Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Кульбабове вино - Бредбері Рей Дуглас (читать книги регистрация .TXT) 📗

Кульбабове вино - Бредбері Рей Дуглас (читать книги регистрация .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Кульбабове вино - Бредбері Рей Дуглас (читать книги регистрация .TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Бабуся взяла книгу обома руками й заплакала з радості.

Вони сиділи за столом аж до світанку: їли то те, то те на десерт, попивали настоянку з диких квітів, що росли на лужку перед будинком, — і тільки тоді, коли прокинулись перші птахи й зажеврів небокрай на сході, всі потяглися нагору, по своїх кімнатах. Дуглас лежав і дослухався, як далеко в кухні холоне плита. А ось пішла спати й бабуся.

«Містере Джонас, — подумки звернувся він до лахмітника, — хоч би де ви тепер були, а я сьогодні віддячив вам, відплатив за добро. Я передав його далі по колу, атож, таки передав…»

Він заснув і побачив сон.

У тому сні бамкав гонг і всі домочадці з радісними вигуками мчали до їдальні снідати.

* * *

А потім, зненацька, літо скінчилося.

Дуглас уперше збагнув це, коли вони якось ішли вулицею в центрі міста. Нараз Том схопив його за руку і вражено показав на вітрину крамниці дрібного товару. Обидва прикипіли до місця: у вітрині рівними рядами, з моторошною незворушністю красувалися речі із зовсім іншого, такого далекого світу.

— Олівці, Дуг, десять тисяч олівців!

— Ох ти ж чорт!

— Записники, по п’ять центів, по десять центів, зошити, гумки, акварельні фарби, лінійки, компаси… Сто тисяч штук!

— Не дивися. Може, то просто мана.

— Ні, — в розпачі простогнав Том. — То школа. Вже на носі школа! І чого б ото я виставляв такі речі, поки ще не скінчилося літо! Половину канікул зіпсували!

Вони рушили далі і, прийшовши додому, побачили на всохлому, полисілому лужку дідуся — він збирав поодинокі останні кульбаби. Якийсь час хлопці мовчки допомагали йому, а потім Дуглас, схилившись над власною тінню, сказав:

— Томе, коли цей рік отак кінчається, то який буде наступний — кращий чи гірший?

— Не питай мене. — Том дмухнув, наче в дудочку, у стеблину кульбаби. — Не я ж створив цей світ. — Він трохи подумав. — Хоч часом мені здається, ніби таки я. — І смачно плюнув.

— А я щось передчуваю, — мовив Дуглас.

— Що?

— Наступний рік буде ще більший, дні будуть ясніші, а ночі довші й темніші, люди так само вмиратимуть, і так само народжуватимуться нові, і посеред усього того буду я.

— Атож, Дуг, ти і ще мільярди людей, не забувай.

— У такі дні, як оце сьогодні, — тихо промовив Дуглас, — мені здається, що я… що я буду сам-один!

— Як потрібна буде допомога, — сказав Том, — ти тільки гукни.

— Що може вдіяти десятирічний братик?

— Десятирічному братикові на те літо буде вже одинадцять. Щоранку я розмотуватиму світ, наче клубок гумової стрічки в м’ячику для гольфу, а ввечері знову змотуватиму. Попросиш — покажу, як це робиться.

— Дурнуватий.

— Завжди був такий. — Том скосив очі й висунув язика. — І завжди буду.

Дуглас засміявся. Разом з дідусем вони спустилися в підвал і, поки він обривав голівки кульбаб, дивилися на полиці, де застиглими потоками, закорковане в пляшки з кульбабовим вином, виблискувало ціле літо. Ті пляшки, пронумеровані від одного до дев’яноста з чимось, — по одній на кожний літній день, — уже майже всі були повні й неначе світилися жаром у підвальному присмерку.

— Це ж треба, — сказав Том. — Отак зберегти і червень, і липень, і серпень. Чудово придумано.

Дідусь звів очі, подумав і усміхнувся.

— Куди краще, ніж складати на горище речі, які більш ніколи не знадобляться. А так цілу зиму час від часу на хвилину чи дві повертатимешся в літо, а коли пляшки спорожніють і літо дійде кінця, то й не буде про що шкодувати, й не доведеться ще сорок років спотикатися об усякий зворушливий мотлох. Чистий продукт, ні тобі диму, ні куряви, сама тільки користь — ось що таке кульбабове вино.

Хлопці почали водити пальцями по рядах пляшок.

— Оце — перший день літа.

— А це — той день, коли я купив нові тенісні туфлі.

— Атож. А оце — Зелена машина!

— Курява з-під копит буйволів! Чін Лінсу!

— Чаклунка Таро!.. Нелюд!

— Але ж насправді літо ще не скінчилося, — сказав Том. — І ніколи не скінчиться. Я пам’ятатиму весь цей рік, усе, що сталося кожного дня, завжди пам’ятатиму.

— Воно скінчилося ще перед тим, як почалося, — промовив дідусь, розкручуючи гвинт винного преса. — Я нічогісінько не пам’ятаю, хіба тільки якусь там нову траву, що її не треба косити.

— Ти жартуєш!

— Ні, хлопці, ні. Колись ви й самі пересвідчитесь, що під старість дні немовби розпливаються… їх уже не відрізняєш один від одного…

— Та де! — заперечив Том. — Ось цього тижня я в понеділок катався на роликах в Електричному парку, у вівторок їв шоколадний торт, у середу впав і розтягнув сухожилок, у четвер зірвався в яру з виноградної ліани — он скільки всякого за один тиждень! Та й сьогодні — цей день я теж запам’ятаю, бо на деревах уже почало жовкнути й червоніти листя. Скоро воно засипле весь лужок, ми позгрібаємо його в купи й плигатимемо на них, а потім спалимо. Ні, цього дня я ніколи не забуду! Завжди пам’ятатиму його, я певен!

Дідусь подивився вгору, де за підвальним віконцем шелестіло на холоднуватому вітрі вже торкнуте осінню листя дерев.

— Ну звісно, пам’ятатимеш, Томе, — сказав він. — Неодмінно пам’ятатимеш.

І, залишивши у підвалі просякнуте м’яким світлом кульбабове вино, всі троє вийшли надвір, щоб справити останні літні обряди, бо відчували: це завершальний день чи, власне, вже вечір. А коли почало сутеніти, вони згадали, що ось уже два чи три дні о цій ще не пізній годині всі сусідні веранди стають безлюдні. І в повітрі з’явився якийсь інший, сухіший дух; і бабуся натякала, що краще б замість чаю з льодом попити гарячої кави; і скрізь зачинялися вікна, в яких тріпотіли білі завіски; і холодне м’ясо за вечірнім столом поступалося місцем гарячій печені. З веранд зникли москіти, а коли вже й вони здалися, то війні з Часом справді настав кінець, і людям також не лишалося нічого іншого, як покинути поле бою.

І ось тепер, як і три місяці тому, — чи, може, три довгих століття? — Дуглас, Том і дідусь стояли на чільній веранді, що порипувала, наче сонний нічний корабель на легких хвилях, і втягували в ніздрі повітря. Хлопцям здавалося, ніби кістки їхні, що на початку літа були наче зелені стебла м’яти й гнучкі пагони солодцю, стали тепер грубі, як слонові ікла, й крихкі, як крейда. Та найперше холодний подих осені дався взнаки дідусевим кісткам — так ніби чиясь незграбна рука вдарила по зжовклих басових клавішах старого піаніно, що стояло у вітальні.

Наче стрілка компаса, дідусь повернувся лицем на північ.

— Мабуть, — сказав він, трохи повагавшись, — ми вже не виходитимемо сюди ввечері.

І вони втрьох відчепили ланцюги від кілець під стелею веранди й занесли до гаража схожу на старі, пошарпані ноші лаву-гойдалку, а за ними летіли перші сухі листки, зірвані вітром з дерев. Чути було, як у бібліотеці бабуся шурує кочергою в камінному димоході. Від раптового подуву вітру забряжчали шибки у вікнах.

Дуглас востаннє прийшов ночувати в склепінчасту вежу великого будинку, над кімнатою дідуся та бабусі. Того вечора він записав у своєму блокноті:

«Усе тепер іде задом наперед. Як ото в кіно, коли стрічку крутять не в той бік і люди вискакують з води назад на вишку. Настає вересень, отож зачиняй вікно, що ціле літо стояло відчинене, знімай тенісні туфлі й назувай важкі черевики, які закинув кудись у червні. Тепер люди мерщій тікають у теплий дім, наче зозулі назад у годинник. Ось іще хвилину тому на веранді було повно людей, і кожен хотів перекричати інших. Аж глядь — двері захряснулись, голоси вмовкли, і тільки листя падає і падає з дерев».

Він виглянув з високого вікна на околицю, де в річищах струмків сіріли, мов висхлі смокви, здохлі цвіркуни; подививсь на небо, де скоро вже під жалісний крик гагар потягнуться на південь перелітні птахи, а з верхівок дерев шугне до сизих хмар буйна заграва осіннього багрецю. Від далеких полів пахло гарбузами, що достигали, чекаючи того дня, коли в них проріжуть ножем трикутники очей і вставлять усередину запалену свічку. А тут, у місті, над деякими коминами вже здіймалися перші пасма диму, десь оддалік гуркотіло залізо — то ринули жолобами тверді потоки вугілля, утворюючи в підвальних засіках високі чорні кучугури.

Перейти на страницу:

Бредбері Рей Дуглас читать все книги автора по порядку

Бредбері Рей Дуглас - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Кульбабове вино отзывы

Отзывы читателей о книге Кульбабове вино, автор: Бредбері Рей Дуглас. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*