Зруйновані зорі - Авраменко Олег Евгеньевич (лучшие книги читать онлайн TXT) 📗
— Усе йде до того, що альви мають намір пропустити нас без перешкод, — сказав він. — Вважають, що ми звичайні розвідники й поспішаємо сповістити своє керівництво про загибель царя.
— Тим краще, — пролунав з динаміків голос Валька. Сам він сидів у кріслі офіцера зв’язку із заплющеними очима й відстороненим виразом обличчя, а його розум блукав десь у надрах комп’ютера. — Хоча насправді звістку вже давно відправлено.
— Нуль-зв’язком? — запитала я, не відводячи погляду від тактичного дисплея.
— Авжеж.
— Гадаєш, він діє так далеко?
— Через всю Ґалактику навряд. Але судячи з того, що я тут розкопав, — під „тут“ він явно мав на увазі пам’ять комп’ютера, — десяток парсеків цілком пробивна відстань. Особисто я не сумніваюся, що в одній із сусідніх систем постійно чергують наші кораблі. І щонайменше в одного з них є нуль-приймач.
— Мабуть, так, — погодилася я. — Шкода, що ми не знаємо, де вони.
— Не хитруй, Рашель. Тобі зовсім не шкода.
— Чому це?
— Бо тоді ти вже за кілька годин мусила б скласти з себе капітанські повноваження й попрощатися з цими цяцьками на твоєму комірі. А ти хочеш гордо провести корабель з одного кінця Ґалактики в другий і з помпою вручити ключі від нього самому адміралу Дюбарі. Він похвалить тебе за відвагу й кмітливість, а може, додатково поклопоче перед земним Ґенштабом про твоє підвищення. Мовляв, якось незручно після лейткомівських значків знову надягати мічманські, а ось лейтенантські ще куди не йшло.
Зніяковівши, я проіґнорувала його випад і рівним голосом проказала:
— Вісім хвилин до найближчого каналу. Шість з половиною хвилин до запуску імпульсного випромінювача. П’ять хвилин до ввімкнення ґенератора.
— Готовність усіх ходових систем підтверджую, — озвався Валько. — Почато трьохсотсекундний відлік… До речі, Олеже, ти впевнений, що Вейдер у цій компанії за головного?
— Мені завжди так здавалося. А що?
— Та я все сушу собі голову, вбили вони вашого царя чи тільки викрали. Ми з Вейдером цілий місяць спілкувались у віртуальності, він справив на мене враження хлопця рішучого, жорсткого, але не жорстокого. У всякому разі, не бездумно жорстокого.
— Я теж не помічав за ним такої риси. Вейдер раціоналіст. У всіх своїх вчинках він насамперед керується вигодою й доцільністю.
— А смерть царя йому невигідна, оскільки це створить проблеми у його стосунках з Павлом. Вірно?
— Думаю, так. А якщо відверто, мене мало переймає, живий найясніший государ Олександр Михалич чи ні. Не вважай мене бездушним, просто мені на нього начхати. Головне, щоб він ніколи не повернувся на трон. Я сімнадцять років прожив під його владою, з мене досить.
Дві години тому, слухаючи перемовини між альвійськими кораблями, ми нарешті дізналися, що цар Новоросії Олександр IX сьогодні вранці загинув в авіакатастрофі, коли, як завжди по понеділках, наодинці здійснював прогулянковий політ на своєму невеликому реактивному літаку. Певна річ, його супроводжував ескорт озброєних винищувачів, а з землі підстраховували досвідчені диспетчери, готові будь-якої миті взяти керування на себе, але всі вони виявилися безсилими, коли літак вибухнув у повітрі, а його уламки попадали в море з двадцятикілометрової висоти. Спочатку не виникало сумнівів, що це терористичний акт, але, за останніми даними, в царських покоях було знайдено прощальну записку, і вона начебто була справжньою. Особисто для мене ця записка була переконливим свідченням того, що цар Олександр не вбитий, а викрадений…
— Шість хвилин до каналу. Три хвилини до ввімкнення ґенератора.
Підтверджуючи Олегове припущення, чужинці не намагалися перехопити нас. Утім, з розрахунків комп’ютера випливало, що, попри значну концентрацію альвійських сил у дром-зоні, жоден із кораблів не встигав підійти до нас на відстань, достатню для ведення прицільного вогню. Все-таки в тій скаженій швидкості, з якою ми рухалися, була своя перевага. От коли б кораблі могли так само швидко вилітати з каналу, завдання проникнення в систему значно полегшилося б. Але після гіперпереходу будь-який матеріальний об’єкт опиняється в стані спокою відносно центрального світила. Виняток становлять лише електромаґнітні хвилі, які в будь-якій системі відліку поширюються із швидкістю світла.
— Чотири хвилини до каналу. Шістдесят секунд до ввімкнення ґенератора.
За сім мільйонів кілометрів попереду за нашим курсом один з важких крейсерів випустив нам навперейми з десяток позитронних ракет. Траєкторії семи з них точно перетиналися з нашою. Але це не проблема: кілька поштовхів ходового двигуна з прискоренням 500 g — і ракети пролетять далеко за нашою кормою. Їхня система самонаведення просто не встигне зреаґувати.
Утім, до ракет було ще далеко, а до першого з каналів залишалося всього три мільйони кілометрів.
— Ввімкнення ґенератора, — скомандувала я.
— Є ввімкнення, мем! — відрапортував Валько. — Ґенератор працює в холостому режимі. Розрахункова потужність при вході в канал — півтора теравата. Рекомендую підвищити до двох.
— Рекомендація приймається. Повна готовність до запуску імпульсного випромінювача.
— Випромінювач до роботи готовий.
За один мільйон двісті тисяч кілометрів від першого каналу я послала вперед резонансний імпульс. Через шість секунд прямо за курсом спалахнула блакитна зірочка. Комп’ютерний розрахунок свідчив, що жодних маневрів робити не потрібно — корабель має пройти точно по центру щойно відкритої горловини.
— Оце так здорово! — не втримавшись, вигукнула я. — Нам просто казково пощастило.
— У Вейдерової віртуальності, — зауважив Олег, — канали завжди відкривалися в точці інтерференції.
— Ну, це дурниці, — сказала я. — А ти ще казав: ніяких поблажок, усе як у реальності…
— Рашель! — сердито прикрикнув на мене Валько. — Годі базікати, глянь на екран, роззяво!
Я знов зосередилася на тактичному дисплеї. До входу в канал залишалося сімдесят секунд. Далі йшли його астрофізичні характеристики — довжина (ого! майже одинадцять кілопарсеків) і координати точки виходу. А також попередження: „Увага, система відсутня в Універсальному Каталозі. Місце розташування — зовнішній обід Ґалактичного Ядра. Небезпека четвертого ступеня.“
— Прокляття! — вилаялася я.
Четвертий ступінь небезпеки не обіцяв особливих неприємностей, але я вирішила не ризикувати й коротким поштовхом бічних двигунів трохи відхилила корабель від курсу, щоб оминути цей канал.
— От халепа! А все так вдало складалося…
Я надіслала вперед черговий імпульс до наступного каналу. І знову блакитне сяйво виникло прямо за курсом.
— Дві випадковості — уже закономірність, — приголомшено промимрила я. — Схоже, твій Вейдер нічого не спрощував.
— А я що казав! — вагомо озвався Олег.
— Ну-ну! З таким випромінювачем прорив крізь блоковану дром-зону стає справою не пілотської майстерності, а лише потужності двигунів — що швидше, то краще…
Цього разу параметри каналу були нормальні: довжина — трохи більше тисячі шестисот парсеків, місце виходу — подвійна зоря USCG 253-317846-581, недосліджена, ймовірно, без планет, власна назва відсутня.
— П’ятдесят п’ять секунд до входу в канал, — мовила я.
— Ґенератор працює нормально, — відповів Валько. Потім суворо додав: — Рашель, де були твої очі, коли ти прокладала курс? Якого біса тебе понесло до Ядра?
— Четвертий ступінь — це не страшно, — виправдовувалася я. — Лише високий рівень радіації… І взагалі, я нічого не розумію. На карті дром-зони той канал був позначений як недосліджений. Цей, до речі, також.
— Ти впевнена?
— Абсолютно. Я ж не сліпа. Ось, сам подивися… — Я почала було проводити маніпуляції на консолі, але зупинилася. — Ні, потім. Десять секунд до входу в канал… П’ять секунд… Є!
За передньою стіною рубки всіма барвами веселки запалав гіперпростір. Валько доповів:
— Резонансний ґенератор вийшов на робочу потужність дві цілих і сім сотих теравати. Розрахунковий час гіперпереходу за об’єктивним ґалактичним часом — дві години сорок три хвилини і тридцять одна секунда. За власним бортовим — стандартний півторадобовий інтервал… А тепер зачекай трохи. Зараз я дещо перевірю.
