Війна світів - Уэллс Герберт Джордж (лучшие книги онлайн .TXT) 📗

Ось чому я живу біля широкої пагорбистої рівнини і можу сховатися там, коли ця тінь упаде мені на душу; і як любо на тій безлюдній рівнині під ясним небом! Коли я жив у Лондоні, жах мій був майже нестерпний. Я не міг ніде сховатися від людей, — їхні голоси чулися крізь вікна, і замкнені двері не давали надійного захисту. Я тікав на вулиці, щоб побороти цю ману, і мені ввижалося, що жінки вийшли на полювання і нявчать позаду, ніби кішки; що хижі чоловіки заздро зиркають у мій бік; що виснажені робітники, які йдуть повз мене квапливою ходою, бурмочучи щось самі до себе, — згорблені, старі, знеможені, брудні й обірвані, - подібні до пораненої, закривавленої тварини, а байдужа до всього цього обшарпана дітвора по-мавпячому безугавно базікає. Коли я заглядав до церкви, то навіть і там — так розходилися мої нерви! — мені здавалося, що священик бурмоче “великі думки”, як це колись робила мавпо-людина; а коли в бібліотеці я бачив зосереджені над книгами людські обличчя, то мені ввижалося, що це хтось чигає на здобич. Найогиднішими були для мене бліді, позбавлені будь-якого виразу обличчя людей у поїздах та омнібусах. Мені вони здавалися мертвими, і я не наважувався їхати куди-небудь, аж доки не впевнювався в цілковитій самітності. А інколи я доходив аж до того, що я й сам не розумне створіння, а всього лише тварина, змучена своїм схибленим розумом, і саме тому я тиняюся, немов ота змучена вівця.

Та, дякувати Богові, тепер таке трапляється вже рідше. Я подався геть від людської суєти й людського натовпу, збуваю свої дні, обклавшись мудрими книгами, що, наче широкі вікна у наше життя, освітлюють його ясними душами людей, що писали ці книги. Я мало бачу чужих людей і живу дуже скромно. Дні мої минають за читанням книг і за дослідами з хімії, а коли ночі ясні, я ще вивчаю астрономію. Не знаю, чому це так, але в мерехтінні незчисленних небесних світил я знаходжу втіху безкінечного миру й спокою. Я думаю, що саме там, у безмежних вічних законах матерії, а не в житейській суєті, гріхах і турботах, може знайти собі розраду і надію те, що є в нас вищого, супроти тваринного. А без надії я не зміг би жити. Отак у надії і в самотності кінчаю свою повість.

Едвард Прендік

НЕВИДИМЕЦЬ

Переклав Микола Іванов

За редакцією Дмитра Паламарчука

І. Прибуття Незнайомця

Стояв холодний лютневий ранок. Подував колький вітер, сипав і крутив сніг — останній того року. Незнайомець прийшов із станції Брембльгерст, тримаючи в обтягнутій рукавичкою руці маленьку чорну валізку. Він був закутаний з голови до п’ят, і під крисами м’якого фетрового капелюха ховалося геть усе його обличчя, крім блискучого кінчика носа. Сніг укривав йому плечі та груди і білим гребенем лежав на його валізці. Ледь живий від утоми, він увійшов до заїзду “Карета й коні” і жбурнув на підлогу свій багаж.

— Вогню! — закричав він. — В ім’я милосердя людського! Кімнату й вогню!

Він потупав ногами, струсив з себе в буфеті сніг і пішов слідом за місіс Гол до її вітальні сторгуватися про ціну. Не заходячи в довгі переговори, він кинув на стіл пару соверенів [12] і в такий спосіб найняв собі кімнату в заїзді.

Місіс Гол запалила в коминку і, залишивши Незнайомця на самоті, подалася власноручно готувати йому поїсти. Зимової пори постоялець в Айпінзі — подія незвичайна, а тим паче постоялець, що не дуже торгується; і місіс Гол вирішила бути гідною такого щастя.

Налагодивши справу з грудинкою і підбадьоривши свою мляву служницю Міллі кількома влучно добраними зневажливими словами, вона понесла скатертину, тарілки та склянки у вітальню і заходилась із надзвичайним шиком накривати на стіл. Дарма що вогонь у каміні жарко горів, постоялець місіс Гол, на превелике її здивування, все ще був у пальті й капелюсі і, повернувшись до неї спиною, стояв біля вікна і дивився, як надворі падає сніг.

Руки в рукавичках він заклав за спину, а сам неначе поринув у задуму. Місіс Гол помітила, що сніг, танучи у нього на плечах, стікав на килим.

— Можна взяти ваші капелюх та пальто, сер, і висушити їх на кухні? — спитала вона.

— Ні, - не обертаючись відповів постоялець.

Місіс Гол не певна була, чи почула його, і повторила своє запитання.

Він повернув голову і глянув на неї через плече.

— Краще хай вони залишаться на мені, - з притиском відказав Незнайомець, і місіс Гол побачила, що він у великих синіх окулярах з бічними скельцями, а густі бакенбарди спускаються йому на комір пальта і повністю закривають щоки.

— Дуже добре, сер, — сказала вона. — Як ваша ласка. За хвилину в кімнаті буде тепло.

Не відповівши нічого, він знову відвернув обличчя, а місіс Гол, почуваючи, що спроби її зав’язати розмову марні, поспіхом заслала стіл і війнулася з кімнати. Зайшовши знову, вона побачила, що Незнайомець, немов кам’яна статуя, і далі згорбившись стоїть на тому самому місці, піднявши комір пальта і спустивши вниз криси капелюха, що зовсім закривали йому обличчя й вуха. Вона досить гучно поставила на стіл яєчню з грудинкою і скоріше скрикнула, аніж сказала:

— Сніданок готовий, сер!

— Дякую, — відповів Незнайомець, але не ворухнувся, доки місіс Гол не зачинила за собою дверей. Тільки тоді він повернувсь і нетерпляче наблизився до столу.

Ідучи повз буфет на кухню, місіс Гол почула рівномірний стукіт ложки, якою швидко крутили в мисці.

— Оце ще мені дівчисько! — сказала місіс Гол. — А я зовсім і забула… Завжди вона зволікає!

І, взявши сама розмішувати гірчицю, місіс Гол присоромила Міллі за її надмірну млявість. Вона ж устигла вже підсмажити яєчню з шинкою, застелила стіл і геть усе поробила, поки та Міллі (добра з неї помічниця!) весь цей час возилася коло гірчиці! А тут, як на те, новий гість, що хоче пожити в них! Місіс Гол наповнила гірчичницю і, врочисто поставивши її на чорну з золотим обводом тацю, понесла до вітальні.

Постукавши у двері, вона одразу ж і ввійшла. її пожилець зробив швидкий рух, і місіс Гол встигла помітити тільки якусь білу річ, що зникла за столом. Він так наче підіймав щось із підлоги. Місіс Гол поставила на стіл гірчичницю і лише тоді побачила, що капелюх і пальто гостя почеплені на спинці стільця перед вогнем, а мокрі черевики стоять на чавунній решітці каміна. Решітка, звісно, може заіржавіти! Місіс Гол рішуче попрямувала до каміна.

— Тепер уже можна взяти просушити ваші речі? — спитала вона категоричним тоном.

— Капелюх залиште, — якось приглушено сказав пожилець.

Повернувшись, місіс Гол побачила, що він підвів голову й дивиться на неї.

З хвилину вона розглядала його, не мігши від подиву вимовити й слова.

Щось біле, — очевидно, серветку, — Незнайомець притискував до нижньої частини обличчя, зовсім ховаючи під нею підборіддя та рот, через що й був у нього такий приглушений голос. Але не те вразило місіс Гол. її вразило, що все чоло постояльця над синіми окулярами було обвинуте білим бинтом, а другий бинт закривав вуха, залишаючи на видноті лише рожевий гострий ніс, що блищав так само, як і тоді, коли Незнайомець прийшов. На ньому була коричнева оксамитова куртка з піднятим високим коміром. Густе чорне волосся, вибиваючись пасмами з-під бинтів, надавало йому надзвичайно дивного вигляду. Ця закутана й забинтована голова була настільки не схожа на будь-що бачене коли-небудь, що місіс Гол на хвилину аж наче закам’яніла.

Незнайомець, не віднімаючи від обличчя серветки і все ще тримаючи її рукою в темній рукавичці, дивився на місіс Гол крізь сині окуляри.