Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович (книги бесплатно полные версии .TXT) 📗
5) Listy Zolkiewskiego c. 34.
6) Гайденштайн с. 326, до хронольоґії — дневник сойму 1587 р. (Scriptores rerum polonicarum, XI): на сойм вість про зруйнованнє Тягинї наспіла 31 липня.
7) Реляція московська у Соловйова VII с. 610, Жерела VIII ч. 38-9, Гайденштайн 1. с., Бєльский с. 1617, лист Замойского в Archiwum Radziwillow c. 98.
8) Трівожні поголоски про турецький похід уже під час сойму 1587 р. — Dyaryusz c. 119, але вони були фальшиві — пор. с. 157.
9) Королївська грамота на соймики-Жерела VIII ч. 39; Archiwum Radziwillow c. 99-100.
10) Dyaryusze r. 1587 с. 202. Пригадати можна ще жалї Збаразького 1583 р. на Янчі, що він gwaltem sobie przystawstwa pozabieral i szkody poczynil — teraz zasie — powiedaja sobie u mnie przystawstwa i rozkazuja, aby im urzednik zywnoc dawal (Sprawy wojenne с. 403-4).
11) Жерела VIII ч. 39. Але чи дата сеї інструкції певна, чи не належить вона до часів Наливайківських?
12) Архивъ Ю. З. Рос. III. І ч. 8 (дата 1587 р. хибна, пор. с. 19 й Опись актовой книги № 8 с. 33).
13) Архивъ Ю. З. Р. III. І ч. 9, пор. мої Матеріали до історії козацьких рухів 1590-х рр. ч. 12.
14) Археограф. сб. І ч. 61.
15) Dyaryusze z 1587 r. c. 33.
16) Ibid. c. 37.
17) Gorski Historia piechoty c. 35 — цитата до сього на с. 243 така, що з неї я зовсїм не мудрий.
18) Бєльский с. 1606-7.
БАТОРИЄВА РЕФОРМА І ПІЗНЇЙШІ ОРДИНАЦІЇ (1578-1590): КОЗАЦЬКА СПРАВА НА СОЙМІ 1590 Р., РЕФОРМА КОЗАЧИНИ, СПОСОБИ ЇЇ ПЕРЕВЕДЕННЯ, НАДАННЯ ДЛЯ КОЗАЦЬКИХ ВАТАЖКІВ, НОВА КОЗАЦЬКА ЗВЕРХНІСТЬ, ОРДИНАЦІЯ 1591 Р., ЇЇ НЕРЕАЛЬНІСТЬ, СПРАВА ЛЕЖ І КОНТРИБУЦІЙ.
Сойм скликаний на весну 1590 р. стояв під вражіннєм страшних вістей привезених з Туреччини: Порта жадає від Польщі річної дани, инакше грозить новим походом і обіцяє потурчити Поляків. На посольство польське в Царгородї везір кричав як на яку голоту: „чи маєте розум, опамятайте ся! хто коли противив ся минї? Перс боїть ся мене, Венеція тремтить, Італієць просить ся, Нїмець мусить дати, що скажу! Пошлю на вас всї татарські орди, Мунтян і Волохів, пашу силїстрийського, будинського, темешварського, беґлєрбека силїстрийського з двома стами тисяч коней! Світ дрожить передо мною!” Таке оповідали на соймі, і гетьман Замойский на колїнах просив палату, щоб поважно подумала над справою, бо справдї небезпечність зовсїм серіозна. І сойм оцїнював ситуацію дуже серіозно — в гру йшло саме істнованнє Польщі і можливість завойовання її, як не давно стало ся з Угорщиною. Треба було змобілїзувати всї сили против ворога 1).
В таких обставинах і такім настрою обмірковувано козацьку справу. З одного боку летїли на голови козаків громи, бо то вони зачепили Турка і стягнули всю ту грозу на Польщу, або принаймнї прискорили катастрофу ; з другого боку — польські полїтики мусїли оцїнювати участь козаків в торішнїй кампанїї против Татар, мусїли цїнити їх як добре, дешеве і на кожду хвилю готове військо. Отже тяжко з козаками, а без них теж трудно. Сучасник Бєльский дає нам відгомін спорів про козачину з тих часів. Згадували, що й Баторий думав над тим, щоб її винищити до останку, але козаки низові почали тїкати в московські краї, на Дон, і се його настрашило — бо в такім разї стали б вони ще небезпечнїйші, і тому мабуть він дав їм спокій. Кінець кінцем дебати сходили ся на тім, що без козаків таки було б іще гірше — Україна була б іще більше безборонною перед Татарами і Турками. „Треба, щоб були, але щоб тримати їх в порядку”, був результат тих дебат pro i cоntra. „Як би Україна була в нїмецьких руках, або венецьких, не були б вони такі недбалі як ми”, признавали польські культурники. Треба забудувати Україну системою оборонних замків, розложити козаків на пограничу, кудою приходять Татари, але треба їм платити 2).
Сї виводи вповнї відповідають постановам, прийнятим на соймі 1590 р. — „порядку що до Низовцїв і України”, як вони затитуловані в соймових конституціях, а сї постанови розвивають далї ті рішення і заходи, які робили ся польським правительством за останнї двадцять лїт 3), тільки відповідно до розросту і зміцнення козачини проявляють більше енерґії і розмаху, принаймнї — в сфері потенціальній, або инакше сказати — на папері.
Нехай козачина буде — тільки її треба привести в карність, в послушність правительству — се провідна гадка постанов. Отже як тільки промине турецька туча і можна буде зайняти ся козацькою справою, гетьман коронний чи його заступник має з коронним військом піти на Низ, на Запороже і орґанїзувати тамошнє козацтво. Людей своєвільних відти має він вивести, вигнати, а розложити мілїцію, набрану з козаків; має настановити над ними начальників з шляхтичів: ротмистрів (полковників) і сотників; мусить взяти всїх сих козаків на реєстр і привести до присяги на послушність королеви й річи-посполитій, що без дозволу гетьмана коронного чи його відпоручника вони не будуть переходити границї анї тим меньше — нападати на сусїднї держави; не будуть грабувати купцїв чи иньших подорожнїх; не будуть приймати до себе нїкого без волї свого начальства або гетьмана і про всяку зміну в складї своєї мілїції — як хто відійде, а на його місце иньший вступить, мають доносити гетьманови, щоб той знав поіменно всю ту реєстрову козачину; а людей судом засуджених на утрату житя або чести взагалї не мають до себе приймати.
Гетьману кор. даєть ся широка повновласть у всїм, що має на метї підтриманнє порядку й дісцїплїни між тою козачиною. До помочи йому мають бути соймом поставлені два комісарі (dozorcy), які кождий в своїм округу мають слїдити за тою реєстровою козачиною і за нереєстровим своєвільним людом, що мешкає по селах і містах, і як би що завважили непорядного між реєстровим військом — мають сї комісари дати знати гетьманови коронному, а як по селах чи містах — місцевим старостам і дїдичам; а як би ті старости й дїдичі не звертали на се уваги й не чинили справедливости над своєвільною людністю — треба позивати їх до трибуналу і там їх судити поза чергою.
Щоб здавити те українне своєвільство, треба всїх українських урядників, до сїльських війтів і ватаманів включно, під присягою обовязати, що вони пильнуватимуть, аби з їх сїл і міст нїхто не виходив на Низ, в степи, а тим меньше до сусїднїх держав, і з степів, з Низу нїкого не приймати крім тих хто викажеть ся пашпортом від свого сотника (реєстрового війська) — крім таких нїкому не продавати нї живности, нї пороху, нї яких иньших запасів, нї куповати від них здобичи, навпаки таких, що прийшли з здобичю — арештувати й карати. А хто б з урядників чи вийтів того не пильнував, таких треба карати на смерть. Шляхта, пани, старости, які б без волї гетьмана коронного ходили б в степи, тим більше — нападали на сусїднї держави, або в маєтностях їх знайшла ся якась здобича з таких своєвільних походів — мають судити ся як бунтівники 4).
Плян як плян, можна сказати навіть — розумний, тільки як би була можливість його здїйснити. Та в ті практичні подробицї, які мали забезпечити переведеннє сеї реформи, соймова ухвала навіть не входить. Вова не спиняєть ся над тим, якими коштами має бути удержана та козацька мілїція на Низу, не виясняє навіть її розмірів і чисельности. Тим часом як Бєльский в своїх виводах кладе натиск на те, що козакам треба платити, соймова ухвала натискає, що їх треба заприсягти, списати, мати на папері всї переміни; замість сотворення реальних засобів — формалїстика. Сойм зачеркує ґрандіозний плян, але не спускаєть ся до марних подробиць його переведення, особливо ж не хоче заходити в питання, які змусили б сягнути до шляхетської калитки, або обмежити шляхетські привилеї діскреційною властю правительства. Та без того сї всї пляни оставали ся будовами на леду. Яким чином удержати в житю ту козацьку орґанїзацію, як би навіть її перевести? як не дати їй розсипати ся слїдом, як розсипали ся всї попереднї? Як змусити пограничну адмінїстрацію і людність, щоб вона справдї переводила ті драконські правила про замкненнє степового погранича? Як дати їй силу над тим своєвільним пограничним воєнним людом, що давно встиг стати правдивим паном-хазяїном сього краю? Як змусити пограничну шляхту щоб вона не забавляла ся пограничним воєнним спортом, а пильнувала своїх підданих? яку знов таки дати їй на те силу і засоби? На все се треба було сильного війська, сильної власти, великих засобів; але нїчого того шляхта не хотїла дати, нехотїла дозволити, і без того ся конституція лишила ся пустою шляхетською фанфаронадою.
