1q84. книга ІІІ - Мураками Харуки (читать книги бесплатно полностью TXT) 📗
Якийсь час Комацу схвильовано поглядав на дим, що піднімався між пальцями, а тоді струсив попіл у попільничку.
— Мабуть, вони запроторили мене на три дні в цю тісну кімнату, щоб подіяти на нерви. Вони в цьому добре натренувалися. Навчилися, як зламати волю людини й поставити її на коліна. На четвертий день після сніданку до мене прийшло двоє чоловіків. «Мабуть, ті самі, що мене викрали», — подумав я. Напад на мене був такий раптовий і несподіваний, що я навіть не побачив їхніх облич. Але, придивившись до них тепер, я поволі згадав, як усе сталося. Вони затягли мене в автомашину, скрутили руки так, що, здавалось, поламають, і приклали до носа й рота ганчірку, змочену якимись ліками. Увесь той час вони мовчали. Все відбулося за одну мить.
Згадуючи минулу подію, Комацу злегка нахмурився.
— Один був невисокий, присадкуватий, з постриженою наголо головою. Досить засмаглий, вилицюватий. Другий — високий, з довгими руками й ногами, із запалими щоками та волоссям, зав'язаним ззаду вузлом. Разом вони були схожими на двох акторів-коміків. Цибатого й присадкуватого, з борідкою. Та з першого погляду я збагнув, що вони небезпечні. Якщо треба, то вони без жодного вагання здатні зробити будь-що. Але вони цим не хизувалися. Поводилися спокійно. А тому викликали ще більше побоювання. Погляд мали страшенно холодний. На обох були чорні ватяні штани й білі сорочки з довгими рукавами. Обидва мали років понад двадцять п'ять, причому Голомозий здавався трохи старшим. Обидва були без годинників.
Тенґо мовчки чекав продовження розповіді.
— Розмову вів Голомозий. Худорлявий Кінський хвіст не прохопився жодним словом, а, виструнчившись, стояв непорушно перед дверима. Очевидно, прислухався до розмови між Голомозим і мною. А може, взагалі нічого не чув. Голомозий розмовляв зі мною, сидячи навпроти мене на складаному стільці, якого сам приніс. Я сидів на ліжку. Обличчя Голомозого нічого не виражало. Ясна річ, він ворушив губами, але решта його обличчя залишалося нерухомим. Як у ляльки, яку використовують для черевомовлення.
«Ви здогадалися, хто ми й куди вас привезли?» — насамперед запитав Голомозий Комацу. Той відповів, що не здогадався. Якийсь час Голомозий дивився на Комацу своїми порожніми очима. А тоді спитав: «А якщо скажемо: „Здогадайтесь“, — то про що подумаєте?» Голомозий говорив ввічливо, але в його словах звучала беззаперечна нота. Його голос був твердий і холодний, як металева масштабна лінійка, що довго пролежала в холодильнику.
Трохи повагавшись і врахувавши побажання Голомозого, Комацу чесно зізнався, що, можливо, йдеться про «Повітряну личинку». Бо, мовляв, нічого іншого не згадав. Отже, напевне, вони належать до релігійної організації «Сакіґаке», а він перебуває зараз на її території. Хоча це, мовляв, не виходить за рамки припущення.
Голомозий не підтверджував і не заперечував того, що сказав Комацу. А мовчки дивився на нього. Мовчав і Комацу.
— Отже, поведемо розмову, спираючись на таке припущення, — спокійно вів далі Голомозий. — Наша подальша розмова буде продовженням вашого припущення. За такої умови. Згодні?
— Згоден, — відповів Комацу. Вони намагалися вести розмову не прямо в лоб, а натяками. Непогана ознака. Якби вони не збиралися відпускати його живим, то чого мали б так ускладнювати допит?
— Як редактор видавництва ви відповідали за випуск «Повітряної личинки» Еріко Фукади, чи не так?
Комацу визнав, що відповідав. Це загальновідомий факт.
— Наскільки ми розуміємо, під час присудження премії для молодого автора від літературно-мистецького часопису допущено незаконну дію. Перед тим, як подати рукопис цього твору на розгляд конкурсної комісії, за вашою вказівкою сторонній особі було доручено його значно переробити. Таємно перероблений твір отримав премію, дістав розголос у суспільстві й, вийшовши окремою книжкою, став бестселером. Правда?
— Все залежить, як на це подивитися, — відповів Комацу. — Я не заперечую, що конкурсний твір за порадою редактора був перероблений…
Щоб зупинити Комацу, Голомозий підняв долоню.
— Не можна назвати незаконним те, що авторка внесла правки в рукопис за порадою редактора. Це правда. Однак, як не крути, те, що стороння особа переробила твір для отримання премії, — вчинок, який суперечить закону. Крім того, використовуючи фіктивну компанію, було розділено авторський гонорар. Я не знаю, як можна це тлумачити юридично, але з погляду суспільного й морального ви, мабуть, заслуговуєте на суворий осуд. Такого вчинку не можна ніяк виправдати. Внаслідок шуму, який створили газети й журнали, ваше видавництво, безперечно, підірве довіру до себе. Комацу-сан, сподіваюсь, ви все добре зрозуміли. Ми розкопали всі подробиці цього вчинку й можемо оприлюднити його конкретні докази. А тому вам краще не викручуватися. Такі речі для нас неприйнятні. Даремна трата часу як для вас, так і для нас.
Комацу мовчки кивнув.
— Якби так сталося, то вам, звичайно, довелося б не тільки залишити видавництво, але й видавничу галузь. Вам буде ніде сховатися. Принаймні публічно.
— Можливо, — визнав Комацу.
— Однак поки що цей факт знає обмежена кількість людей, — сказав Голомозий. — Ви, Еріко Фукада, Ебісуно-сан і Тенґо Кавана, відповідальний за переписування рукопису. І ще кілька людей.
— Якщо спиратися на припущення, то під словами «кілька людей» ви маєте на увазі членів релігійної організації «Сакіґаке», чи не так? — добираючи слова, сказав Комацу.
Голомозий злегка кивнув.
— Саме так, якщо спиратися на припущення. І незалежно від факту. — Голомозий зробив паузу, чекаючи, коли його твердження вкладеться в голову Комацу. А тоді провадив далі: — І якщо це припущення правильне, то вони, напевне, дадуть собі з вами раду. Можуть тримати вас у цій кімнаті скільки заманеться як почесного гостя. Це не важко. А якщо захочуть трохи скоротити термін затримання, то, гадаю, зможуть придумати не один інший вибір. Серед них і такий, який важко назвати приємним для обох сторін. У всякому разі, вони мають досить сил і засобів, щоб таке зробити. Думаю, що ви це розумієте, чи не так?
— Здається, розумію, — відповів Комацу.
— От і добре, — сказав Голомозий.
Голомозий мовчки підняв одного пальця, і Кінський хвіст вийшов з кімнати. Невдовзі він повернувся з телефонним апаратом у руках. Приєднав телефонний шнур до розетки й подав слухавку Комацу. Голомозий велів Комацу подзвонити у видавництво.
— Скажіть: здається, я страшенно застудився і вже кілька останніх днів лежу в гарячці. Ще якийсь час не зможу прийти на роботу. Як передасте ці слова, то, будь ласка, покладіть слухавку.
Комацу викликав свого колегу, передав потрібні слова й, не відповідаючи на його запитання, припинив розмову. Коли Голомозий кивнув, Конячий хвіст вийняв шнур і виніс телефонний апарат з кімнати. Якийсь час Голомозий, ніби перевіряючи, поглядав на тильні сторони долонь. Потім, звертаючись до Комацу, голосом, в якому цього разу, здавалось, навіть вчувалася ледь-ледь помітна приязнь, сказав:
— На цьому сьогодні закінчимо. Розмову продовжимо якось іншим разом. А тим часом добре подумайте над тим, про що ми оце говорили.
І вони обидва пішли. Після того днів десять Комацу провів на самоті у тісній кімнаті. Тричі на день парубок, як завжди, у масці приносив несмачну їжу. На четвертий день Комацу дали переодягтися у ватяну піжаму. Під душ його так і не повели. Він міг тільки помити обличчя у маленькому вмивальнику вбиральні. З кожним днем відчуття ставали щораз непевнішими.
Комацу здогадувався, що, можливо, його привезли у штаб-квартиру «Сакіґаке», що в горах префектури Яманасі. Одного разу в телевізійних новинах він її бачив. Щось схоже на екстратериторіальну місцевість серед глибокого лісу, оточену звідусіль стіною. Втекти звідти або просити в когось порятунку було неможливо. Навіть якби його вбили (можливо, саме це означали слова про «вибір, який важко назвати приємним для обох сторін»), трупа, напевне, не знайшли б. Уперше в житті до Комацу реально підступила смерть.
