Москва Ординська - Білінський Володимир Броніславович (лучшие книги читать онлайн бесплатно без регистрации TXT) 📗
У такому ж стані були всі північні улуси Золотої Орди, які переходили у християнську віру.
Ось слова митрополита Кирила, сказані ним у 1274 році: «Мы сведали, что некоторые Иереи… от Пасхи до Недели всех Святых празднуют только и веселяться, не крестят никого и не отправляют службы Божественной: такие да исправятся или да будут извержены!.. Известно нам также, что многие люди, держась древних языческих обыкновений, сходятся в святые праздники на какие-то бесовские игрища, криком и свистом созывают подобных себе пьяниц и бьются дрекальем до самой смерти, снимая с убитых одежду; отныне, кто не перестанет тешить Диавола такими гнусными забавами, да будет отлучен от церквей Божих» [18, т. IV, с. 225].
Що в такому разі мав робити мудрий правитель Золотої Орди? А з походу Менгу-Тимура на Константинополь ми мали можливість у цьому переконатись.
А ще досяг повноліття син хана Берке, якому, згідно з Ясою Чингісхана, треба було повертати батьківський улус (Західнокаспійські землі).
Війна з Хулагуїдами на Кавказі пожирала значну частину ханської казни. До того ж багато витрачалось на надання пільг церкві.
Отже, перед Менгу-Тимуром стояли непрості питання: що вчинити? де взяти додаткові кошти?
Немає сумніву, що питання збільшення надходжень до ханської казни стосувались абсолютно всіх улусів Золотої Орди, у тому числі й улусів Чилаукуна, Мухаммеда і Беркечара. Звичайно, свої поради з цього приводу давали і православні владики: митрополит і єпископи церкви. Митрополит Кирило був своєю людиною в столиці й користувався повного довірою хана. Знаючи стан справ з обліком населення у дикій, лісистій місцевості і будучи зацікавленим у церковних пільгах, імовірно, що саме він з єпископами і вказали ханові та його двору джерела покриття збитків. Основними з них були всеохопний облік лісового населення та поширення ханської влади і церкви на територію тайгових масивів. Саме туди, у глибокі, глухі лісові хащі, під тиском влади і церкви відбувався відплив населення з улусів Чилаукуна, Мухаммеда (Буре) та Беркечара.
Тому Менгу-Тимур у 1272 році провів новий перепис населення в Золотій Орді. Що ж стосувалось улусу Чилаукуна, то Менгу-Тимур вирішив після перепису створити для Петра Ординського новий улус на неосвоєних землях за річкою Москва.
Таким чином він вирішив відразу кілька проблем: по-перше, залишив за собою улус Берке; по-друге, наділив землею (улусом) рід Петра Ординського; по-третє, збільшив надходження коштів до казни та поширив свою владу на нові землі.
5
Заснування Москви та поява Московського улусу (1272)
Підйом Золотої Орди розпочався з часів хана Менгу-Тимура. За його царювання влада стала стабільною та передбачуваною. У державі діяли закони Яси Чингісхана, а всі улуси підпорядковувались центральній владі, що сиділа в столиці Сарай-Берке.
Із часів Берка-хана Золота Орда була самостійною державою, не підпорядковуючись Великому Ханові. Отож, до Менгу-Тимура потяглися всі улусні хани, єпископи та митрополит, аби отримати від нової влади ярлики на свої посади. Хан залишив усіх улусних князів, закріпивши за їхніми родами старі улуси (князівства).
Син хана Берке (після прийняття християнства — Петро) свого часу залишив столицю і виховувався у ростовського єпископа Кирила. Найімовірніше, він народився в 1247—1250 роках. Наближався час, коли Менгу-Тимур повинен був повернути йому батьківський улус (межиріччя Волги і Дону від сучасного Волгограда до Кавказького хребта). А Менгу-Тимуру робити цього не хотілось. Бо за законами держави всі землі хана Берке після його смерті у 1266 році відійшли йому.
Тому по закінченню війни з Візантією (1269—1271), під час перепису населення, хан Менгу-Тимур у 1271 році запросив до себе улусного хана (князя) Чилаукуна («Бахмета Усейнова сина») і Петра-царевича (сина Берке-хана) та передав царевичу із роду Берке частину володінь роду Чилаукуна. По суті, він передав царевичу Петру неосвоєні, дикі землі за Москвою-рікою.
Мотивами, на які посилався Менгу-Тимур, були надзвичайно вагомими, на них постійно наголошували Митрополит Золотої Орди Кирило та єпископи Мещерського і Темниковського улусів. Не забуваймо: Православна церква Золотої Орди, отримавши у 1267 році привілеї від Менгу-Тимура, повністю підтримувала свого Царя, а після 1271 року — офіційного Царя Православної церкви Золотої Орди.
Основними мотивами хана були:
По-перше, припинення відходу лісового населення із Мещерського улусу на захід, за Москву-ріку. Фінське населення Мещери тікало в глухі ліси, рятуючись від православного хрещення та ханської данини, а особливо — примусової військової повинності. Треба мати на увазі, що хан Чилаукун був язичником і дотримувався старої віри Чингісидів — тенгріанства, а отже, ставився до православної віри байдуже.
По-друге, допомога Православній церкві у примусовій християнізації фінського населення, що вела до закріплення населення навколо храмів і збільшення ресурсів держави, як військових, так і загальнодержавних.
Мабуть, улусний хан Чилаукун згоден був підтримувати заходи Менгу-Тимура, але, звісно, противився передачі своєї землі царевичу Петру. Тому немає нічого дивного, що, повертаючись із ставки Менгу-Тимура наприкінці 1271 року, хан Чилаукун «помер у дорозі». І цього хана Чингісида знищили за звичайною схемою — отруїли, тому що людей із роду Чингісхана не можна було знищувати фізичним насиллям. Так померли: Гуюк, Батий, Сартак, Чилаукун і багато інших.
Російська історіографія не придумала нічого розумнішого, як замість хана Чилаукуна ввести до своєї хронології двох Ярославів: так званого Ярослава Всеволодовича та його сина Ярослава Ярославовича. Перший (хоча загинув у Германії в 1241 році) «підмінив» хана Чилаукуна з 1238 до 1246 року, а другий — із 1246 до 1271 року. Хоча, як ми пам’ятаємо, Чилаукун «посів Мещеру та володів нею» з часів завоювання. І, звичайно, у володіннях хана Чингісида паралельного володаря Рюриковича існувати не могло. Своїми вигадками московити довели свою історичну науку до цілковитого абсурду.
Та повернімось до року заснування Москви. 1272 рік для майбутньої Московії став знаменним. Саме того року із дозволу хана Менгу-Тимура була заснована Москва.
Із російських церковних джерел:
1. «Спаса, на Бору, Собор в Москве, в Кремле… в то время, когда место нынешняго Кремля еще покрыто было… густым лесом… Св. Даниил, только лишь получивший в удел земли и села, принадлежавшия некогда… Кучке (ось вам перекручене на російський лад ім’я Чилаукуна.—В.Б.), построил в 1272 году, среди бора, на Боровицком холме (как урочище это в древности называлось), на том самом месте, где жил в уединенной хижине пустынник Вукол, деревянную церковь Спаса-Преображения. Это было еще за 54 года до основания Успенского Собора и за 67 лет до обнесення Детинца (нынешняго Кремля) дубовою рубленою стеною. — Существование сего деревяннаго храма продолжалось 56 лет…» [19, с. 325-326].
Це незаперечне свідчення першої забудови на території сучасного Московського Кремля у 1272 році. Не могло існувати християнське місто з 1147 року без церкви.
Не станемо зараз відволікатись на вигаданого московитами так званого «Св. Даниила». Такої людини у московській історичній дійсності не існувало. Ми до цього ще повернемось.
Оскільки сучасне місто Москва поглинуло сотні квадратних кілометрів території, то доцільно з’ясувати, які ще споруди з’явились у ті далекі часи на цій землі. Церковна література дає відповідь і на це питання.
2. «Крутицкий Архиерейский Дом (Таганка)… на гористом берегу Москвы-реки, на урочище, издревле именуемом, по причине крутизны местоположения, Крутицами, при подошве этой возвышенности, во рвах, протекают ручьи: с северной стороны — Сара (татарською мовою—золотий, жовтий.—В.Б.), ас южной — Подон (тобто між Сараєм і Доном.—В.Б.)… Обитель сия, древнейшая в Москве… основана св. князем Даниилом Александровичем Московским в последней половине XIII века (около 1272 года) и служила с половины XV века местопребыванием Владык древней Сарайской Епархии, переименованной в Сарайскую и Подонскую, а потом в Крутицкую, и уничтоженной по именному указу Императрицы Екатерины II15 мая 1788 года» [19, с. 264—265].
