Шмагія - Олди Генри Лайон (лучшие бесплатные книги .txt) 📗
Слабка витрата мани тріпотіла в повітрі, віддаючи лавандою.
Фірмовий запах роботи Цвяха?!
Досліджувати найлегші чари, які творив напарничок, Андреа остерігся. Маг вищої кваліфікації вловить сторонній нагляд, не припиняючи балаканини й власне чарівництва. Кривдити ж Фортуната стеженням, а тим більше недовірою, було нерозумно.
Чаклун промовив півголосом:
– Меліс, дайте слово, що поводитиметеся пристойно!
– Ах він негідник!
– Пані відьмо! Якщо ви не опануєте себе, ми розвертаємося й ідемо! Або я запечатаю вам вуста «Печаткою Буффоніда»! І при кожній лайці ви плюватиметеся чорнорубцевими жабами!
– Це в яких рогові шпичаки сидять на бородавках? – діловито поцікавилася відьма. – А черевце плямисте?
– Так. І горлечко стає жовтим у шлюбний період.
– Ви дуже лиха людина, пане Андреа. Вас, напевне, багато кривдили в дитинстві.
– Присягаєтеся бути вищими за підозри?
– Присягаюся, тіпун вам на язика…
– Агов, змовники! – Фортунат Цвях, венатор і кавалер, вистромився з «чистої» зали в «народну». – Вас у Чуриху чути. Майстер Андреа, ви ж розумна людина! Сперечатися з відьмою? Із цією чудесною, але вкрай підозріливою особою? Зізіфельдо, зірочко арени, дозвольте відрекомендувати вам моїх друзів. Упевнений, не мине й півгодини, як ви з Меліс станете близькими подругами. А пан консультант лейб-малеіфіціуму складе вам протекцію в столиці не гірше за мене…
Обличчя мага сяяло радісним рум’янцем. У погляді вирувало бешкетництво, невластиве його вікові та становищу. Хоча яке там становище? – втікач, лжеперевертень, без п’яти хвилин державний злочинець…
– У саме яблучко! – розреготався Фортунат, який легко прочитав чаклунові думки. – Ви тільки забули довести міркування до кінця, друже мій. Які наші літа? Закрутимо вуса гвинтом…
Він подався вперед і шепнув, швидше для Меліс:
– І всі баби – наші!
У подальшій бесіді Андреа участі не брав.
Можна сказати, в цьому він уподібнився до трійці Веселих Братів, які зосереджено пиячили в кутку за рахунок скарбниці, обіймаючись зі світовою скорботою. Брати мали це за обов’язок сану й данину обітницям, чаклуна ж нічого не зобов’язувало. Він увіткнув носа в кубок гіпокраса, що парував і віддавав корицею, та дивився впівока й слухав на піввуха. Пригадується, випадково виявляючись у салоні, де заїжджий бард-експромтер виконував захоплюючі chansons de geste, акомпануючи собі на кобзі, Мускулюс щиро ненавидів таких героїв оповідання, які впоперек фабули раптом всідалися їсти-пити й філософствувати. Мерзотники викликали нервове позіхання.
Хто ж міг знати, що одного разу…
Меліс миттю знайшла спільну мову з крихіткою-акробаткою і єдиним фронтом виступила проти глузів Фортуната. Зізі при цьому щиро думала, що робить венатору чисті, як сльоза, компліменти. Стримуючи посмішку, чаклун дивувався з такої наївності. Ось сидить за столом ліліпутка, що була шмагою, наївна гутаперчинка. А у Фільчинім Бору ходить-бродить її копія, за всіма прикметами, демон у вільному стані. Гуляє, значить, і таємними шляхами творить добро. Ключові слова: «демон», «вільний» і «добро».
Ні, ваша честь, я не зрушив. Я під присягою.
Діточок, добра душа, рятує, п’яниць береже. За посібництва нахабного отрока Яноша Кручека (так, ваша честь! Теж шмаг, але заблуканий, із гарної сім’ї!), що знайшов притулок у чинбаря Леонарда, який замолоду відкинув шмагію, щоб повернутися в лоно зламу на старості літ. А венатор-професіонал розкладається в карткову гармошку, ставить на демона-кульбабу «прапорці» та кличе ліліпутку в столицю. Заодно промацуючи її нишком.
Не обмацуючи, ваша честь, а промацуючи. Розуміти треба!
А закохана відьма старша середніх літ ревнує. А малефік-шкідник, чекаючи поки дівчата полиняють, дедалі більше заплутується в цьому кошмарі, ніби муха в павутинні. А місцеве населення вважає шкідника-малефіка рятівником і благодійником, ладне ноги мити й воду пити. Демон творить добро, малефік творить добро, чинбар творить добро. Решта, очевидно, також творять добро й нічого крім добра…
Якщо в долі є почуття гумору, то це саме воно, ваша честь.
– Колего, чи не здається вам, що наші дами стомилися?
Натяк був прозорий, ніби обман дитини. Для переконливості Андреа підморгнув мисливцеві «воронячим баньши»: розумний зрозуміє.
– Сусунів День наближається до логічного завершення. Незабаром в аустерії не протовпитеся через голодуючих ятричан… Чи ви маєте намір розговлятися в колі обивателів?!
Відьма підтримала тему, несхвально відгукнулася про манеру обивателів розговлятися. Ліліпутка хутко згадала, що в неї ранкова репетиція, а виходить, треба гарненько виспатися. Фортунат спритно підхопив обох дам під ліктики: проводжати. З огляду на різницю в зрості, мисливець був неперевершений.
Коли вони рушили, пріор-диякон Веселих Братів похмуро допив початий малефіком кубок і поблагословив мирян.
Недобра, кажуть, прикмета.
Чесний хлопчина зі смолоскипом чекав біля входу. Мускулюс відіслав хлопця додому, розуміючи, що додому той ніяк не піде, а приєднається до співгромадян, що очікують нічного шаленства, й побрів услід за супутниками. Похідний табір циркачів насувався гомоном і вогнями. Мабуть, так наближається пекло до грішника. Запах паленого листя стелився над майданом. У багаття щедро сипали осінь – не заради тепла, задля забави. Прогулянка нагадувала сон: кольорами, запахом, непевністю.
«Якщо уві сні ви бачите навантажений овочами фургон, – ні з якого дива згадав чаклун „Тлумачення сновидінь“ Етьєна Скопи, обходячи фургон з рядняним горбом даху, – то наяву зможете забезпечити своїй сім’ї гідне життя. Сон про закритий фургон, поруч якого ви згоряєте від цікавості, свідчить, що в житті ви рідко цікавитеся подіями, котрі не входять до кола професійних обов’язків… Рідко, значить… ох, метре Етьєн, вашими б вустами…»
Маневруючи поміж кибиток, киваючи у відповідь на привітання фіглярів, що сиділи навколо вогнищ, Андреа намагався триматися позаду, строго за акробаткою. Дивне чуття підказувало: так треба. Треба творити добро. Чому саме цей фарватер добріший за решту, чаклун не знав, довірявся чуттю. Уві сні інакше не можна.
І прокляв усе добро, що є на світі, коли його відкинуло вбік.
Вони були вже на краєчку веселого стійбища, ближче до будинків Кондитерського в’їзду. Зізіфельда сказала, що тут стоїть її особистий фургончик. Фургончик виявився благеньким – для мандрівок нічого, а ось для прицільного влучання в борт чаклуном міцної статури… Здавалося, темрява стисла маленький, міцненький кулачок і навідліг садонула по компанії, цілячись у ліліпутку. У темряви був бійцівський запал, але досвіду – обмаль. Так п’яниця в шинку хибить повз кривдника, зносячи ударом глека з пивом. Нічого, час іще є, кривдник теж нікуди не подівся…
Повторимо?
Хмільна ніч замахнулася знову, розхлюпала терпкий гар від листя, що палало в багаттях.
Кумедно: із часів приютського дитинства Андреа жодного разу не бився. Приводи були, не було бажання. Наука в суворого Грознати, а потім у бойового мага Просперо геть-чисто відбила бажання доводити правду вульгарним рукоприкладством. Проте тіло спалахнуло тваринною люттю куди раніше, ніж решта. Він крекнув з болю під ребрами, відштовхнувся від фургончика, мало не доламав бідолаху остаточно. Пальці гаками вчепилися в малесенький кулачок ночі: спробуй – віддери! Легше було б утримати шматок скаженого холодцю. Пружне желе садонуло нежданого бійця в пахвину. Чаклун зойкнув на вдиху, й тому звук вийшов соромітним і смішним, але тільки підсилив хватку. Він волочився за скаженим кулачком, обдираючи гомілки об брущатку. «Воронячий баньши» відкрився сам по собі навстіж, спухаючи жаб’ячим міхуром. Уперше в житті Мускулюс дізнався, як можна зурочувати «лихим поглядом». Людина давно б сповзла на бруківку від такого псування. На жаль, кулачок лише почав метатися з подвоєною люттю.
Марно ти, братику, грішив на ліліпутчин фургончик.
