Сліпота - Сарамаго Жозе (книги без сокращений .TXT) 📗
Того вечора знову читали й знову слухали читання, на жаль, інших розваг у них не було, залишалося тільки пожалкувати, наприклад, що лікар не був віолончелістом-аматором, які чудові серенади могли б тоді лунати на п'ятому поверсі, й заздрісні сусіди казали б, Ті люди або живуть щасливим життям, або намагаються забути про своє нещастя, сміючись із нещастя інших. Але жодної іншої музики не лунало за цими вікнами, крім слів, а слова, які зберігаються в книжках, вони скромні, і якби цікавість привела сюди когось із мешканців будинку, щоб послухати під дверима, він не почув би нічого, крім самотнього мурмотіння, тієї довгої нитки звуків, яка може тривати нескінченно, бо об'єднані книжки світу, як то кажуть, створюють нескінченний усесвіт. Коли, уже глибокої ночі, читання закінчилося, старий із чорною пов'язкою на оці сказав, До чого ми докотилися, можемо читати, лише слухаючи, А я не нарікаю, я могла б так слухати всю вічність, сказала дівчина в чорних окулярах, І я не нарікаю, хочу лише сказати, що тепер ми маємо тільки такий спосіб послухати, як читають історію людства, яка існувала раніше від нас, користаємося з нагоди, що маємо тут двоє очей, останніх, які залишилися у світі, і якщо одного дня вони згаснуть, мені навіть думати про це не хочеться, тоді нитка, що прив'язує нас до людства, порветься, і станеться так, ніби ми почнемо віддалятися одне від одного в космічному просторі, віддалятися назавжди, і ми сліпі, і вони сліпі, Поки я зможу, сказала дівчина в чорних окулярах, я збережу надію, збережу надію зустрітися зі своїми батьками, надію на те, що мати цього хлопчика знайдеться, Ти забула згадати про ту надію, яку плекають усі, Яку, Що зір їм повернеться, Зберігати деякі надії — безумство, А я тобі скажу, що якби не ці надії, то я вже пішов би з життя, Які, наприклад, Повернути собі зір, Про цю ми вже знаємо, назви іншу, Ні, не назву, Чому, Вона тобі не цікава, А звідки ти знаєш, що вона мене не цікавить, що тобі про мене відомо, аби ти брався вирішувати, що мене цікавить, а що — ні, Не гнівайся, я не хотів засмучувати тебе, Чоловіки всі однакові, кожен думає, якщо він народився з черева жінки, то він знає все про жінок, Я про жінок знаю мало, про тебе не знаю нічого, а щодо своєї чоловічості, то я сліпий, але не тільки сліпий, а й старий та одноокий, Ти більш нічого не маєш сказати проти себе, Можу сказати набагато більше, ти собі навіть не уявляєш, як із плином часу збільшився список моїх самозвинувачень, Я молода, а вже пережила чимало, Ти ще не вчинила нічого справді поганого, Як ти можеш це знати, якщо ти ніколи зі мною не жив, Так, я ніколи з тобою не жив, Навіщо ти повторив у такому тоні мої слова, У якому тоні, У такому, Я сказав лише, що ніколи з тобою не жив, Я говорю про тон і не прикидайся, ніби ти не розумієш, Не наполягай, прошу тебе, А я наполягаю, хочу знати, Повернімося до надій, То повернімося, Ще одна надія, від якої я відмовився, була цією, Якою, Останнім самозвинуваченням із мого списку, Поясни, будь ласка, я не вмію відгадувати шаради, Страхітливе бажання, щоб зір нам не повернувся, Чому, Щоб ми й далі жили так, як тепер живемо, Ти маєш на увазі всіх, чи тільки тебе й мене, Не примушуй мене відповісти, Якби ти був лише чоловіком, то міг би уникнути відповіді на це запитання, як усі вони роблять, але ти сам сказав мені, що ти старий, а старий, якщо є якийсь сенс у тому, щоб так довго жити на світі, не повинен відвертатися від істини, тому відповідай, Тільки тебе й мене, А чому ти хочеш жити зі мною, Ти хочеш, щоб я сказав це при всіх, Ми робили з тобою щось набагато огидніше, бридкіше, аніж, думаю, те, що ти можеш сказати мені тепер, Ну, якщо вже тобі так хочеться, тоді скажу, тому що чоловік, яким я досі є, закоханий у жінку, якою є ти, Тобі було так важко освідчитися мені в коханні, У моєму віці таке освідчення здається мені безглуздим, а тому вселяє страх, Нічого безглуздого у твоєму освідченні не було, Прошу тебе, забудьмо про це, Не забуду, й тобі не дозволю забути, Ти примусила мене бовкнути нісенітницю, й ось тепер, А тепер моя черга, Не кажи нічого такого, що примусить тебе потім каятися, пам'ятай про мій чорний список, Якщо сьогодні я буду щирою, то яка мені різниця, якщо я завтра покаюся, Замовкни, Ти хочеш жити зі мною, а я хочу жити з тобою, Ти збожеволіла, Ми житимемо з тобою тут як подружжя, й житимемо разом далі, якщо нам доведеться розлучитися зі своїми друзями, двом сліпим буде легше існувати, ніж одному, Це божевілля, я тобі не подобаюся, А що таке подобатися, мені ніколи ніхто не подобався, я тільки спала з чоловіками, Ти намагаєшся виправдати мене, Ні, не намагаюся, Ти говорила про щирість, то скажи мені відверто, невже я подобаюся тобі, Ти подобаєшся мені досить, щоб я захотіла бути з тобою, і це вперше, коли я кажу комусь такі слова, Навряд чи ти сказала б мені це раніше, якби зустріла такого діда, як я, наполовину лисого, з білим волоссям, з пов'язкою на одному оці й катарактою на другому, Жінка, якою я тоді була, так не сказала б, погоджуюся, це тобі сказала та жінка, якою я є сьогодні, Тоді зачекаймо, що скаже жінка, якою ти будеш завтра, Ти хочеш випробувати мене, Що ти вигадуєш, хто я такий, щоб випробовувати тебе, лише життя вирішує такі речі, Одну з них воно вже вирішило.
Вони розмовляли, сидячи одне навпроти одного, сліпі очі одного були втуплені у сліпі очі другого, обличчя в обох були розпашілі й схвильовані, й коли після слів, які сказало одне з них і схвалили обоє, вони погодилися на тому, що життя вирішило, аби вони жили разом, дівчина в чорних окулярах простягла руки, простягла просто, щоб простягти їх, а не обмацувати простір перед собою, вони доторкнулися до рук старого з чорною пов'язкою на оці, який легенько притягнув її до себе, і так вони сиділи вдвох, пригорнувшись одне до одного, не вперше, звичайно, але тепер вони вперше промовили слова прийняття. Ніхто з присутніх не прокоментував цю подію, ніхто не поліз із привітаннями, ніхто не побажав їм вічного щастя, бо час був не для привітань та ілюзій, і якщо ухвалюються такі серйозні рішення, яким здається це, то не було б нічого дивного в тому, якби хтось подумав, що треба бути сліпим, аби утнути щось подібне, й у таких випадках мовчанка є найкращими оплесками. Дружина лікаря зібрала кілька диванних подушок, яких вистачало, щоб улаштувати зручне ложе, потім вивела з кімнати зизоокого хлопчика й сказала йому, Спатимеш тут. Що ж до тих подій, які відбулися у вітальні, то все вказує на те, що в цю ніч нарешті було з'ясовано, чия таємнича рука помила спину старому з чорною пов'язкою на оці того ранку, коли з неба пролилося стільки очищувальної води.
Наступного дня, ще в ліжку, дружина лікаря сказала чоловікові, У нас зовсім мало їжі, треба поповнити запас, сьогодні я хочу навідатися в підземний склад супермаркету, туди, куди я ходила першого дня, якщо досі ніхто його не відкрив, то ми зможемо забезпечити себе продукцією на тиждень або два, Я піду з тобою, й візьмемо із собою ще одного або двох людей, Ліпше ми підемо лише вдвох, це простіше, й не буде небезпеки загубитися, Доки ти зможеш тягти на собі цей вантаж із нікчемних, нічого не вартих калік, Я тягтиму його, поки зможу, хоч і правда, що швидко втрачаю сили, й іноді мені хочеться теж осліпнути, щоб зрівнятися з іншими, щоб не мати більше обов'язків, аніж ви їх маєте, Ми так звикли залежати від тебе, і якщо ти нас покинеш, то це буде так, наче нас вразила ще одна сліпота, бо завдяки твоїм очам ми почуваємо себе трохи менше сліпими, Я триматимуся доти, доки зможу, нічого більше я не обіцяю, Одного дня, коли ми зрозуміємо, що вже нічого корисного не зможемо зробити для світу, ми просто підемо з життя, як сказав він, Хто сказав, Учорашній щасливець, Я переконана, сьогодні він уже б так не сказав, ніщо так ефективно не впливає на думку людини, як обґрунтована надія, Він її вже має, дай Бог, щоб вона тривала довго, У твоєму голосі прозвучало щось подібне до розчарування, Що ти маєш на увазі, Так, ніби він забрав щось таке, що тобі належало, Ти маєш на увазі те, що відбулося в мене з дівчиною в чорних окулярах, коли ми перебували в тому жахливому місці, Так, Не забувай, що це вона прийшла до мене, Пам'ять тебе обманює, бо ти до неї прийшов, Ти певна, Я була не сліпа, А я міг би заприсягтися, що, Твоя присяга була би брехливою, Дивно, як може нас обманювати пам'ять, Нічого дивного, нам завжди більше належить те, що само дається нам у руки, аніж те, чого самому треба домагатися, Ані вона не приходила до мене потім, ані я до неї, Люди закохані зустрічаються в пам'яті, для цього вона й існує, Ти ревнуєш, Ні, ні, я не ревную, не ревнувала я й того дня, я відчула лише глибокий жаль до неї й до тебе, також і до себе, бо я нічим не могла вам допомогти, Як у нас справи з питною водою, Погано. Після більш ніж скромного сніданку, приправленого скромними й усміхненими натяками на те, що відбулося учора ввечері, хоч співрозмовники намагалися стежити за своїми словами, з огляду на присутність дитини, хоч цю турботу можна було вважати пустою, якщо ми пригадаємо, які скандальні сцени йому довелося бачити в карантині, дружина лікаря й лікар вирушили на пошуки їстівних припасів, супроводжувані слізним собакою, який цього разу не захотів залишатися вдома.
