місяців вуличного життя Давид навчився простих і водночас жорстоких уроків виживання. Він зрозумів:
1) Ти в цьому світі один, і все, що маєш, матимеш чи плануєш мати, мусиш здобувати сам, покладаючись тільки на власні сили.
2) Усі, хто не з тобою — проти тебе, і найпростіше, що ти можеш зробити, — тримати їх на відстані, а найскладніше — позбутися їх якомога швидше.
3) Завжди дивися людині просто в очі, тримай голову високо піднятою, ніколи не дозволяй собі розслаблятися, не вибачай образ, насмішок чи кепкувань, завжди відповідай ударом на удар, допоки ти або твій ворог не впаде на землю.
4) Завжди дотримуй свого слова. І неважливо, кому ти що пообіцяв. Сказав — зроби, ти змусиш людей тебе поважати.
5) Любов до себе починається з ненависті. Хочеш собі добра — змусь себе працювати через силу і «не хочу», тільки так ти зможеш чогось досягти.
6) Нікому не вір. Тільки собі. Повірити комусь — значить віддати в його руки своє власне життя.
7) Ніколи не кричи на людей, узагалі намагайся ніколи не підвищувати голос. Так ти навчишся панувати над самим собою, а значить, зумієш запанувати над світом і людьми.
8) Не звикай до речей і людей, бо все, що здобув, зможеш і втратити. То навіщо завдавати собі зайвого болю й робити себе вразливим?
9) Нікого не бійся. Окрім смерті. Це дозволить тобі прожити довше за інших.
10) Якщо розумієш, що словами не вдасться владнати конфлікт, завжди бий першим і не давай можливості супротивнику підвестися з колін. Не жалій нікого, бо й тебе не пожаліє ніхто.
Лікар дивився на Давида і бачив у ньому маленького беззахисного хлопчика, якого можна легко обманути, образити, якому можна завдати болю, та, власне, що завгодно можна зробити з хлопчиною, який головою не дістає тобі до плеча. Давид відчував його погляд. Він навіть міг із певністю сказати, що саме думає оцей опасистий чолов'яга, який торкається своїми масними пальцями його волосся. Враз Давид підвів голову, і їхні очі зустрілися. Перше та найголовніше, що зрозумів лікар, коли дві маленькі цяточки дитячих очей уп'ялись йому в саму душу, так це те, що в них зовсім немає страху. Такого спокійного й відважного погляду йому ще не доводилося бачити. Навіть якби зараз перед цією маленькою істотою з'явився привид чи якась химерна потвора, він і тоді б не здригнувся і продовжував дивитися прямо перед собою, стиснувши маленькі кулачки.
— То ти кажеш, що ніхто не приходив? Ані мама, ані мої друзі? — Давид скривив уста, зобразивши якусь страшну подобу посмішки, і пішов до дверей.
— Так нет твоей мамы, — він сказав ці слова і тільки потім зрозумів, що саме він сказав.
Давид ураз завмер. Ці слова, наче куля, увійшли йому в груди на вдихові й вибили звідти рештки повітря. Він стояв отак і дрібно-дрібно тремтів. Усім своїм маленьким тілом. Лікар не зводив із нього очей. Він хотів побачити, що саме робитиме Давид, зламає його ця новина чи ні. Чи впаде він зараз на ліжко й ридатиме, заливаючи слізьми подушку, чи отак і стоятиме, міцно прикусивши нижню губу і стримуючи що є змоги надривний крик.
— Ти впевнений, що її немає? — Давид стояв перед дверима, і здавалося, ось-ось зірветься з місця та побіжить коридором.
— Да не хотел говорить тебе, малыш. Ты прости, так, сорвалось. Убили маму твою.
Давид одразу згорбився, опустив голову, і було добре чути, як він підтягує соплі і потай утирає кулачком сльози. Потім він різко видихнув і повернувся до лікаря обличчям.
— Нічого, це треба було мені сказати. Легше жити, коли знаєш правду. Я був готовий це почути з тієї миті, коли вона покинула мене. Я знав, що її рано чи пізно не стане, — його блискучі червоні очі, великі губи та зашмарканий ніс. Він не приховував того, що плакав і ще буде плакати, йому не потрібно було щось приховувати, і це вже дійсна ознака того, що в цьому тілі шестирічного хлопчика б'ється доросле серце. Він відчинив двері й вийшов у коридор. У ніс йому вдарив сильний запах хлорки. Стара прибиральниця, така велика й голосна, що, здавалося, її не можна ані обійти, ані сховатися від її гучного крику, возила шваброю по синій підлозі та невдоволено щось бурчала. Давид підійшов до стіни і повільно рушив до ліфта, він хотів вийти на вулицю і нарешті вдихнути чистого повітря: запахи ліків, поту, непраної білизни і хлорки так набридли йому за ці кілька тижнів, що він готовий був віддати все, аби тільки ніколи більше сюди не повертатися.
Лікар дивився йому вслід. Той повільно брів повз прибиральницю, відчинені білі двері палат, звідки на нього позирали знервовані хворі люди, повз старі дивани і вкриті пилюкою квіти у великих пластмасових вазонах, повз заклопотаних медсестер, смердючі туалети та лікарів. Він брів, низько опустивши голову. Зупинився біля ліфта й натиснув кнопку «вниз». Ліфт загув і повільно поїхав. Поряд із Давидом стояло ще кількоро людей у хатніх халатах і розтягнутих спортивних штанях, придбаних ще за часів Брежнєва. У кожного в руці був пакет із їжею чи непраною білизною, яку вони віддадуть родичам, натомість отримавши чисті труси й майки. Двері ліфта відчинилися. Давид ускочив першим, слідом за ним увійшло ще п'ятеро: двоє стареньких і молода пара з дитиною. Лікар дістав із кишені мобільний, натис кілька кнопок.
