Мiстер Мерседес - Кінг Стівен (читать книги регистрация TXT) 📗

— Я шукав шинку, але так і не знайшов. Зрозуміло, що вона все одно може десь там бути. Моя колишня заявляла, що переважна більшість американських чоловіків страждають на хворобу під назвою «холодильникова сліпота». Не знаю, чи існує гаряча телефонна лінія для таких випадків.

Вона показує рукою на його черево.

— Гаразд, — киває він. А тоді, бо їй, здається, це подобається: — Йо.

— І, до речі, який у тебе холестерин?

Він усміхається й відповідає:

— Тости? Вони цільнозернові. Як тобі, мабуть, самій це відомо, бо ти сама їх купувала.

— Одну скибочку. Ніякого масла, тільки трішки джему. Що ти збираєшся сьогодні робити?

— Поки ще не впевнений, — хоча він думає, що непогано було б побачитися з Редні Стіпелзом у Цукрових Пригірках, якщо Редні сьогодні на чергуванні й так само «Невсипущий». А ще йому треба побалакати з Джеромом про комп’ютери. Там безкінечні перспективи.

— Ти перевіряв «Блакитну Парасольку»?

— Хотів спершу приготувати тобі сніданок. І собі. — Це правда. Він дійсно прокинувся з більшим бажанням нагодувати своє тіло, ніж заткнути корком певну порожню діру в себе в голові. — Крім того, я не знаю твого паролю.

— Пароль «Джейні».

— Бажаєш поради? Зміни його. Насправді це порада хлопця, який працює на мене.

— Джерома, правильно?

— Так, це його ім’я.

Він засмажив півдюжини яєць, і вони з’їли їх усі, поділивши омлет точно посередині. Йому майнула думка спитати, чи не шкодує вона про минулий вечір, але він гадає, що її поводження за сніданком уже є відповіддю на це питання.

Коли посуд опиняється в мийці, вони йдуть до її комп’ютера й майже чотири хвилини сидять безмовно, читаючи й перечитуючи останнє послання від merckill’а.

— Свята телиця, — нарешті мовить вона. — Ти хотів його накрутити, і я б сказала, він уже цілком накручений. Ти бачиш усі ті помилки? — Вона показує на «запсаний» і «відімнкув». — Чи це частина того — як ти його був назвав? — стилістичного маскування?

— Я так не думаю. — Ходжес дивиться на «буе» і посміхається. Він не може втриматися від посмішки. Риба відчуває гачок, і той вгрузає глибше. Їй досадно. Їй боляче. — Гадаю, з такими помилками друкує текст людина, коли вона розлючена, як той чорт. Останнє, чого він очікував, це те, що в нього виникнуть проблеми зі славою. Через це він і шаліє.

— Ще.

— Га?

— Треба, щоб він ще більше ошалів. Пошли йому нове повідомлення, Білле. Штрикни його дужче. Він на це заслуговує.

— Гаразд.

Він думає, потім друкує.

— 17 —

Коли він уже одягнений, вона йде з ним коридором і перед ліфтом обдаровує довгим поцілунком.

— Я все ще не можу повірити, що минулий вечір був насправді, — каже він їй.

— О, таки був. І якщо ти гратимеш своїми картами правильно, це може відбутися знову. — Вона перебігає по його обличчю отими своїми синіми очима. — Але жодних обіцянок довготермінових стосунків, окей? Ми сприймаємо це як даність. Один день за раз.

— У моєму віці я все сприймаю таким чином.

Відкриваються двері ліфта. Він робить крок усередину.

— Залишайся на зв’язку, ковбою.

— Буду. — Двері ліфта починають закриватися. Він зупиняє їх долонею. — І не забувай про БОЛО, ковбойко.

Вона серйозно киває, але він не упускає іскорок у її очах.

— Джейні дотримуватиметься БОЛО, бодай їй луснути.

— Тримай свій мобільний поряд, і можливо, було б мудро запрограмувати на ньому 911 у швидкісний набір.

Він опускає руку. Вона шле йому повітряний цілунок. Двері закочуються швидше, ніж він встигає послати їй у відповідь свій.

Його машина стоїть там, де він її залишив, але гроші, вкинуті у лічильник, либонь, закінчилися раніше, ніж почався час безплатного паркування, бо з-під двірника на лобовому склі стирчить якась квитанція. Він відкриває бардачок, засовує туди квитанцію і виловлює свій мобільний телефон. Майстер він давати Джейні поради, яких не дотримується сам… відтоді як висмикнув чеку, він завше забуває про цю чортову доісторичної моделі «Нокію», як воно й ведеться з мобільниками. Тепер йому вже мало хто дзвонить, але цього ранку він має три повідомлення, всі від Джерома. Друге й третє — одне о дев’ятій сорок, а інше о дев’ятій сорок п’ять — то нетерплячі запити, де він і чому не телефонує. Вони промовлені нормальним Джеромовим голосом. Оригінальне повідомлення, залишене о шостій тридцять минулого вечора, починається бурхливою говіркою Екстазного Кайфа Тайрона:

— Маса Ходжес, ви де є? Моя тра’ рожжувати вам усьо! — Надалі він стає знову Джеромом. — Здається, я знаю, як він це зробив. Як він вкрав машину. Подзвоніть мені.

Ходжес дивиться собі на годинник і вирішує, що Джером, мабуть, ще не встав, зарано для суботи. Він вирішує туди поїхати, по дорозі зупинившись спершу в себе вдома, щоби прихопити свої нотатки. Він вмикає радіо, ловить Боба Сігера з його «Старих часів рок-н-ролом» і реве разом з ним: «Виймай із шафи ті старі платівки» [211].

— 18 —

Були колись часи — до комп’ютерних застосунків, «айПадів», «Самсунг Гелексі» і світу блискавично швидкого 4G [212], — коли вікенди були найклопітливішими днями в «Дискаунт Електронікс». Тепер діти, які колись заходили сюди купувати компакт-диски, завантажують собі «Вампірський вікенд» [213] з «айТьюнз» [214], а їхні батьки шукають щось на «іБеї» або дивляться пропущені ними телепередачі по «Гулу» [215].

Суботнім ранком «ДЕ» в торговельному центрі «Березовий Пагорб» — це пустка.

Тоунз пнеться в залі, намагаючись продати якійсь старенькій пані телевізор високої чіткості, який уже є антикваріатом. Позаду крамниці Фредді Лінклаттер безперервно курить червоні «Марлборо», мабуть, репетируючи свою найновішу проповідь про захист прав ґеїв. Брейді сидить у заднім ряду за одним із комп’ютерів, древнім «Візіо» [216], який він був «пролікував» так, щоб у ньому не залишалося ані сліду ударів по клавішах, не кажучи вже про історію операцій. Він тупиться очима в останнє послання Ходжеса. Одне його око, ліве, вже смикається в швидкому, неритмічному тику.

Лють Брейді така величезна, що він почувається замерзлим на місці. І в той же час він не перестає палати. Він думає, що так і залишиться в цьому стані, згорблений над цим гівняним «Візіо», кумедно оціненим для розпродажу у вісімдесят сім доларів й вісімдесят сім центів, допоки або не помре від обмороження, або не згорить у полум’ї, або якось не згине одночасно від того й того.