Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно серию книг .txt) 📗
— Послухай мене. Я не знаю, що відбувається, але ти не повинна гинути заради того, щоб звільнити мене.
Очі Келен наповнилися сльозами розпачу. Вона зморгнула сльози і зібрала всі сили, щоб впоратися з голосом.
— Не їдь, Річард. Мені все одно, що буде зі мною, лише б ти залишався вільним. Я помру щасливою, якщо моя смерть позбавить тебе від полону. Я не дозволю, щоб тебе захопив Орден. Не допущу, щоб ти повільно вмирав жалюгідною смертю раба в обмін на моє життя. Я не можу дозволити їм…
Вона проковтнула слова, які боялася вимовити: вона не винесе, якщо його будуть катувати. Келен охоплювала нудота при одній тільки думці про те, що Річарда замучать і скалічать, що він буде страждати, самотній і покинутий в якійсь далекій темниці, без всякої надії на допомогу. Але Ніккі заявила, що цього не буде. Келен сказала собі, що заради збереження власного розуму доведеться повірити. Ніккі на слово.
Вона раптом побачила, що Річард посміхається, ніби намагається запам'ятати її обличчя, і в той же час гарячково намагається. відшукати рішення.
— Вибору немає, — прошепотів він. — Я повинен це зробити.
Вона вчепилася йому в сорочку.
— Ти робиш в точності те, чого домагається Ніккі. Вона чудово знає, що ти захочеш врятувати мене. Я не можу дозволити тобі піти на таку жертву!
Річард швидко обвів поглядом дерева і гори, намагаючись запам'ятати все, як засуджений до смерті. Нарешті його погляд, дуже серйозний, повернувся до неї.
— Хіба ти не розумієш? Це не жертва, а чесна угода. Твоє існування — моє вічне джерело радості і щастя. Ніякої жертви я не приношу, — повторив він, виділяючи кожне слово. — Якщо мені уготовано стати рабом, я буду рабом, знаючи, що ти жива. Це краще, ніж жити вільним у світі, де не буде тебе. Перше я як-небудь переживу. А ось друге — ніяк. Рабство — болісне, твоя ж смерть — нестерпна.
Келен стукнула його кулаком у груди.
— Але ж ти будеш рабом, а я цього не винесу!
— Келен, послухай. Я завжди буду в душі вільний, тому що знаю, що таке свобода. А якщо я знаю свободу, то зможу її здобути. Я знайду спосіб звільнитися. Але от способу повернути тебе до життя я не знайду ніколи. Духи знають, в минулому я охоче пожертвував би життям заради справи, якщо б моє життя дійсно щось вирішувало. Раніше я свідомо піддавав нас з тобою небезпеці, готовий був пожертвувати і своїм, і твоїм життям, аби тільки не даремно. Як ти не розумієш! Зараз це — несусвітня дурість. Я на це не піду.
Келен уривчасто дихала, намагаючись утримати сльози і впоратися з жахом.
— Ти Шукач. Ти повинен знайти шлях до свободи. І ти обов'язково його знайдеш. Знайдеш, я знаю. — Вона проковтнула клубок у горлі. — Ти знайдеш спосіб. Знаю, знайдеш. Звільнишся і повернешся. Як колись. Ти завжди повертався. І в цей раз буде так само.
Лице Річарда потемніло і помарніло, риси загострилися. — Келен, ти повинна бути готова жити далі.
— Що ти хочеш сказати?
— Ти повинна радіти тому, що я теж живий. Ти повинна бути готова жити далі тільки з цим знанням, і нічим більше.
— Тобто як — і нічим більше?
В його очах з'явилося моторошне вираз: сумне, похмуре, трагічне прийняття чогось. Чого? Їй не хотілося дивитися йому в очі, але, притиснувшись до його грудей, відчуваючи тепло його тіла, вона не могла відвести від нього очей, коли він заговорив.
— Думаю, на цей раз все інакше. Вітер жбурнув волосся їй в обличчя, Келен відкинула його назад.
— Інакше?
— У мене в цей раз якесь дивне, зовсім інше відчуття. У минулі рази в тому, що мене полонили, був якийсь сенс, а зараз виходить повна нісенітниця. Ніккі затіяла щось смертельно серйозне. Щось незвичайне. Вона все продумала і готова заради цього померти. Я не буду тобі брехати, щоб втішити. Щось підказує мені, що цього разу я, можливо, не знайду дороги назад.
— Не кажи так! — Келен тремтячими пальцями вчепилася в його сорочку. — Будь ласка, Річард, не говори так! Ти повинен спробувати! Повинен знайти спосіб повернутися до мене!
— Я докладу всіх зусиль, в цьому можеш не сумніватися. — Він говорив безпристрасно. — Присягаюся тобі, Келен, поки дихаю, я не відступлюся. Не здамся. Я буду весь час шукати спосіб. Але ми не вправі відмітати цей варіант лише тому, що він болючий: я можу не повернутися ніколи. Ти повинна прийняти той факт, що тобі, можливо, доведеться жити далі без мене. Але ти будеш знати, що я живий, в точності як я буду зберігати тебе в моєму серці. У серці ми належимо один одному, і завжди будемо належати. Саме цю клятву ми дали, коли одружилися, — любити і шанувати одне одного вічно. І ніщо не може цього змінити. Ні час, ні відстань.
— Річард… — Келен придушила крик, але не могла стримати сліз, струменем по щоках. — Я не винесу свідомості, що через мене ти будеш рабом. Як ти не розумієш! Як ти не розумієш, що це зі мною зробить? Я вб'ю себе, якщо доведеться! Я повинна!
Він похитав головою. Вітер тріпав його волосся.
— Тоді у мене не буде причини від неї тікати. Нікуди буде бігти.
— Вона не зможе утримати тебе.
— Вона сестра Тьми. — Річард розтиснув руки. — Вона просто знайде інший спосіб, і я не буду знати, як з цим боротися. А якщо тебе не буде в живих, то я і намагатися не стану. Мені буде все одно.
— Але…
— Ну як ти не зрозумієш? — Схопив він її за плечі. — Келен, ти повинна жити, щоб у мене був привід хоча б спробувати від неї визволитися!
— Твоє власне життя — цілком підходящий привід, — заперечила вона. — Ти повинен бути вільним, щоб допомагати людям!
— Та будь вони прокляті! — Він сердито махнув рукою. — Навіть ті, з ким я виріс, відвернулися від нас. Вони намагалися нас вбити. Не забула? І країни, які здалися Д'харі заради об'єднання, швидше за все не збережуть нам вірність, коли побачать на власні очі полчища Імперського Ордена. Зрештою Д'хара залишиться одна. Люди не розуміють і не цінують свободи. І не стануть битися за неї. Вони це блискуче довели в Андері і в Хартленді, де я виріс. Які ще потрібні докази? Я не плекаю помилкових ілюзій. Велика частина Серединних Земель відмовиться від своєї свободи. Коли люди побачать ці полчища, дізнаються про їх жорстокість до тих, хто чинить опір, вони відмовляться від свободи.
Річард відвів погляд, шкодуючи про недоречний зараз спалах гніву. Його струнка фігура, така висока на тлі гір і неба, трохи обм'якла. Здавалося, він тягнеться до Келен в пошуках розради.
— Єдине, на що я можу сподіватися, це повернутися до тебе. — Тепер він майже шепотів. — Келен, будь ласка, не забирай мене цієї надії. Це єдине, що в мене залишиться.
Келен дивилася на біжучу по лузі лисицю. Довгий пухнатий хвіст майорів, лисиця обнюхувала трави в пошуках гризунів. Стежачи за нею поглядом, Келен краєм ока побачила «Сильну духом», що гордо стоїть на підвіконні. Ну як вона може відпустити чоловіка, що вирізав для неї таке диво?
Але Келен знала, що може — адже зараз він просить про це, і вона не здатна йому відмовити.
— Добре, Річард, — тихо сказала вона. — Я не зроблю нічого такого, про що ти будеш жаліти. Я стану чекати тебе. Я все витримаю. Я тебе знаю. Ти ніколи не здасишся. Ти знаєш, що я в тебе вірю. Коли ти поїдеш — а ти поїдеш, — я стану чекати тебе, а потім ми знову будемо разом. А в серці ми завжди будемо разом. Для нашої любові не мають значення ні час, ні відстань.
Річард прикрив очі і ніжно поцілував її в чоло, потім узяв притиснуту до його грудей руку і перецілував пальці. Тільки тепер Келен зрозуміла, наскільки важлива для нього її обіцянка.
Вона швидко зняла з шиї кулон, той самий, що подарувала їй на весілля Шота. Цей кулон володів магічними протизаплідними властивостями. Вона вклала кулон Річарду в долоню. Він нерозуміюче насупився, дивлячись на маленький темний камінчик на золотому ланцюжку.
— А це навіщо?
— Нехай він зберігається у тебе. — Келен відкашлялася, намагаючись упоратися з голосом, але змогла лише прошепотіти:
— Я знаю, чого вона від тебе хоче… що вона змусить тебе робити.
