Привид - Несбьо Ю (читать книги без сокращений .TXT) 📗
— Я готовий.
— Це — Медуза, — сказала Ізабель, поплескавши по морді велику гніду кобилу. Ольденбурзька порода, ідеальна для дресирування. Їй десять років, і вона — вожак табуна. А це — Бальдер, йому п’ять років, мерин, тому він слухатиметься Медузу.
Вона подала йому віжки Бальдера, а сама легко заскочила на Медузу.
Харрі вставив ліву ногу в ліве стремено, піднявся у сідло, і кінь, не чекаючи команди, жваво рушив услід за Медузою.
Харрі трохи применшив власні заслуги, коли сказав, що їздив верхи всього один раз, але цей кінь дуже відрізнявся від неквапливої й непохитної, як лінкор, старої конячини діда. Йому довелося балансувати в сідлі, а коли він притискався колінами до нешироких боків коня, то відчував його ребра та рух його м’язів. А коли Медуза прискорилася стежиною, яка йшла через поле, а Бальдер також пришвидшився слідом за нею, Харрі здалося, що під ним — гоночний кінь з «Формули-1».
Наприкінці поля вони виїхали на стежину, що губилася в лісі і вела до кряжу пагорба. Там, де стежина огинала дерево, Харрі спробував скерувати Бальдера ліворуч, але кінь проігнорував його команду і пішов слід у слід за Медузою праворуч.
— А я гадав, що вожаки табуна — це жеребці, — сказав Харрі.
— Як правило, так воно і є, — відповіла Ізабель через плече. — Але все залежить від характеру. Сильна, амбітна та розумна кобила здатна взяти гору над будь-яким жеребцем, якщо забажає.
— А ви маєте таке бажання.
Ізабель Скоєн розсміялася.
— Звісно. Якщо ти чогось бажаєш, то доведеться змагатися. Політика — це вміння здобувати владу.
— І вам подобається змагатися?
Він побачив, як вона знизала плечима.
— Конкуренція — це природно. Це означає, що рішення приймають найсильніші й найкращі, і ці рішення йдуть на користь усього табуна.
— І розумна й амбітна кобила сама вибирає, з ким їй паруватися?
Ізабель не відповіла. Харрі не спускав з неї очей. Її спина була гнучка, як лозина, а тверді сідниці наче масували кобилу, легенько рухаючись з одного боку в другий разом із легенькими рухами її стегон. Вони виїхали на галявину. Світило сонце, а внизу, під ними, виднілися пухкі шматочки туману, розкидані по сільському краєвиду.
— Нехай коні відпочинуть, — сказала Ізабель Скоєн, вибираючись із сідла і спішуючись. Після того, як вони прив’язали коней до дерева, вона лягла на траву і кивнула Харрі, щоби він зробив те ж саме. Він сів поруч і поправив свої окуляри.
— А ви впевнені, що це — окуляри для чоловіків? — піддражнила вона.
— Їхня функція — захищати від сонця, — відказав Харрі, дістаючи пачку цигарок.
— Мені подобається.
— Що вам подобається?
— Мені подобаються спокійні й впевнені в собі чоловіки.
Харрі поглянув на неї. Ізабель сперлася на лікоть і розстебнула ґудзик на своїй блузці. Він сподівався, що його окуляри достатньо темні. Вона посміхнулася.
— Отже, що ви можете мені розповісти про Густо? — спитав Харрі.
— Я люблю чоловіків, які є щирими й непідробними, — відповіла вона. І її посмішка стала ширшою.
Повз них продзижчала коричнева бабка, здійснюючи, можливо, свій останній осінній політ. Харрі не сподобалося те, що він побачив в очах Ізабель. Те, що бачив безперервно відтоді, як приїхав до неї на ферму. Очікування насолоди. А не зацькований вираз людини, якій загрожує скандал, здатний зруйнувати її кар’єру.
— Я не люблю фальші, — продовжила Ізабель. — Наприклад, мені не подобається, коли блефують.
В її підфарбованих синім очах світився тріумф.
— Як ви вже здогадалися, я зателефонувала своїй людині в поліції. І на додачу до розповіді про легендарного детектива Харрі Холе, мені також повідомили, що жодного аналізу крові у справі Густо Ганссена не здійснювалося. Вочевидь, зразок був знищений. Тому немає нігтів, під якими була кров, що співпадає з моїм типом крові. Ти блефував, Харрі.
Харрі запалив цигарку. Відчув, що ані його щоки, ані його вуха анітрохи не почервоніли. Подумав: «Може, я вже застарий, щоби червоніти від сорому?»
— Гм, якщо твої контакти з Густо обмежувалися кількома безневинними бесідами, то чому ти так переполохалася, коли я сказав, що кров послали на аналіз?
Ізабель хихикнула.
— А хто сказав, що я переполохалася? А може, мені просто захотілося заманити тебе сюди? Природою насолодитися і таке інше.
Підтверджуючи, що він і справді був застарий, щоби спалахувати ніяковим рум’янцем, Харрі ліг і випустив дим у неправдоподібно блакитне небо. Заплющив очі і спробував знайти якісь серйозні причини не займатися сексом з Ізабель Скоєн. І знайшов таких причин багацько.
— І що ж тут поганого? — спитала вона. — Я кажу тільки те, що я — самотня доросла жінка зі своїми природними потребами. Це не означає, що я легковажна. Я би ніколи не стала зв’язуватися з тим, кого вважала б не рівнею собі. Наприклад, з Густо. — Харрі почув, що її голос наблизився до нього. — Зате з високим дорослим мужчиною... — Вона хтиво поклала свою руку йому на живіт.
— А ти з Густо лежала отак, як ми зараз лежимо з тобою? — тихо спитав Харрі.
— Що?
Харрі сперся на лікті і кивнув на свої блакитні кросівки. — Твій гардероб повен недешевого чоловічого взуття сорок другого розміру. А оці шкарбуни виявилися там єдиними, які мали сорок п’ятий розмір.
— Ну то й що? Хіба раніше до мене не міг завітати гість, який носить взуття сорок п’ятого розміру? — Її рука погладжувала живіт Харрі вгору і вниз.
— Ці кросівки були зроблені певний час тому для Збройних сил, а коли армія перейшла на нову модель, увесь запас, що був на складах, передали благодійним організаціям, які, в свою чергу, роздали ті кросівки нужденним людям. Ми в поліції називали їх наркоманські шкарбуни, бо їх роздавала Армія порятунку в кафе «Сторожова Вежа». Звісно, виникає запитання: як це випадковий гість примудрився забути свої кросівки сорок п’ятого розміру? Очевидне пояснення, мабуть, повинно бути таким: він, скоріш за все, поміняв їх на нові.
Ізабель Скоєн кинула гладити рукою живіт Харрі. І він продовжив:
— Я бачив знімок місця злочину. Коли Густо загинув, на ньому були дешеві брюки, але надзвичайно дорогі черевики. Альберто Фашіані, якщо я не помиляюся. Щедрий подарунок, нічого не скажеш. Скільки ти за них заплатила? П’ять тисяч?
— Навіть не розумію, про що ти кажеш, — кинула Ізабель і прибрала свою руку.
Харрі невдоволено поглянув на свій настовбурчений прутень: у такому стані він погано поміщався в чужих тіснуватих джинсах. Він випростав ноги.
— Свої устілки я залишив в авто. Ти знаєш, що взуття — чудовий матеріал для ДНК-аналізів? Ми, можливо, знайдемо якісь мікроскопічні рештки шкіри. А в Осло не так уже й багато крамниць, що торгують взуттям Альберто Фашіані. Одна? Дві? Як би там не було, але це буде легко перевірити, звіривши з твоєю кредитною карткою.
Ізабель Скоєн випрямилася й сіла. Й уставилася поперед себе.
— Ти ферми бачиш? — спитала вона. — Які вони гарні, еге ж? Я дуже люблю упорядковані сільські краєвиди. А ліси терпіти не можу. Окрім штучних насаджень. Я ненавиджу хаос.
Харрі уважно придивився до її профілю. Схожий на сокиру ніс мав відверто загрозливий та небезпечний вигляд.
— Розкажи мені про Густо Ганссена.
Вона знизала плечима.
— А навіщо? Ти й сам, вочевидь, майже про все здогадався або дізнався.
— Кому ти бажаєш давати інтерв’ю: мені чи газеті «Verdens Gang»?
Вона стримано засміялася.
— Густо був молодий і вродливий. Такий жеребець, як він, має потрясаючий вигляд, але водночас він має й непевні гени. Його рідний батько — кримінальник, а мати — наркоманка, якщо вірити прийомному батькові. Не той кінь, якого ти вирощуєш, а той, на якому приємно проїхатися верхи, якщо... — вона замовкла і глибоко зітхнула. — Він приїхав сюди, і ми займалися сексом. Час від часу я давала йому гроші. Він і з іншими жінками зустрічався, тож у цьому не було нічого особливого.
— І ти його через це ревнувала?
— Ревнувала? — Ізабель похитала головою. — Я ніколи не ревнувала через секс. Бо я також зустрічалася з іншими чоловіками. А згодом зустріла одного особливого чоловіка. І кинула Густо. Втім, може, на той час він уже сам кинув мене. Схоже, йому більше не були потрібні ті гроші на дрібні витрати, які я йому давала. Але потім він поновив зі мною зв’язок. І став мені набридливим тягарем. Гадаю, у нього з’явилися фінансові проблеми. І на додачу — проблема з наркотиками.
