Під куполом - Кінг Стівен (книги онлайн полные версии бесплатно .txt) 📗

— Воду, мем.

Вона відкоркувала дві пляшки «Джерела Поланда» [166], і вони випили. Бренда дивилася на нього сумними очима, але зацікавлено.

— Джулія мені сказала, що вам потрібні ключі від міської ради, і я розумію навіщо. І розумію, чому ви не бажаєте, щоб про це знав Джим Ренні…

— Йому доведеться. Ситуація змінилася. Розумієте…

Вона похитала головою, зупиняючи його піднятою рукою. Барбі замовк.

— Перш ніж ви розкажете про це, я хочу, щоб ви розповіли мені, що там за неприємності були у вас із Джуніором і його друзями.

— Мем, хіба ваш чоловік не…

— Гові рідко говорив про свою роботу, але про цю справу він мені таки розповів. Гадаю, вона його непокоїла. Я хочу побачити, чи збігатиметься його розповідь із вашою. Якщо так, ми будемо говорити й про все інше. Якщо ні, я попрошу вас піти звідси, але пляшку води ви зможете прихопити з собою.

Барбі показав на невеличкий червоний сарайчик біля лівого рогу будинку.

— Там ваш генератор?

— Так.

— Ви зможете вислухати мою розповідь, поки я мінятиму балон?

— Так.

— І ви хочете почути все від початку?

— Авжеж. А якщо ви ще хоч раз звернетесь до мене «мем», мені доведеться розтрощити вам голову.

Дверцята сарайчика, де містився генератор, були замкнені на сяючий начищеною міддю гачок. Чоловік, котрий до вчорашнього дня жив тут, піклувався про такі речі… хоча єдиний запасний балон — це ганьба. Барбі вирішив, хай яким боком не обернеться їхня розмова, а завтра він все одно спробує дістати для неї ще кілька балонів.

«Між тим, — подумки промовив він сам собі, — треба розказати їй все, що вона хоче знати про той вечір». А розказувати про таке легше, відвернувшись до неї спиною; йому неприємно було розповідати, що до бійки спричинилася Ейнджі Маккейн, бо побачила в ньому трохи підстаркуватого курваля.

«Правда — найкраща тактика», — нагадав собі він і почав оповідку.

З минулого літа йому найкраще запам'яталося те, що чомусь ледь не повсюдно гралася стара пісня Джеймса Макмертрі — «Розмова біля заправки Тексако» звалась вона. І найкраще з неї йому запам'ятався рядок про те, що в маленькому місті «кожен з нас мусить знати своє місце». Коли Ейнджі почала ставати майже впритул до нього в кухні ресторану, притискатися грудьми до його руки, коли він по щось тягнувся, на думку йому спливала саме ця фраза. Він знав, хто її бойфренд, і знав, що цей Френкі Делессепс належить до кола тих, хто править бал у цьому містечку, нехай навіть лише завдяки його дружбі з сином Великого Джима Ренні. Натомість Дейл Барбара був тут усього лиш перекотиполем. У світі Честер Мілла він не мав власного місця.

Одного вечора вона сягнула рукою йому до матні й легенько потисла. У нього трохи встав, і по тому, як грайливо вона вищирилася, він зрозумів, що вона відчула його ерекцію.

— А давай-но ще разок встане, ти ж хочеш, — промовила вона. Вони якраз були самі в кухні, і вона підсмикнула вгору свою й без того коротеньку сукню, продемонструвавши ажурні рожеві трусики. — Все по-чесному.

— Я пас, — сказав він, а вона на це показала йому язик.

З цими трюками він стикався і в інших ресторанних кухнях, подеколи навіть включався в гру. Це могла бути лише минуща хіть молодої жінки до старшого і ще порівняно гарного на вигляд колеги. Але невдовзі між Ейнджі й Френкі відбувся розрив, і одного вечора, коли після закриття Барбі на задньому дворі вивалював у бак сміття, вона зробила вже серйозніший крок у його бік.

Обернувшись, він побачив її перед собою, вона обхопила його за плечі й почала цілувати. Спершу він відповів на її поцілунок. Ейнджі на мить відірвалася від нього рукою і поклала його долоню собі на ліву грудь. Це повернуло його до тями. Грудь була пружна, молода, кріпка. І можливі неприємності теж. Джерелом неприємностей могла стати сама Ейнджі. Він спробував відірватися від неї, а коли вона повисла на ньому одною рукою, втопивши нігті йому в шию під потилицею, він її відштовхнув, хоча зробив це трохи дужче, ніж сподівався. Вона вдарилася об сміттєвий бак, вирячилась на нього, помацала собі джинси на заду і очі її витріщилися ще дужче.

— Дякую! Тепер у мене всі штани в лайні!

— Треба було вчасно відпустити, — м'яко промовив він.

— Тобі ж сподобалося.

— Можливо, — зауважив він, — але мені не подобаєшся ти. — Помітивши образу й злість у неї на обличчі, додав: — Тобто я хотів сказати, що сама ти подобаєшся, але я не хочу робити цього таким чином.

Та, звісно ж, люди висловлюють свої справжні думки саме в першу стресову мить.

Через чотири дні ввечері в «Діппері» хтось вилив ззаду йому за комір склянку пива. Обернувшись, він побачив Френкі Делессепса.

— Тобі сподобалося, Бааарбі? Скажи так, і я можу повторити, сьогодні той вечір, коли великий кухоль коштує усього два бакси. Ну, а якщо тобі це не до смаку, ми можемо розібратися надворі.

— Не знаю, що вона тобі розповіла, але все неправда, — сказав Барбі.

Голосно грав музичний автомат — ні, не пісню Макмертрі, — але в Барбі в голові крутилася та фраза: «Кожен з нас мусить знати своє місце».

— Розповіла вона мені, що казала тобі «ні», але ти все'дно її притис і виїбав. На скільки ти її важчий? На сотнягу фунтів? Як на мене, це вельми схоже на зґвалтування.

— Я цього не робив, — він розумів, що виправдовуватися марно.

— Ти вийдеш надвір, мазефакер, чи пересрав?

— Пересрав, — погодився Барбі, і, на його подив, Френкі пішов геть. Барбі вирішив, що цього вечора йому вже досить музики та пива і вже було підвівся, щоб і собі йти, але тут повернувся Френкі, і не зі склянкою, а з кухлем пива.

— Не треба, — попросив Барбі, та звісно ж той не звернув уваги. Хлюп у лице. Злива світлого бадвайзера. Кілька п'яних голосів зареготали, почулися оплески.

— Тепер ти можеш вийти, розібратися зі мною, — мовив Френкі. — Або я почекаю. Невдовзі тут уже закривають, Бааарбі.

Барбі пішов, розуміючи, що рано чи пізно все'дно доведеться, і сподіваючись, що, якщо він вирубить Френкі швидко, раніше, ніж це встигне побачити забагато народу, на тому все й скінчиться. Він навіть зможе вибачитися потім і повторить, що ніколи не мав нічого з Ейнджі. Не розповідатиме, що це Ейнджі сама підкочувалася під нього, хоча, гадав він, про це знає чимало людей (Розі й Енсон так напевне). Можливо, з закривавленим носом Френкі очуняє і второпає те, що здавалося таким очевидним для Барбі: це вигадка молодої дурепи, щоби йому помститися.

Спершу виглядало на те, що буде за його сподіваннями. Френкі, розставивши ноги, стояв на гравії, у світлі натрієвих ліхтарів його фігура відкидала дві тіні в протилежні боки парковки, стиснуті кулаки він тримав на манер Джона Л. Саллівена [167]. Гордовитий, сильний, і дурний — звичайний містечковий бичок. Звиклий збивати з ніг своїх противників одним потужним ударом, щоб потім їх підняти і дубасити ще, допоки ті не запросять пощади.

Він ступив вперед і розсекретив свою не таку вже й секретну зброю: аперкот, котрого Барбі уник, просто злегка нахиливши вбік голову. Барбі відповів прямим джебом у черевне сплетіння. Френкі з ошелешеним виразом обличчя обвалився додолу.

— Нам не варто було… — почав Барбі, й у цю ж мить Джуніор Ренні вдарив його ззаду по нирках, скоріш за все, руками, зведеними докупи в один кулак. Барбі поточився вперед. Там, виринувши з-проміж двох припаркованих автомобілів, ударом навідліг його зустрів Картер Тібодо. Либонь, зламав би Барбі щелепу, якби попав, але Барбі встиг відбити його кулак. Так він отримав найгірший зі своїх синців, котрий ще залишався неприємного жовтого кольору в День Купола, коли він намагався покинути це місто.

Второпавши, що це спланована засідка, він крутнувся, розуміючи, що треба вшиватися, поки ніхто не постраждав серйозно. І не обов'язково цим хтось буде він. Він волів би втекти; був негордий. Встиг зробити три кроки, та тут йому підставив ногу Мелвін Ширлз. Барбі розтягнувся черевом на гравії, і почалося копання ногами. Він накрив руками голову, але важкі черевики гамселили його по стегнах, сідницях і ліктях. Діставши удар і по ребрах, він врешті зумів на колінах просунутися поза фургон, яким Стаббі Норман возив свої старі меблі.