Пентаграма - Несбьо Ю (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений .txt) 📗

Волер провів рукою по приладовому щитку і вів далі:

— Харрі, я щойно вислухав свідчення Свена Сівертсена. Ти можеш ознайомитися з ними пізніше, але вже зараз я можу сказати тобі, що станеться. Він обачливий, хитрий диявол. Переконливо розіграє з себе божевільного, обдурить присяжних і психологів, і до в’язниці його відправити побояться. Коротше кажучи, він опиниться в якому-небудь психіатричному відділенні, де поводитиметься зразково, і через кілька років його вже випишуть. Так і буде, Харрі. Ось що ми робимо з покидьками суспільства, які нас оточують. Замість того, щоб позбутись їх, перекладаємо з місця на місце, не розуміючи, що покидьки продовжують гнити, а коли дім перетвориться на заражений, смердючий щурятник, то буде вже пізно. Тільки подивися на країни, де злочинність укріпилася так міцно, що її вже не винищиш. На жаль, у нашої держави зараз надто багато грошей, і політики навперебій виявляють приклади щедрості й великодушності. Ми стали занадто м’якими та пухнастими, щоб брати на себе відповідальність за прикрості. Розумієш?

— Поки що так.

— Саме час з’явитися нам, Харрі. Ми візьмемо на себе відповідальність. Можна сказати, ми займемося прибиранням сміття, яке суспільство боїться взяти на себе.

Харрі затягнувся так глибоко, що сигарета затріщала.

— Що ти маєш на увазі? — запитав він, затримавши подих.

— Свен Сівертсен, — кинув Волер, із побоюванням ви­глядаючи у вікно, — сміття, яке ти маєш прибрати.

Харрі з гучним кашлем обрушився на кермо, випускаючи дим із горла.

— Так ви цим займаєтесь? А решта? Контрабанда? — запитав він.

— Уся інша діяльність спрямована на те, щоб фінансувати цю.

— Це і є твій собор?

Волер повільно кивнув. Потім нахилився до Харрі, й той відчув, що йому щось поклали в кишеню.

— Ампула, — пояснив Волер. — Цю речовину називають «Joseph’s Blessing» [21]. Розроблене КДБ під час війни в Афганістані. Спочатку планувалося для замахів, але більше відоме як засіб самогубства — його застосовують полонені чеченські бойовики. Паралізує дихальну систему, але, на відміну від синильної кислоти, не має ні смаку, ні запаху. Ампулу зручно засунути під язик або в пряму кишку. Якщо розкрити її, розмішати вміст у склянці води й випити, людина помирає протягом декількох секунд. Завдання зрозуміле?

Харрі випростався. Кашель більше не мучив, але очі сльозилися.

— Тобто матиме вигляд самогубства?

— Свідки в ізоляторі підтвердять, що, на жаль, при визначенні у камеру пряму кишку не перевірили. Не хвилюйся, все домовлено.

Харрі глибоко вдихнув. Від пари бензину трохи нудило. Вдалині тужливо завила сирена.

— Ти ж хотів його застрелити?

Волер не відповів. Харрі побачив, як до головного входу в ізолятор під’їхала поліцейська машина.

— Ти навіть не збирався його заарештовувати, а два пістолети з собою взяв, аби один потім, уже коли пристрелиш, укласти йому в руку, щоб виходило так, ніби він тобі ним погрожував. Ти спеціально всадовив матір і Беату на кухні, а кричав для того, щоб вони змогли підтвердити, що ти стріляв при самообороні. Беата вийшла в коридор дуже рано і зірвала твій план.

Волер важко зітхнув:

— Нам доводиться прибирати. Так ти прибрав того вбивцю з Сіднея. Закон не працює, його писали для іншого часу — безневиннішого. Перш ніж його змінять, нам не можна дозволити злочинцям захопити місто. Ти ж бо це розумієш: бачиш цей бруд щодня.

Харрі подивився, як дотліває його сигарета, і кивнув:

— Мені просто потрібна була повна картина.

— Добре, Харрі. Слухай. Свен Сівертсен сидітиме в камері попереднього ув’язнення номер дев’ять цілу добу, тобто до ранку понеділка. Потім його переведуть у камеру, що добре охороняється, в Уллерсму, де нам його не дістати. Ключ до камери ти знайдеш у службовому приміщенні, у столі ліворуч од дверей. У тебе є завтрашня північ, Харрі. Потім я подзвоню в ізолятор, аби переконатися, що велокур’єр-маніяк зазнав заслуженого покарання. Ясно?

Харрі знову кивнув.

Волер посміхнувся:

— Знаєш що, Харрі? Хоч я і радий, що ми, нарешті, в одній команді, все-таки в глибині душі мені сумно. А знаєш, чому?

Харрі знизав плечима:

— Вочевидь, ти думав, що не все на світі продається за гроші?

Волер розсміявся:

— Холодно, Харрі! Адже мені здається, що я втратив хорошого ворога. Ми схожі. Ти ж розумієш, про що я?

— Хіба не радість — ненавидіти?

— Що?

— Мікаель Крун. «Рага Рокерз».

— У тебе двадцять чотири години, Харрі. Удачі.

Частина V

Розділ 32. Неділя. Ластівки

Ракель стояла в спальні й вивчала своє відображення в дзеркалі. Через відчинене вікно вона почула, як під’їхала машина і гравій на доріжці захрумтів під знайомими кроками. На туалетному столику перед дзеркалом стояла фотографія батька. Ракель завжди дивувалась, який молодий і наївний на вигляд він був на ній.

Як завжди, вона закріпила волосся шпилькою. Чи варто зробити іншу зачіску? Сьогодні вона наділа мамину сукню з червоного мусліну. Чи не занадто ошатний вона має вигляд? У дитинстві батько часто розповідав, що вперше побачив маму саме в цій сукні, й Ракель ніколи не набридала ця дивна, мила казка. Щоправда, для неї сукню довелось ушити.

Вона ослабила шпильку і хитнула головою — волосся розсипалося по плечах. Задзеленчав дверний дзвоник, і Ракель почула, як Олег побіг відчиняти. Потім — його сповнений ентузіазму голос і тихий сміх Харрі. Вона востаннє поглянула в дзеркало. Відчула, що серце забилося швидше, і вийшла з кімнати.

— Мамо! Харрі при...

Радісний крик Олега осікся, ледве вона показалася на сходах. Перша сходинка далася важко: високі каблуки раптом виявилися такими хисткими й ненадійними, але потім Ракель знайшла точку рівноваги й підвела погляд. Олег стояв біля підніжжя сходів і, розкривши рота, дивився на неї. Поруч був Харрі. Його очі сяяли, і їй здалося, що вона відчуває тепло його погляду на щоках. У руці він тримав букет троянд.

— Ти така красива, мамо! — видихнув Олег.

Ракель заплющила очі. Обидва бічні стекла були опущені, й вітер гладив її волосся та шкіру. Харрі обережно вів ­«ескорт» по зигзагоподібній дорозі вниз по Хольменколлвейєн. У машині злегка пахло миючим засобом. Ракель опустила сонцезахисний козирок, аби перевірити помаду на губах, і побачила, що навіть дзеркало на зворотному боці козирка було ідеально вичищене.

Вона всміхнулася, згадавши їх першу зустріч. Того разу Харрі запропонував підкинути її до роботи, і їй довелося штовхати з ним машину.

Навіть не віриться, що це — та ж сама бідолашна колимага.

Вона скоса подивилася на нього.

І та ж сама горбовинка на носі. І ті ж м’які, майже жіночі губи, які так вирізнялися на мужньому обличчі. Його зовнішність навряд чи можна було назвати красивою в класичному розумінні цього слова, але вона була — як це сказати? — виразною. І його очі... Навіть не очі. Погляд.

Він обернувся, немов прочитавши її думки.

Усміхнувся. Ось вона —дитяча м’якість у погляді, мовби на неї дивився смішливий хлопчисько. У цьому відчувалося щось непідробне, невідбутне, справжнє. Цьому погляду можна було вірити. Хотілося вірити.

Ракель усміхнулась у відповідь.

— Про що думаєш? — запитав він, поглядом повертаючись до дороги.

— Так, про всяке.

Останніми тижнями у неї дійсно був час подумати. Час зрозуміти, що насправді Харрі ніколи не порушував даних їй обіцянок. Він же не обіцяв їй, що не зірветься знову. Не обіцяв, що робота перестане бути для нього найголовнішим у житті. Не обіцяв, що буде легко. В усьому цьому вона переконала себе сама. І тепер їй це було ясно.

Будинок в Уппсалі. Харрі так багато про нього розповідав, що Ракель іноді здавалося, ніби вона сама там виросла. Коли вони під’їхали, Улав Холе і Сестреня вже чекали біля хвіртки.

— Привіт, Олеже, — сказала Сестреня тим серйозним голосом, яким старші сестри полюбляють говорити з молодшими братами. —А ми тісто поставили.