Приватне життя феномена - Гуцало Євген Пилипович (онлайн книга без txt) 📗
Ех, бачили б ви, як пили вони І Як заливали в картер. І хоч машина — не скотина, більше відра не вип’є, та машини добряче пили, бо, видать, позвикали пити щодня. Електротеплові манометри, підключені до масляної системи, показували рівень хмільної свідомості автомобілів: порожню пляшку хоч закинь, годі вже нам пити — ходімо в бар!
Від перепою в масляних насосах відмовлялись працювати шестерні й провідний валик, хандрив редукційний клапан. Так само масляні фільтри (налигавшись, як Мартин мила, упившись у дим, як отой Саврадим!) барахлили фільтруючими своїми пластинами, там наосідало повнісінько осадів... Ех, дивлячись на них, на ці п’яні американські автомобілі, яблунівський дядько подумав би: «Зістаріють- ся воюючи, по нічних барах ночуючи та за скляного бога залізними двигунами тримаючись!»
Проте справжня пиятика йшла не тут, де заправлялись маслом, а в сусідній велетенській залі цієї велетенської кав’ярні, де заправлялись бензином. Ця зала своїм оформленням могла вразити й захопити найрафінованішого сноба від авангардистського мистецтва. Превалювали м’які опалові тони, серед яких різким дисонансом вривались крикливо червоні. В м’яких опалових тонах комбінувались джерела струму, а червоними відтворено реле-регулятори. У генераторах із однаковою скрупульозністю передавались як якір із колектором, так і обмотка збудження. Електромагнітні, полюсові башмаки, сердечники полюсів, ізольований дріт, мідні пластинки колектора, шків, ремінь — усі ці деталі звеличувались на тлі силових ліній магнітного поля. Треба підкреслити, що силові лінії магнітного поля кольором нагадували морську бірюзу. Очевидно, слід звернути увагу й на оформлення стелі: вона красувалася в численних зграях-скопищах акумуляторів, відтінкам яких був властивий весь спектр веселки. Крім того, по карнизах трасуючими лініями йшли ряди батарей до акумуляторів — батареї нагадували тропічні плоди цитрусових.
У цьому залі заправлялись бензином, аж карбюраторні двигуни тріщали. Власне, все тріщало в двигунах: бак, карбюратор, насос, фільтри і відстойники, впускний та випускний трубопроводи, глушник. Бензин найрізноманітніших сортів вироблявся з нафти, добутої чи не в усіх точках планети — у Венесуелі й африканській Шабі, в арабських еміратах і Омані, в Йорданії і Катарі. Пили тут по- чорному — якщо не бочками, то відрами, не цурались ніяких сумішей — нормальної, збагаченої, багатої, збідненої, бідної. Від перепою в пульверизаційному карбюраторі з надривом працювали поплавцева камера з поплавцем та запорною голкою, повітряний патрубок, жиклер, дифузор, дросель. Набражувались тут автомобілі також усіх марок випусків усіх років — «б’юїки», «шевроле», «кади- лаки», «форди», «доджі», «понтіаки», «ролс-ройси», «той- оти», «фольксвагени», «сімки», «ситроени», «пежо», «мер-
седеси», «рено», «фіати». В повітрі так тхнуло випарами бензину та відпрацьованими газами, що дивно, як тут деякі геть очманілі автомобілі не втрачали свідомості, гудучи моторами й споживаючи напої.
А пили знаменито — хоч йому зуби вибери, хоч візьми та й викрути! В того «шевроле-капріса» випуску 1972 року з посоловілими фарами вже начебто й спалахи в карбюраторі, вже й перегрівся двигун, уже й потужність його різко впала, а йому в п’яти вступило, а він учепився за стойку в барі, як за попа трясця, а він то сторч, то боком вештається поміж інших моторних горлянок. «Шевроле» як «шевроле»! А в того «понтіака» з виряченими підфарниками уже в діафрагмовому насосі ледь-ледь зачиняються клапани, зносилось гальмо приводу насоса, пошкодилась прокладка, нещільно прилягає відстойник, а він дудлить як не в себе, а він плює на своє здоров’я та репутацію, а йому такий рай, як вольному воля. Бо, звісно, «понтіак» є «понтіак», із нього багато не візьмеш, він тільки й знає белькотати: «Гапусю, усип мені осмусю». А та Гапуся в барі така, що сама б у напоях усе мокла б, гуляла б отака бабуля, поки в неї на хребті сорочка-кошуля, вона таке триндгібало, що й додому не додйбає.
О часи, о звичаї! І в отих п’яних американських автомобілів норов, либонь, іще гірший, ніж у декого з п’яних яблунівських дядьків. Бо, нализавшись до положеній риз, лізуть цілуватись то бамперами, то фарами, то стикаються багажниками. «Рено», дивись, у горох, а «пежо», дивись, у сочевицю; а то два «фольксвагени», як два коти в мішку, не помирились між собою; а то «форд» і «тойота» ні з того ні з сього вхопили за чуб одне одного! А то ще якась хитренька мікролітражка — геть без марки, наче безфірмова — поки «б’юїк» та «ролс-ройс» чубились, спритненько в обох п’яних автомобілів поцупила калитку з грішми!
В якогось забрьоханого «кадилака» зіпсувався глушник, то цей автомобіль, у якого вже через верх із бензозаправного бака капало, до всіх і кожного приставав, белькочучи:
— «Пежо», ти мене поважаєш?.. «Рено», давай хильнем на брудершафт!.. «Трабант», ти схожий на корову, що зодягла сідло, давай поцілуємось!..
Карбюратор «трабапта», либонь, виробляв надто багату суміш, бо з глушника вже валило чорним димом, що різко смердів, чулись постріли з вихлопної труби.
— А ти чого до моєї «сімки» чіпляєшся з руками? — під пяну лавочку надумав «трабант» поквитатися з ловеласом «ролс-ройсом».— Вона чесна дама, не з тих, що вештаються по панелі. Хочеш мати машину легкої поведінки — здибаєш на всякій авеню, а до моєї «сімки» не липни.
— Ти звинувачуєш свою «сімку» в адюльтері?—белькотів п’яний «ролс-ройс».— А свідки в тебе є?
— За свідків я можу поставити два «б’юїки-лесабри седани» випуску 1969 року...
— Ті «б’юїки» випуску 1969 року замішані в групових шашнях із вантажними машинами. Ті два «б юїки» не мають права клястись на біблії перед судом!
— Ах так, сучий «ролс-ройс»! Годі давай виїдемо на вулицю й поговоримо!
І «трабант», ображений за честь «сімки», разом із «ролс-ройсом» зигзагами-кривулями покотились до виходу, і в їхніх багажниках грізно гримкотіла автоматична зброя. їхній конфлікт пройшов повз увагу інших автомобілів, які в п’яному чадному диму то біля стойки бару товпились, то купчились групами, граючи в якісь машинні азартні ігри, а дехто, звісно, до питва долучав сигаретки з маріхуаною. Авжеж, із маріхуаною, до бензинового чаду й газів домішувався солодкий димок. Слід сказати, що автомобілі американських концернів, як європейських і японських, не цурались наркотиків, віддаючи належне також героїнові.
Тим часом п’яні «трабант» і «ролс-ройс», опинившись на вулиці, затіяли бійку за честь «сімки», прекрасної француженки з підмоченою репутацією. Не в змозі скористатись автоматичною зброєю в багажниках, вони, оглушливо виючи клаксонами, бились залізними бамперами, що сяяли хромованою сталлю. За якусь хвилину-другу в найближчих вулицях і завулках зібралась маса автомобілів- гаволовів, які також мили клаксонами, блимаючи фарами та підфарниками і ревучи багатосильними моторами. Авто- мобілі-гаволови шаленіли від збудження, ладні також ринутись у бійку, і в них усе тремтіло, вібрувало: коробки передач і синхронізатори, зчеплення, карданна і головна передачі, задня й передня вісі, генератор, катушка запалення, стартер.
Зрештою, в цій сутичці не було переможця, бо, вдарившись востаннє, «трабант» і «ролс-ройс» зостались непорушними посеред бруківки, деформовані, із заглухлими двигунами. Очевидно, в цій трагічній ситуації овдовілій «сімці» доведеться вже самій потурбуватись про іншого залицяльника, про якогось там «доджа» чи «віліса», бо, як відомо, мотор — себто серце машини — ніколи не буває вільне, бо воно хворобливо переживає навіть тимчасовий вакуум... А машини-гаволови, втішившись кривавим видовиськом двох потужних машинних самців, знову покотились у різних напрямках по місту-мурашнику, шукаючи пригод, прагнучи крові і видовиськ.
І ось тоді на центральному майдані цього міста-мураш- ника, цього мегаполіса-вавілона — з ревучого буйволячого стада «порше», «тріумфів», «альфа-ромеро», «мустангів» — об явилась, нарешті, самотня людська постать. Сахаючись автомобілів, постать посувалась по тротуару, вздовж якого стриміли неживі дюралеві дерева, в неживому їхньому дюралевому гіллі співали механічними голосами неживі дюралеві птахи. На якусь мить постать людська спинилась коло фонтана, в якому били не струмені прозорої води, а назавжди застигло, імітуючи політ водограю, прозоре литво пластмас. Від фонтана постать приречено подибцяла до велетенського пам’ятника, який, либонь, мав символізувати розвиток автомобільної цивілізації. В основу пам’ятника закладено зовсім старовинні марки автомашин випуску кінця минулого століття. На них поставлено машини випуску початку двадцятого століття, далі ще новіші, ще досконаліші. У верхів’ї пам’ятника вгадувались ті самі «пон- тіаки», «пежо», «тріумфи», «мустанги», які зараз котились по дорогах і вулицях міста. А вгорі, сяючи хромованою сталлю, пластиками та іншими прогресивними матеріалами, вражаючи раціональною витонченістю ліній і геніальною продуманістю форм, у всьому своєму блиску красувався не так, може, автомобіль нинішнього дня, як майбутнього. Вінець творчого генія, вершина інженерної мислі, апогей новітньої технології, цей автомобіль гідно увінчував машинну цивілізацію, достойно символізував її розвиток, щоб, може, завтра чи позавтра поступитися своїм місцем іншій марці іншої серії. Авжеж, поступитися місцем, бо ж не має завмерти творчий геній, перестати рости інженерна думка, занепасти апогей технології!
