Львiвська гастроль Джимі Хендрікса - Курков Андрей Юрьевич (электронные книги без регистрации txt) 📗
Дві лапки «двірників» старанно скидали воду з лобового скла. Дорога блищала. «Чебурашка» їхала бадьоро, як вірна конячка.
До вечірнього виступу залишалося ще майже чотири години, а цього часу більш ніж досить, аби з'їздити у Винники поговорити з подругою Лесею, жінкою, що завжди викликала в Оксани захоплення своєю турботою про абсолютно чужих і нещасних людей. Саме вона, Леся, заснувала притулок для безхатьків, який назвала «Оселя», і тепер цей притулок не лише був наповнений життям, але навіть – у певному розумінні – переповнений ним, переповнений багаторазово переламаними людськими долями, що не вкладалися в голову необізнаної з цією стороною життя людини. Майстерня з ремонту меблів, у якій працювали безхатьки, що жили в притулку, два магазинчики, майстерня, в якій іще двоє займалися розписом тарілок. Це був свій, особливий маленький світ. Але він був відкритий для всіх, хто потрапив у безвихідь і бажав знайти з неї вихід. По четвергах люди виїжджали до Порохової вежі, щоб годувати голодних і нещасних, у звичайні дні будь-хто із львівських безхатьків міг приїхати сюди, щоб помитися під душем або випрати свій одяг. Тут навіть у похмуру погоду світило своє маленьке сонце, світило й зігрівало. І звали це сонце – Леся.
Оксана проїхала спуск до озера, повернула хвилин через п'ять праворуч і звивистою дорогою почала спускатися вниз, в улоговинку, де розкинулося це велике й різнорідне за своєю забудовою львівське передмістя.
Вийшовши з «Чебурашки» вже у дворі «Оселі», Оксана поспішила в будинок. Увійшла і зараз же, здивована, зупинилася. У зазвичай порожньому і просторому коридорі, з якого через двері ліворуч можна було відразу пройти в офіс притулку, під вікнами і по другий бік, під стіною, на стільцях сиділи мешканці притулку; відмиті, чисто одягнені, вони все ж несли на обличчях тавро вуличного, тяжкого життя. У центрі коридору стояв Єжи Астровський. Точніше не стояв, а рухався в якомусь своєму танці, клацаючи перукарськими ножицями навколо жінки, що сиділа на стільці. На її обличчі блаженствувала усмішка, очі були заплющені. Одяг, руки заховані під простирадлом, накинутим на плечі, яке сягало своїми краями підлоги.
Вражена побаченим, Оксана кілька хвилин не могла зрушити з місця. Єжи Астровський раптом зупинив свій танець, помітивши її. Зрадів.
– Ой, здрастуйте! – вигукнув він. – Я не чекав!!!
– Я теж! – прийшла до тями Оксана і швидким кроком рушила в офіс.
Зачинивши за собою двері, вона кивнула дівчині-бухгалтеру й одразу обернулася до столу, за яким зазвичай сиділа Леся.
– Вона вийшла на п'ять хвилин, – сказала дівчина-бухгалтер.
Оксана кивнула і всілася на стілець біля тумбочки, на якій стояли кухлі, цукорниця і електрочайник.
Леся з'явилася через кілька хвилин. У ній щось змінилось. Оксані раптом здалося, що її подруга помолодшала, і в думках виникло крамольне припущення, що Леся ходила до косметолога.
– Ну, як тобі? – запитала Леся, привітно кивнувши.
– Що – як? – не зрозуміла Оксана.
Леся показала жестом на своє волосся, й тут Оксана все зрозуміла. У Лесі була нова зачіска. її волосся тепер було коротшим, і обличчя через це мало вигляд років на п'ять-сім свіжіший.
– Чай будеш? – запитала Леся, не дочекавшись од подруги оцінки своєї нової зачіски.
Оксана кивнула. її думки починали плутатися, втрачатися серед великої кількості сьогоднішніх вражень.
– Ой, а що це в тебе з рукою? – перелякано поцікавилася Леся.
– Чайка клюнула, – відповіла Оксана.
– Сильно?
Оксана засмучено підібгала нижню губу і ствердно кивнула. Але очі її знову підвелися на нову зачіску подруги. І вона аж тепер звернула увагу, як змінилися риси її обличчя. Раніше, коли волосся Лесі було просто до плечей і тільки причесане без усяких там викрутасів, обличчя її виявляло м'якість і ніжність, і навіть коли Леся гнівалася, важко в її гнів вірилося. Тепер її звично м'які риси обличчя мовби загострились, і носик здавався трохи гострішим через виниклу під дією ножиць геометрію нової зачіски.
– Це тебе той балакун підстриг? – запитала Оксана.
Леся всміхнулася.
– Тобі подобається?
– Зачіска – так, а він – ні, – абсолютно відверто видала Оксана.
І тут, немов відчувши, що йдеться про нього, до офісу заглянув Єжи. Заглянув і зараз же стукнув по прочинених дверях, привертаючи до себе увагу.
– Можна? – запитав, привітно дивлячись на Лесю. – Я тут вирішив перервочку зробити, хвилин п'ять.
– Сідайте, відпочиньте! – Леся вказала йому на вільний стілець. – Може, чаю?
– Ні, дякую, – Єжи озирнувся на стілець, але сідати не захотів. Замість цього підійшов до двох подруг.
Тепер його погляд підвівся на кучері Оксани. їй одразу зробилося некомфортно.
– Пам'ятаєте, ви обіцяли віддатися в добрі руки, – несподівано сміливо заговорив Єжи, опустивши погляд і дивлячись у вічі Оксані.
Від обуреного здивування в Оксани мимоволі розкрився рот.
– Що ви собі дозволяєте! – вона кинула погляд на Лесю і зразу ж таки повернула його на перукаря. – Що це за брудні розмови?! Коли це і що я вам обіцяла?!
– Ой, даруйте, ви хибно мене зрозуміли! – Єжи зробив крок назад, наче боявся дістати ляпаса. – Але ж ви говорили, що я зможу зробити вам зачіску, коли підстрижу бомжів.
– Ну й багатьох ви бомжів підстригли? – єхидно і недовірливо запитала Оксана.
Єжи витягнув із кишені картатого піджака складений учетверо аркуш паперу, розгорнув і показав Оксані.
– Сорок сім, ось їхні імена та прізвища, можете перевірити! Й абсолютно безкоштовно! Там, – він кивнув на двері, що вели до широкого коридору, – ще дев'ять сидять і чекають! Буде п'ятдесят шість!
Оксана відчула себе ніяково через те, що накричала на перукаря. Адже він дійсно старався, це було вже зрозуміло.
– Гаразд, – пробурчала вона вже м'якше. – Підстрижете! Але у вас там черга!
– А ви сюди надовго? – поцікавився Єжи Астровський.
– Ні, сюди й одразу назад, – відповіла вона. – У мене ввечері робота.
Єжи з жалем подивився на волосся Оксани, через що вона знову занервувалася, взявся правою рукою за своє гостре підборіддя, похитав головою.
– Ви ж артистка, а так мало собі приділяєте уваги. Ці слова Оксану не розсердили, але явно засмутили, і Єжи відчув, що влучив у точку.
– Я їх попрошу! Вас напевно пропустять без черги! Тим паче що вони нікуди не поспішають, а у вас увечері робота! А я завтра сюди знову приїду і достригатиму, кого не встигну. Обіцяю!
Оксана важко зітхнула.
– Гаразд, – махнула вона рукою.
Вийшовши до коридору, вона всілася на стілець. Єжи накинув їй на плечі простирадло.
Ножиці заклацали, гребінець побіг зубцями по кучерявому волоссю Оксани. Вниз посипалися перші відрізані пасма.
Від Єжи йшов стійкий запах одеколону. Мешканці притулку, що чекали своєї стрижки, з цікавістю спостерігали за худим і граціозним чоловіком, що зосередився до забуття на кучерях знайомої йому жінки.
А сама Оксана раптом розслабилася, занурилася в себе, їй раптом здалося, що історія з агресивною чайкою сталася не сьогодні, а кілька днів тому. Час мовби відійшов од неї вбік і сховався за рогом. Вона жила відчуттям цього моменту, і пряний алкогольний аромат одеколону вибив із її пам’яті запах моря та гнилих водоростей. А від рук Єжи, як від радіатора опалювання, йшло тепло. Здалося, що від цього тепла у неї почервоніли вуха. Їй захотілося раптом їх поторкати, перевірити, чи не «горять» вони. І тут же Оксана зніяковіла, не в змозі легко витягнути руки з-під накинутого поверх одягу простирадла. Зрозуміла, що вуха у неї «горять» від несподіваного підліткового сорому. Щось здавалося їй у цьому перукарському «акті» неправильним, нескромним. Ніби не повинна була вона дозволяти цьому чоловікові робити себе красивою! Таж і справді, наполегливість Єжи, яка дуже вже обридла їй, доводила, що для себе хотів він зробити її красунею! З чисто егоїстичних міркувань. Але вона однаково не піде з ним пити каву! Не подобається він їй як чоловік. Хоча у своєму прагненні сподобатись чи догодити їй він добрався аж сюди, до Винників, до «Оселі», знаючи, як турбується Оксана і про Лесю з її вірною командою помічниць і помічників, і про цих загублених жінок і чоловіків, для яких повернутися в нормальне життя так само важко, як самотній людині важко побудувати з нуля новий будинок.
