Звіробій - Купер Джеймс Фенимор (книга читать онлайн бесплатно без регистрации TXT) 📗
— Мій старий батько і мій юний брат, Велика Сосна (так делавар охрестив Марча), бажають бачити скальпи гуронів при своїх поясах, — сказав своєму другові Чингачгук. — Для кількох скальпів знайдеться місце й на поясі Змія, і його народ шукатиме їх очима, коли він повернеться до себе в село. Недобре, коли їхні очі довго блукатимуть у тумані, вони повинні побачити те, чого шукають. Я знаю, у мого брата білі руки, він не захоче уразити навіть мертвого. Він чекатиме нас. Коли ми повернемось, він не ховатиме свого обличчя від сорому за друга. Великий Змій могіканів повинен бути гідний честі ходити стежкою війни разом з Яструбиним Оком.
— Так-так, Змію, я бачу, до чого воно йдеться. Це ім'я прилипне до мене, і колись мене зватимуть Яструбине Око, а не Звіробій. Що ж, коли людині випадає таке почесне ім'я, то вона, хоча б яка була скромна, мусить прийняти його. А про полювання на скальпи можу сказати: це відповідає твоїм звичаям, і я не вбачаю в цьому нічого поганого. Тільки не будь жорстокий, Змію, не будь жорстокий, прошу тебе. Далебі, твоя червоношкіра гідність через це не постраждає! Щодо старого Тома, батька оцих молодих дівчат, який міг би мати в серці кращі почуття, а також Гаррі Марча, який — Сосна там він чи не Сосна, — міг би давати плоди, які більше б личили християнському дереву, то їх обох я передаю до рук блідолицього бога. Коли б не оті закривавлені палички, ніхто з вас не посмів би виступити проти мінгів цієї ночі, бо це означало б зганьбити нашу честь і нашу добру славу. Але той, хто жадає крові, не має права скаржитись, якщо вона проливається у відповідь на його заклик. І все-таки не будь жорстокий, Змію. Не починай свого звитяжства одчайдушними криками жінок та плачем дітей. Поводь себе так, щоб Уа-та-Уа могла усміхнутися, а не ридала, коли зустрінеться з тобою. Тепер іди, і хай береже тебе Маніту!
— Мій брат залишиться тут на судні. Уа-та-Уа скоро вийде на берег, і Чингачгукові треба поспішати.
По цьому індіянин приєднався до двох інших співучасників замисленого походу. Спустивши вітрило, всі троє сіли в човник і відштовхнулися від «ковчега». Гаттер і Марч не сказали Звіробоєві ні про мету своєї поїздки, ні про те, чи довго їх не буде. Все це вони поклали на індіянина, який і виконав доручення з властивим йому лаконізмом. Не вдарили весла й дванадцять разів по воді, як човник пропав з очей.
Звіробій довго мудрував, поки поставив «ковчег» так, щоб його нікуди не зносило. Потім він сів на кормі й поринув у гіркі роздуми. Та незабаром до нього підійшла Джудіт, яка не проминала жодної нагоди, аби побути сам на сам з молодим мисливцем. Залишимо їх поки що удвох та помандруємо слідом за човником, який тихо підкрадався до берега.
Затіваючи свій другий напад на індіянський табір, Гаттер і Непосида керувалися тими ж мотивами, що й перше; до цього лише частково додавалося бажання помститися. Цими грубими людьми, що були цілковито байдужі до прав та інтересів червоношкірих, володіло єдине почуття — нестримна жадоба наживи. Щоправда, в перші хвилини після звільнення Непосида дуже лютився на індіянів, та скоро гнів поступився місцем давній любові до золота, якого він прагнув скорше з невгамовною жагою марнотрата, ніж з упертою зажерливістю скнари. Одне слово, тільки одвічна зневага до ворога та невситиме бажання розбагатіти спонукали обох шукачів пригод так поспішно кинутись у нову авантюру проти гуронів. Вони знали, що більшість воїнів, а може, навіть і всі до ночі мають зібратися на березі поблизу «замку». Отже
Гаттер і Марч сподівалися, що неважко буде здобути скальпи беззахисних жертв. Правду кажучи, Гаттер, який сам щойно кинув напризволяще двох дочок, був певен, що в таборі немає нікого, крім жінок та дітей. На це він мимохідь натякнув у розмові з Непосидою, але постарався приховати від Чингачгука. Може, делавар про це і здогадувався, однак не прохопився й словом.
Гаттер кермував човником. Непосида сміливо зайняв пост на носі, а Чингачгук стояв посередині. Ми кажемо «стояв», бо всі троє так призвичаїлись до вертких суденець з кори, що могли стояти на весь зріст навіть у темряві. Вони тихенько підпливли до берега і безперешкодно вийшли на сушу. Потім ураз взяли свою зброю напоготів і, мов тигри, почали скрадатися до табору. Індіянин ішов попереду, а Гаттер та Марч — по його слідах, завдяки чому вони просувалися вперед майже нечутно. Хіба що трісне суха хмизина під ногою велета Непосиди або під вайлуватим Гаттером, але могіканин ступав так легко й обережно, наче зовсім не торкався землі. Перш за все вони мали розшукати багаття, що, як відомо, горіло посеред табору. Гострі очі Чингачгука нарешті помітили відблиск вогню, що ледь-ледь мрів між стовбурами дерев. То не було полум'я, то просто тліла якась головешка, чого й годилося чекати в такий пізній час, бо індіяни звичайно лягають спати і прокидаються разом з сонцем.
Скоро засвітився їм цей маяк, мисливці на скальпи пішли швидше й упевненіше. За кілька хвилин вони досягли перших куренів. Тут вони зупинилися, аби краще все роздивитись та узгодити свої дії. Темрява була така непроглядна, що можна було розрізнити лише стовбури найближчих дерев, підсвічені жаром з багаття, та безмежну листяну запону, над якою нависло безхмарне небо. Але найближчий курінь стояв зовсім поруч, і Чингачгук зважився розвідати, що в ньому є. Повадки індіянина, що наближався до місця, де можна було наразитись на ворога, нагадували гнучкі рухи кішки, коли та скрадається до пташки. Підійшовши впритул до куреня, він став навкарачки, бо вхід був надто низький і тільки так туди можна було пролізти. Перш ніж зазирнути в отвір, що правив за двері, він довго прислухався, сподіваючись почути рівне дихання поснулих людей. Але жоден звук не долинув до його чутливих ушей, і змія в людській подобі просунула голову всередину куреня достеменно так, як це робить звичайна змія, зазираючи в пташине гніздо. Ця небезпечна вихватка минулася щасливо, бо, помацавши рукою довкола, індіянин упевнився, що житло порожнє.
Так само обережно делавар обнишпорив ще кілька куренів, але й там не було ні душі. Тоді він повернувся до своїх супутників і повідомив, що гурони залишили табір. Подальший огляд ствердив цей факт, і тепер не лишалось нічого, як повернутись до човника.
Побіжно варто згадати, як ця невдача подіяла на кожного шукача пригод.
Індіянський вождь, що висів на берег з єдиною метою здобути собі воїнську славу, стояв непорушно, прихилившись плечем до дерева й чекаючи подальшого рішення товаришів. Він був пригнічений і трохи здивований, це так, але з гідністю зніс розчарування, тішачи себе солодкою надією на те, що ще мала принести йому сьогоднішня ніч. Правда, делавар більше не міг сподіватися, що, зустрівши кохану, покаже їй наочні докази своєї спритності та відваги. Зате він скоро побачить обраницю свого серця, а воїнську славу рано чи пізно все одно здобуде.
Тим часом Гаттер і Непосида, якими керувало найниціше з усіх людських почуттів — жадоба грошей, ніяк не могли приборкати своєї злості. Вони гарячково повзали по куренях, немов надіялись знайти забуту дитину або когось із дорослих, хто, б мав нещастя безтурботно заснути; вони зганяли злість на ні в чому не повинних індіянських житлах — потрощили деякі з них на друзки й розкидали на всі боки. Вони навіть завелися лаятись і кляли один одного на всі заставки. Певно, могло б дійти до бійки, коли б не втрутився делавар, — він нагадав, якою небезпекою загрожує така необачна поведінка, й запропонував швидше повертатися на судно. Це поклало край сварці, й за кілька хвилин всі троє вже пливли назад на те місце, де сподівалися знайти «ковчег».
Як уже було сказано, невдовзі після відплиття мисливців на скальпи до Звіробоя підійшла Джудіт. Деякий час дівчина мовчала, і мисливець не мав уявлення, котра з сестер вийшла з каюти. Але скоро він упізнав багатий на переливи, виразистий голос старшої.— Яке жахливе отаке життя для жінки, Звіробою! — вигукнула вона. — Дай боже мені скоріше померти!
— Життя — хороша штука, Джудіт, — озвався мисливець, — хоч би як ми ним користувались. Але скажіть, чого б ви хотіли?
