Завдання Героїв - Райс Морган (хорошие книги бесплатные полностью TXT) 📗
«Відмінно», — сказав Елден. — «Копання окопів. Саме так я і хотів провести цей день».
«Могло бути й гірше», — сказав О’Коннор. — «Якби йшов дощ».
Вони підняли очі до неба, і Тор зауважив загрозливі хмари над їх головами.
«Він може піти», — сказав Ріс. — «Не наклич».
«ТОР!» — пролунав крик.
Обернувшись, Тор побачив, що Колк дивиться на нього. Він побіг до Колка, задаючись питанням, що ж він зробив не так.
«Так, сер».
«Тебе викликає твій лицар», — коротко сказав він. — «Відзвітуй перед Ереком на території замку. Тобі пощастило — сьогодні ти вільний. Замість цього ти служитимеш своєму лицареві, як повинні робити всі хороші зброєносці. Але не думай, що ти уникнеш копання окопів. Коли ти повернешся завтра, будеш копати їх один. А тепер іди!» — крикнув командир.
Обернувшись, Тор зловив на собі заздрісні погляди своїх друзів, після чого побіг з поля до замку. Що Ереку могло знадобитися від нього? Чи пов’язано це якось з Королем?
Тор біг через Королівський Двір, звертаючи на стежку, по якій він раніше не ступав — до казарм Срібла. Їх казарми були вдвічі більші, ніж казарми Легіону — будівлі були викладені міддю, а стежки вимощені новим каменем. Щоб дістатися туди, Тор повинен був пройти через величезні арочні ворота, які пильнувала дюжина Королівських вартових. Стежка розширювалася, розтягувалася через величезне відкрите поле і закінчувалась комплексом кам’яних будівель, оточених огорожею, яку охороняла ще дюжина лицарів. Видовище було значним — навіть звідси.
Тор біг по стежці відкритою місциною. Лицарі вже підготувалися до його наближення, хоча він все ще був далеко. Вони виступили вперед і схрестили свої списи, дивлячись прямо перед собою, не звертаючи на нього уваги.
«З якого приводу ти тут?» — запитав один з них.
«У мене служба», — відповів Тор. — «Я — зброєносець Ерека».
Лицарі обмінялися настороженими поглядами, але інший лицар виступив вперед і кивнув. Вони відступили, забравши свою зброю, після чого повільно відкрилися ворота — їх металеві шипи піднялися, заскрипівши. Ворота були величезні — як мінімум, товщиною два фути — і Тор подумав, що це місце було навіть більш укріпленим, ніж замок Короля.
«Друга будівля праворуч», — крикнув лицар. — «Ти знайдеш його в стайнях».
Тор розвернувся і поспішив по стежці через двір, проходячи через ряд кам’яних будівель. Все блищало, все було бездоганним, в ідеальному стані. Це місце випромінювало ауру сили.
Тор знайшов будівлю і був засліплений видовищем що постало перед ним: десятки найбільших і найкрасивіших коней, яких він коли-небудь бачив, були прив’язані рівними рядами зовні будівлі. Більшість з них була в обладунках. Коні виблискували. Все було величне.
Тут і там верхи на конях снували справжні лицарі. Тримаючи в руках різну зброю, вони проходили через двір з різних воріт. Це було жваве місце. Тор відчував тут присутність битви. Це місце було не для тренувань, воно — для війни. Життя і смерті.
Тор пройшов через невеликий арковий прохід, вниз по темному кам’яному коридору і заглядав з однієї стайні в іншу в пошуках Ерека. Він дістався до останньої стайні, але ніде не знайшов лицаря.
«Ти шукаєш Ерека?» — запитав стражник.
Обернувшись, Тор кивнув.
«Так, сер. Я — його зброєносець».
«Ти спізнився. Він уже зовні, готує свого коня. Ворушися швидше».
Тор побіг по коридору і вирвався з конюшні на відкрите поле. Ерек був там. Він стояв перед величезним доблесним блискучим чорним конем з білим носом. Кінь фиркнув, коли з’явився Тор. Ерек обернувся.
«Я прошу вибачення, сер», — сказав Тор, захекавшись. — «Я прийшов, як тільки зміг. Я не хотів спізнюватися».
«Ти якраз вчасно», — відповів Ерек, люб’язно посміхнувшись. — «Тор, познайомся з Ланніном», — додав він, жестом вказуючи на коня.
Ланнін пирхнув і прогарцював, немов у відповідь. Тор зробив крок вперед і, простягнувши руку, погладив його ніс. Кінь тихо заіржав у відповідь.
«Це мій дорожній кінь. У лицаря мого рангу багато коней, як ти маєш знати: один — для лицарських турнірів, другий — для бою, третій — для довгих подорожей. З цим конем тобі належить подружитися. Ти йому подобаєшся, і це добре».
Ланнін нахилився вперед і ткнув носом в долоню хлопця. Тор був приголомшений величчю цієї істоти. Він бачив кмітливість у його очах. Це було моторошно — здавалося, що кінь усе розуміє.
І тут Тор усвідомив те, що сказав Ерек.
«Ви сказали подорож, сер?» — здивовано запитав він.
Ерек перестав затягувати ремені і, обернувшись, глянув на нього.
«Сьогодні день мого народження. Мені виповнилося двадцять п’ять років. Це особливий день. Ти знаєш про День Вибору?»
Тор похитав головою. «Небагато, сер. Тільки те, що розповіли мені інші».
«Ми, лицарі Кільця, завжди повинні продовжувати свій рід, покоління за поколінням», — почав Ерек. — «До двадцяти п’яти років нам потрібно вибрати для себе наречену. Якщо ми нікого не вибрали до цього часу, закон зобов’язує нас знайти її. Нам надають один рік на пошуки, після чого ми повинні привезти її сюди. Якщо ми повернемося, не домігшись успіху, тоді Король сам вибере для нас наречену, і ми втрачаємо право вибору».
«Тому сьогодні я повинен відправитися на пошуки».
Тор втупився на Ерека, втративши дар мови.
«Але, сер, невже ви їдете? На цілий рік?»
Тору стало зле від цієї думки. Він відчув, як його світ руйнується. Лише тепер він повною мірою відчув як сильно йому подобався Ерек. У певному сенсі він став для нього батьком — навіть більше, ніж рідний батько.
«Але чиїм же зброєносцем я тоді буду?» — запитав Тор. — «І куди Ви поїдете?»
Тор згадав, чим він йому зобов’язаний, як він врятував його життя. Його серце стиснулося при думці, що Ерек їде.
Ерек зайшовся безтурботним сміхом.
«На яке питання я повинен відповісти першим?» — запитав він. — «Не хвилюйся. Тебе закріплять за новим лицарем. Ти будеш його зброєносцем до мого повернення. Це Кендрик, старший син Короля».
Серце Тора заспівало, коли він почув про це. Він відчував таку ж прихильність до Кендрика. Кендрик був першим, хто помітив Тора і забезпечив йому місце в Легіоні.
«Що стосується моєї подорожі…» — продовжив Ерек. — «Я ще не знаю точно. Знаю, що поїду на південь, в королівство, звідки я родом, і пошукаю наречену там. Якщо я не знайду її в межах Кільця, тоді, напевно, я перетну море і відправлюся в своє власне королівство, щоб знайти її там».
«Ваше власне королівство, сер?» — перепитав Тор.
Тор усвідомив, що йому відомо про Ерека дуже мало, і він зовсім не знає, звідки лицар родом. Він завжди вважав, що той народився десь в межах Кільця.
Ерек посміхнувся. «Так, далеко звідси, через море. Але це вже інша історія. Мені належить далека і довга дорога, я повинен підготуватися. Тому допоможи мені зараз. Часу мало. Запряжи мого коня і приготуй зброю».
У Тора запаморочилось в голові, коли він підбіг до кінських обладунків. Хлопець витягнув чорно-срібну кольчужну попону Ланніна. Він підбіг до коня, розмістив її на його спині і розправив по всьому величезному тілу. Після цього Тор дістав ще спеціальний шолом з тонкого металу, який вдягався на голову коня.
Ланнін тихо заіржав, але Тору здалось, що йому це подобається. Він був благородним конем і хлопцеві здавалось, що тварина в обладунках виглядає так само добре, як і лицар.
Тор побіг і дістав золоті шпори Ерека, потім допоміг їх прикріпити. Ерек скочив на коня.
«Яка зброя вам знадобиться, сір?» — запитав Тор.
Ерек подивився вниз.
«Важко передбачити, у яких битвах мені доведеться побувати протягом року. Але я маю полювати і захищати себе. Тому, звичайно, мені потрібний мій довгий меч. Також, принеси мені короткий меч, лук, сагайдак зі стрілами, короткий спис, булаву, кинджал і мій щит. Я підозрюю, цього має стати».
«Так, сір», — сказав Тор і зірвався з місця. Він побіг до збройової стійки Ерека, поруч зі стійлом Ланніна і подивився на десятки видів зброї. Це був значний арсенал і вибирати було з чого.
