У безодні - Уэллс Герберт Джордж (книги онлайн без регистрации txt) 📗
Ми вже згадували про блискучі предмети на щоглах, що височіли на терасі найближчої споруди. Одного разу, коли видимість була винятково гарна, Кейв уважно придивився до однієї з тих щогл і добачив, що той блискучий предмет — точнісінько таке саме кришталеве яйце, в яке він дивився. Такі самі кришталеві яйця були й на інших двадцятьох щоглах.
Час від часу котресь із великих крилатих створінь злітало на ту чи іншу щоглу й, склавши крила та обхопивши вершок щупальцями, вдивлялося в кришталь пильно й довго — бувало, хвилин по п’ятнадцять. Цілий ряд спостережень, здійснених за пропозицією містера Вейса, переконав обох дослідників, що кришталь, у який вони вдивляються, прикріплений на вершку крайньої щогли й що в обличчя Кейву зазирнув один із жителів цього світу.
Оце найістотніше в цій вельми дивній історії. Якщо не вважати її від початку до кінця хитромудрою вигадкою містера Вейса, то доведеться визнати одне з двох: або кришталь Кейва існував одночасно в обох світах і, пересуваючись в одному світі, лишався нерухомий в другому, або між цими кришталевими яйцями існував якийсь зв’язок, і те, що було видно всередині одного кришталевого яйця, за певних умов могло відкритися тому, хто спостерігав відповідний кришталь в іншому світі, й навпаки.
Нині ми, звісно, не можемо пояснити, яким чином обидва кришталі могли бути пов’язані між собою, але все ж таки ми знаємо досить, щоб припустити: взагалі щось подібне не таке вже й неможливе. Припущення про певний зв’язок між двома кришталевими яйцями належить містерові Вейсу, і, на мою думку, воно цілком вірогідне…
Але де ж шукати той другий світ? Жвавий розум містера Вейса не забарився з’ясувати й це питання. Після того, як заходило сонце, небо в кришталі швидко темніло, сутінки там були дуже короткі, й висипали зірки — ті самі зірки, що їх ми бачимо на нашому небосхилі. Кейв розпізнав Велику Ведмедицю, Плеяди, Альдебаран та Сіріус. Отже, цей світ знаходиться в межах сонячної системи й щонайбільше на відстані кількох сотень мільйонів миль від нашого. Продовжуючи свої дослідження, містер Вейс визначив, що опівнічне небо в тому світі темніше, ніж наше зимової иочі, а сонячний диск видається трохи меншим. І на небі сяяли два невеличкі місяці! Дуже схожі на нашого місяця, але менші, й один з них рухався так швидко, що спостерігач бачив той рух. Місяці сходили невисоко, а зійшовши, зразу щезали. Це пояснювалось тим, що кожний їхній оберт навколо своєї осі супроводжувався затемненням внаслідок близькості обох місяців до своєї планети. Й хоч містер Кейв не здогадувався про таке, але все це точно відповідало тим астрономічним законам, що повинні існувати на Марсі. А й справді, чом не припустити, що, дивлячись в кришталеве яйце, містер Кейв дійсно бачив планету Марс і її мешканців? А коли так, то вечірня зоря, що так яскраво сяяла в небі того далекого світу, була наша рідна Земля.
Якийсь час марсіани (якщо це насправді були вони), напевно, не підозрювали, що за ними стежать. Бувало, хтось із них злітав на щоглу, заглядав у кришталеве яйце й швидко перелітав до іншого, ніби невдоволений тим, що бачив. Містер Кейв спостерігав життя цих крилатих істот непомітно для них, і його враження, дарма що такі уривчасті, давали багато матеріалу для роздумів. Уявіть собі, що подумав би про людей марсіанин, котрому після довгих лаштувань хвилини на чотири, не більш, відкрилося б видовище Лондона з висоти дзвіниці святого Мартіна!
Кейв не міг визначити, чи були крилаті марсіани такими самими істотами, як і ті, що стрибали по дорозі й терасі, й чи могли безкрилі за своїм бажанням справити собі крила. Кілька разів на рівнині з’являлися якісь незграбні двоногі істоти, трохи схожі на мавп. Білі й напівпрозорі, вони паслися поміж схожих на лишайники дерев, і раз за ними погнався стрибучий круглоголовий марсіанин. Він схопив одного з тих двоногих своїми щупальцями. Але на цьому видіння зблякло, й містер Кейв зостався в пітьмі, наодинці зі своєю жагучою невтамованою цікавістю. Іншого разу якийсь великий предмет із неймовірною швидкістю промчав по дорозі. Спочатку містер Кейв подумав, що то гігантська комаха, але роздивився, що то металевий апарат надзвичайно складної конструкції. Але розглянути його як слід не встиг — апарат щез із поля зору.
Містер Вейс надумав привернути увагу марсіан, і одного разу, коли очі одного з них впритул наблизилися до кришталю, Кейв скрикнув і відскочив, а Вейс негайно увімкнув світло, й вони почали сигналізувати на мигах. Та коли Кейв знову подивився в кришталь, марсіанина там уже не було.
Так спостереження тривали до листопада. На той час Кейв переконався, що родина перестала його підозрювати, й почав забирати кришталеве яйце додому, користуючись кожною нагодою поринати у видіння, що складали нині чи не єдину реальність його життя.
В грудні, у зв’язку з наближенням іспитів, містер Вейс був зайнятий більше, ніж звичайно; спостереження за яйцем хоч-не-хоч довелося на тиждень відкласти, і Вейс днів десять чи й одинадцять не бачився з містером Кейвом. Потім термінова робота кінчилась, і Вейсові знов захотілося поновити ці зустрічі. Він вирушив до Севендайєлса. Звернувши на знайому вулицю, побачив, що обидві вітрини: пташина й поношеного взуття — закриті віконницями. Крамничка містера Кейва була замкнута.
Вейс постукав; йому відчинив Кейвів пасинок, у жалобі. Він зараз же покликав матір, і містер Вейс не міг не помітити її хоч і дешевенького, але дуже ефектного вдовиного вбрання. Містер Вейс не вельми здивувався, довідавшись, що Кейв помер і його вже й поховали. Місіс Кейв лила сльози й говорила ледь захриплим голосом. Вона-бо щойно повернулася з Хайгетського цвинтаря. Всі її думки були про вдівське майбутнє та про печальну церемонію похоронів. Проте містер Вейс зумів-таки допитатися про продробиці смерті старого.
Кейва знайшли мертвого в крамничці рано-вранці. Його задубілі руки стискали кришталеве яйце, на губах застигла усмішка, — розповідала місіс Кейв. Шмат чорного оксамиту лежав на підлозі біля його ніг. Поки на нього натрапили, він пролежав мертвий п’ять чи шість годин.
Для містера Вейса це був великий удар. Він гірко карався тим, що не звернув належної уваги на нездоров’я старого. Але найбільше він думав про кришталеве яйце. Знаючи вдачу місіс Кейв, молодий вчений постарався якнайделікатніше торкнутися цієї теми. Він був приголомшений, коли почув, що кришталь уже продано.
Коли небіжчика перенесли нагору, місіс Кейв зразу ж згадала дивака-пастора, що давав п’ять фунтів за кришталеве яйце, й вирішила написати йому, що ця річ знайшлась. Але шалені розшуки, в яких узяла участь і дочка, так ні до чого й не привели, — адреса загубилась. Місіс Кейв не мала засобів ні на жалобу, ні на гідний похорон, якого заслуговував такий шанований житель Севендайєлса. Тому вона вдалася до послуг одного знайомого торговця з Грейт-Портленд-стріт. Він люб’язно погодився взяти частину Кейвових речей — за власною розцінкою. Серед тих речей було і кришталеве яйце. Висловивши (трохи квапливо, щоправда) належне в такому випадку співчуття, містер Вейс поспішив на Грейт-Портленд-стріт. Але там він дізнався, що кришталеве яйце вже продано й що купив його високий смаглявий чоловік у сірому костюмі. Тут фактичний матеріал цієї дивної, але, на мою думку, надзвичайно цікавої історії уривається. Торговець із Грейт-Портленд-стріт не знав, хто був той високий смаглявий чоловік у сірому, й не міг навіть докладно його змалювати, бо не звернув на покупця особливої уваги. Він навіть не завважив, у який бік попрямував той чоловік, коли вийшов із крамнички. Містер Вейс випробував до решти торговців терпець, виливаючи в нескінченних розпитах свою досаду. Нарешті, збагнувши, що почате дослідження вислизло йому з рук, він повернувся додому й трохи зчудувався, побачивши, що його нотатки не випарувались, мов сон, а досі лежать на неприбраному столі.
Легко уявити собі горе й розчарування містера Вейса. Він удруге відвідав торговця на Грейт-Портленд-стріт і так само безрезультатно, дав оголошення в деякі журнали, що могли потрапити в руки до колекціонерів, написав листи до “Дейлі кронікл” та “Нейчур”. Одначе ці два останні друковані органи, підозрюючи містифікацію, просили містера Вейса добре все зважити, перш ніж наполягати на публікації своїх листів. Йому натякнули, що така дивна історія, позбавлена будь-яких речових доказів, може зашкодити його репутації вченого. Як на те, ще й робота в лікарні вимагала, щоб він негайно взявся за неї.
