Моксель, або Московія. Книга трейтя - Білінський Володимир Броніславович (книги без регистрации бесплатно полностью TXT) 📗
Ми вже говорили, що Тохтамиш–хан прийшов до влади у Золотій Орді в 1380 році за допомогою еміра Тамерлана (Тимура), який на той час узурпував владу в Мавераннахрі, відібравши її у нащадків Чингісидів — Тоглук–Тимура і його сина Ільяса Ходжі.
Звичайно, Тохтамиш як вірний Чингісид виступив проти захоплення Тимуром старих володінь Золотої Орди в Закавказзі. Там, на Кавказі, в 1389 році зіткнулися збройні сили Тохтамиша і Тимура. Дуже велику частину військ Тохтамиша складали військові дружини Московського, Володимирського, Тульського, Наровчатського (Мохшинського) улусів. У 1389 році він вимушено відступив із Закавказзя — перегрупувавши війська, відійшов на Поволжя.
У 1391 році Тимур вдруге виступив проти Золотої Орди: пройшовши навесні через теперішній Казахстан і вийшовши на Поволжя північніше від сучасного міста Куйбишева (Самари), був зупинений ханом Тохтамишем на ріці Кундурчі.
Майже всі московські версії трактують битву на Кундурчі тенденційно. Вони мають одну мету: принизити і зганьбити Золоту Орду. Дійшли до твердження, що, мовляв, у складі військ хана Тохтамиша не було військових дружин московитів. Очевидна брехня. Адже хан Тохтамиш знав про воєнний похід Тимура і готувався його зустріти.
Дуже цінними є свідчення арабських істориків. Послухаймо:
«Тоді Тохтамиш послав до старійшин… і начальників своїх народів…, скликаючи їх і запрошуючи їх до спротиву і бою… Вони прийшли, озброєні мечами і стрілами… Ці люди — найдобірніші і найвлучніші стрільці… Потім він (Тохтамиш. — В. Б.) рушив у бій і приготувався до битви»… [45, с. 464–465].
Як бачимо, московські байки про битву на Кундурчі між військами Золотої Орди і Тимура абсолютно недоречні. Тохтамиш знав про наближення Тимура і, зібравши війська, перекрив йому шлях. І московити брали участь у цій битві, та тільки приховали старовинні першоджерела. Ми вже писали, як це відбувалося.
У битві на річці Кундурчі перевагу здобув Тимур, оскільки в рядах Тохтамиша виявилося кілька полководців–зрадників. Але навіть програвши битву, Тохтамиш виграв стратегічно.
Якщо читачі подивляться уважно на карту, то зауважать: Тимур завдав удару в стратегічно невигідному для себе місці. Він опинився майже в центрі Золотої Орди, відокремлений від своєї землі і оточений з трьох боків: з півночі — Булгарським улусом, із заходу — Московським, Володимирським і Мохшинським улусами, з півдня — татарськими ордами.
Кожен розуміє: навіть програвши битву на річці Кундурчі, Тохтамиш повністю контролював державу, тому що всі її життєві центри — столиця Сарай–Берке і столиці улусів Сарай–Батий, Булгар, Тула, Москва, Володимир, Мохші та інші були під його контролем. Вже за місяць–два хан Тохтамиш міг виставити проти пошарпаної армії Тимура другу повноцінну армію. І цілком зрозуміло, чим би закінчилася нова битва для Тимура.
Саме Тохтамиш заманив Тимура на ріку Кундурчу і тим виграв стратегічно: не дав Тимурові вдарити по жодному з центрів держави.
Тимур зрозумів свою помилку: він 26 днів стояв на Кундурчі, ховаючи вбитих, зализуючи рани і не наважуючись піти на захоплення жодної столиці улусу. Після цього подався до далекого Самарканда, оминаючи Південне Поволжя, де його вже чекав зі своїм військом Тохтамиш.
Пропоную послухати лист хана Тохтамиша до польського короля Ягайла, написаний, мабуть, у 1392 році (переклад професора Казанського університету Мірзи А. К. Казем–Бека):
«Токтамиш моє слово.
Щоб дати знати про возшестя (на престол) Великої Орди, вже відправили (ми до тебе) Кутлу–Бугу (і) Асана, головних послів. І ти також відправив до нас своїх посланців. Минулого року Бікбулат, Худжамадін, декілька головних огланів (царевичів по лінії Чингісхана. — В. Б.), Бикші, Турдучак, Бирди (і) Давуд, головні князі (потайки) відправили одного, на ім’я Ідуку (Єдигей. — В. Б.) із запрошенням до Тимура; той разом з язиком (Єдигеєм. — В. Б.) ішов (на нас). Коли вони з лукавим серцем ішли (до нас і) язик попереду (вів їх), тоді (ми) дізнавшись, зібралися. Коли почався бій, ті злі люди (згадані зрадники) повернулись і рушили з місця свого; а народ упирався. Коли справа повернулася так, ось що сталося:
Бог нам поміг: передав (Він) мені ворожих: Бікбулата, Худжамадіна, Турдучака, Бирди (і) Давуда, великих огланів і князів. Тепер, щоби дати знати про те, що сталося, відправили (ми до тебе) головних послів Асана і Турду–Ходжу…
Колишні вільні купці (і) твої агенти нехай мають вільні стосунки з Великим Улусом (і) хай будуть йому вірні; і вважаючи за краще, (ми) послали (до тебе).
Прощай!
Ярлик (писаний) в році, званому Куркою, у сім сот дев’яносто п’ятому році…, коли Орда була на Доні. — Токтамиш» [33, с. 37–38].
Я навів лист–ярлик хана Тохтамиша неспроста. Один із його перших дослідників, професор Казанського університету О. М. Ковалевський ще 7 лютого 1835 року встановив: «…згаданий лист Тохтамиша писаний… мовою татарською; писаний в 795 році від втечі Магомета, значить, у 1392 р. за нашою хронологією…» [33, с. 27].
Російська історіографія робила все можливе, щоб показати Золоту Орду слабкою державою. Мовляв, у такій державі і не могло бути сильної, централізованої влади. Ось тому й Московія ще з тих далеких часів не залежала від ханської (царської) Орди. Погляньте, навіть свою тьму, десять тисяч найкращих воїнів, не послала на річку Кундурчу. Але подібні московські маніпуляції — облудна вигадка катерининських часів. Лише звичайні «доважки брехні».
У Москві, Володимирі, Тулі, Мохші сиділи великі ханські баскаки–правителі і саме вони вирішували військові справи. Московити в ті часи добре пам’ятали, як у 1382 році за непослух (швидше навіть за зволікання) хан Тохтамиш знищив під корінь Москву.
В 1391 році, у вересні, Тохтамиш видав Тарханний ярлик князеві Бек Хаджі, одному з удільних кримських князів. Нагадаю: ярлик дано звичайному вотчинному князеві. Бо в ярлику сказано: «Тохтамишеве слово. Кримської області начальникам, на чолі яких Кутлу–Буга, Бекам (Князям!), духовним суддям, духовним законознавцям, настоятелям, старцям, секретарям палат, митникам, вагарям, букаулам, заставникам, будь–яким майстрам, усім…» [33, с. 15].
Коли хан видає ярлики вотчинним князям, мабуть, тисячнику Кутлу–Буги, то, напевне, влада його нічим не обмежена. Тим більше, що люди, які зрадили його на полі бою, потрапили йому до рук і, зрозуміло, були знищені.
До речі, ярлик Тохтамиша до польського короля Ягайла, наведений нами вище, чітко свідчить: після поразки на ріці Кундурчі це був другий лист Тохтамиша до Ягайла. Перший доправили Кутлу–Буга й Асан. Потім обидва вернулися до Тохтамиша, і першого з них хан відправив Великим князем Кримського улусу. Другий ярлик (лист) хана, де сповіщається про «ворожих» царевичів, був відісланий через Асана і Турду–Ходжу. У проміжку між першим і другим ярликами Тохтамиш отримав листа від короля Ягайла: «І ти теж відправив до нас своїх посланців».
Підрахуйте, будь ласка, скільки часу пішло на листування, і ви переконаєтеся: після поразки на річці Кундурчі, яка сталася 18 червня 1391 року. Великий хан Тохтамиш ні на один день не був усунутий з престолу. І після цієї битви хан Тохтамиш залізною рукою тримав владу у Золотій Орді, а московити й далі віддано служили «старим царям».
Хочу звернути увагу на одну особливу деталь останнього цитованого ярлика хана Тохтамиша, де чітко сказано: «Тохтамишеве слово. Кримської області начальникам, на чолі яких Кутлу–Буга». Задумайтесь, чому до нас не дійшов жоден ханський ярлик, виданий московським князям? Правильно міркуєте! У Московії і в усій ростово–суздальській землі московські князі ніколи не були начальниками Московського улусу (або землі, згідно з перекладом ярлика).
Ось вона, величезна таємниця роботи катерининської «Комісії». Хоча всі московські та санктпетербурзькі сховища ще в середині XIX століття були заповнені ящиками, «а в (них) дефтері старі від Батия і від інших царів, перекладу їх нема…»
Ярлик хана Тохтамиша до польського короля Ягайла перекладали професори О. М. Ковалевський, М. А. Оболенський, А. К. Казем–Бек, М. І. Березін, барон Гаммер, М. О. Полєвой та багато інших. Було чимало людей, які знали старотюркські мови, в той час як у величезній таємниці і повній недоторканності зберігалися першоджерела, що стосувалися залежності московських князів від Орди. І річ тут не у знанні мов, а в московській державній брехні.
