Крізь час. Темна Вежа II - Кінг Стівен (лучшие книги без регистрации txt) 📗

Він досі хотів бути лікарем.

Він знав одну жінку, що займалася вишиванням. За десять доларів (величезну, як на його гаманець, суму) він замовив їй невеличку вишивку в старомодному дусі.

ЯКЩО ТИ ВИТРИМАЄШ ЦЕ, ТО ВИТРИМАЄШ ЩО ЗАВГОДНО.

Так. Правильно.

Неприємна історія в метро трапилася за чотири тижні по тому.

2

— Знаєш, та дамочка була якась, бляха, тойво… дивна, — сказав Хуліо.

Джорджеві аж від серця відлягло. Якби Хуліо не заторкнув цю тему, то він сам, певне, на це б не наважився. Він був практикантом і рано чи пізно збирався стати справжнім лікарем (поки що він свято в це вірив), але Хуліо був ветеринаром, а бовкнути якусь дурню перед ветеринаром не хотілося. Він би тільки розреготався і сказав: «Бляха, малий, та я таке тисячу разів бачив! Візьми рушника і витри те, що в тебе за вухами, бо он воно вже по щоках у тебе тече».

Та було очевидно, що Хуліо не бачив такого тисячу разів, і це тішило, бо Джордж справді хотів поговорити про це.

— Точно, дивна. Наче в ній було двоє людей.

Джордж із подивом побачив, що тепер настала черга Хуліо зітхнути з полегшенням, і зненацька на нього накотила хвиля сорому. Хуліо Естевес, чоловік, який не мав у своєму житті жодних планів, крім як до самого його кінця водити лімузин з парою червоних мигалок на даху, шойно виявив більше хоробрості, ніж здатен був виявити.

— Твоя правда, док. Стопудово. — Видобувши пачку «Честерфілда», він застромив одну сигарету в куточок рота.

— Ці штуки тебе вб'ють, хлопче, — сказав Джордж.

Хуліо кивнув і запропонував пригоститися.

Деякий час вони мовчки курили. Мабуть, парамедики ловили себе за хвіст, як сказав Хуліо… а можливо, щойно виявилося, що вони ситі по горло. Справді-бо, Джордж перелякався не на жарт. Але саме він врятував ту жінку, а не лікарі зі «швидкої», і він знав, що Хуліо це теж відомо. Можливо, тому Хуліо тут і затримався. Допомагали ще стара негритянка і білий хлопець, котрий подзвонив копам, у той час, як усі інші (крім старої негритянки) просто стояли, вирячившись, наче це було якесь бісове кіно, телешоу абощо, може, епізод із детективного серіалу «Пітер Ґанн», але врешті-решт рятівником виявився Джордж Шейверс, переляканий на смерть, але готовий виконати свій обов'язок якнайкраще.

Жінка чекала поїзда, про який Дюк Еллінгтон був такої високої думки, — уславленого поїзда «А». Просто собі вродлива молоденька чорношкіра жінка в джинсах і сорочці захисного кольору чекала славетного поїзда «А», щоби поїхати десь на околиці міста.

Хтось її штовхнув на рейки.

Джордж Шейверс не мав жодного уявлення, чи схопила поліція мерзотника, який це зробив, — це була не його справа. Його справою була жінка, котра з криком упала в трубу тунеля перед тим самим знаменитим поїздом «А». Просто-таки якимось дивом вона не зачепила третьої рейки, яка зробила б з нею те саме, що штат Нью-Йорк робив із в'язнями Сінґ-Сінґа, котрі заробили собі безкоштовну поїздку на тому горезвісному поїзді «А», який зеки між собою прозвали Старою Замикалкою.

Дива електрики, та й годі.

Вона спробувала відповзти з дороги, але часу було надто мало, а той легендарний поїзд «А» вже в'їжджав на станцію, скрегочучи гальмами й висікаючи іскри, бо водій побачив її, та було вже запізно, запізно для нього і для неї. Сталеві колеса славетного поїзда «А» перерізали їй ноги акурат над колінами. І поки всі інші (крім білого хлопця, який викликав поліцію) просто втикали, чешучи собі яйця (чи, на думку Джорджа, мацаючи інші зовнішні статеві органи), стара негритянка зістрибнула вниз, при цьому вивихнувши собі стегно (пізніше мер міста вручить їй медаль за хоробрість), і перев'язала одне зі стегон молодої, з яких так і лилася кров, пов'язкою, котру мала на голові, зробивши щось на кшталт джгута. На одному боці станції молодий білий хлопець заходився криком, щоби викликали «швидку», а стара негритянка кричала, щоби хтось їй допоміг, дав їй щось для перев'язки, заради Бога, хоч що-небудь, і врешті-решт якийсь літній бізнесмен неохоче опустив їй свій ремінь, і стара негритянка підняла на нього погляд і промовила слова, які наступного дня стануть заголовком нью-йоркської «Дейлі ньюс», слова, що зроблять її національною яблучно-пиріжною героїнею Америки: «Дякую тобі, брате». А потім затягнула ремінь десь на середині між стегном молодої жінки і тим місцем, де було її ліве коліно, поки по ньому не проїхався славетний поїзд «А».

Джордж почув, як хтось сказав, що останніми словами молодої негритянки перед тим, як вона зомліла, було таке: «ХТО БУВ ТОЙ СУЧИЙ ВИБЛЯДОК? Я ЙОГО ЗНАЙДУ І ВІДРІЖУ ЙОМУ ЯЙЦЯ!»

Пробити дірки у ремені там, де потрібно було його затягнути, було неможливо, тож літня негритянка, наче похмуре старече уособлення смерті, просто тримала його до того часу, поки не приїхали Хуліо, Джордж і парамедики.

Джордж згадав жовту обмежувальну лінію, і як його мати наказувала ніколи, ніколи, ніколи не заходити за жовту лінію, поки він чекає на поїзд (славетний чи якийсь інший), сморід моторної оливи і електрики, що вдарив у ніс, коли він зістрибнув униз, на колію, згадав, як спекотно там було. Спекотні хвилі наче піднімалися від нього самого, від старої й молодої негритянок, від поїзда, вони накочували з тунелю, з невидимого неба над головою і самого пекла десь глибоко внизу. Згадав, що ні сіло ні впало тоді подумав: «Якби мені зараз поміряли тиск, то стрілка б зашкалила», а потім якось заспокоївся і крикнув, щоб йому дали сумку, а коли один із лікарів спробував зістрибнути з нею вниз, він наказав йому відвалити, і у лікаря був такий вражений вигляд, наче він бачив Джорджа Шейверса вперше, але він все-таки підкорився і відвалив.

Джордж перев'язав стільки вен і артерій, скільки зміг, а коли її серце перестало відбивати ритм бібопу, ввів повну дозу діґіталіну. Прибула цільна кров. Її привезли поліцейські. «Хочете підняти її нагору, доку?» — спитав один із них, і Джордж сказав йому, що поки ні, взяв голку, крізь яку текла життєдайна кров, і заткнув їй у вену, наче якійсь наркоманці, котрій конче треба було вмазатися.

І тільки потім дозволив підняти її нагору.

Потім вони повезли її в лікарню.

На шляху вона прийшла до тями.

Тоді-то й почалася вся мутотінь.

3

Коли лікарі завантажили ноші в автомобіль, Джордж зробив їй укол демеролу — вона почала ворушитися і слабо скрикувати. Він ввів їй таку дозу, що був упевнений — вона лежатиме спокійно аж до самої Лікарні сестер милосердя. Дев'яносто відсотків, вирішив він, за те, що довезуть вони її живою, і це один бал на користь їхньої команди.

Однак, коли до лікарні залишалося ще шість кварталів, повіки жінки затремтіли, і вона неголосно застогнала.

— Можна зробити ще один укол, доку, — сказав один із лікарів.

Джордж майже не звернув уваги на те, що це вперше лікар «швидкої допомоги» назвав його інакше, ніж Джордж або (ще гірше) Джорджі.

— Ви здуріли? Вам, може, й байдуже, але я знаю різницю між «помер дорогою до лікарні» і «помер від передозування».

Лікар відсахнувся.

Джордж знову глянув на молоду негритянку і побачив, що її очі не затуманені й притомним поглядом дивляться на нього.

— Що зі мною сталося? — спитала вона.

Джорджеві згадався чоловік, котрий сказав іншому, якими буцімто були слова жінки (про те, як вона знайде сучого виблядка і відріже йому яйця тощо тощо). Той чоловік був білий. Зараз Джордж вирішив для себе, що це була повна вигадка, до якої того чоловіка підштовхнула дивна людська потреба драматизувати і без того драматичні ситуації, або ж просто расова упередженість. Перед ним була культурна, інтелігентна жінка.

— З вами трапився нещасний випадок, — відповів він. — Ви були…

Її очі заплющилися, і він подумав, що вона знову заснула. Добре. Нехай хтось інший їй розповість, що вона втратила ноги. Хтось, хто заробляє понад 7600 доларів на рік. Він посунувся трохи ліворуч, аби знову перевірити її тиск, і саме тоді вона знову розплющила повіки. І коли це сталося, перед Джорджем Шейверсом виявилася зовсім інша жінка.