Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗
Московські посли провіряли потім се гетьманське експозе, розпитуючи знайомих людей з поміж старшини, і ті потверджували сказане гетьманом; перед усім се належить, очевидно, поставити на рахунок спільної політичної лінії козацької старшини, що окружала гетьмана.
Московське посольство на сій авдієнції порушило ще пограничні суперечки з приводу українських займанщин за тодішнєю московською границею. Справа ся не викликала ніяких суперечок: гетьман велів Виговському написати про се до миргородського полковника і до ріжних пограничних городів, але заразом нагадав, щоб і московські воєводи з свого боку давали управу в скаргах українських громадян.
Нарешті на сам кінець поставлено питаннє про Акундинова. Унковский нагадав, як гетьман не схотів видати його Протасьеву, і настоював, щоб сього самозванця видано йому, Унковскому. Гетьман відтяв, що ніяк не може зробити сього: “Тут козаки, вільність усяка: вільно чоловікові звідки небудь приїхати і жити безпечно, і віддати його без відомости війська не можна”. Всяко вигорожував він потім в дальшій розмові Акундинова; пробував потягнути анальоґію між своїм колишнім становищем і Акундиновим: невже як би йому довелось тікати від Поляків до Москви, цар його видав? Нарешті не можучи відпроситись, — щоб як небудь відчіпитись очевидно, став “за великою божбою” запевняти, що неодмінно пришле Акундинова пізніше, з своїми послами, а зараз сього ніяк не можна зробити без ради полковників.
“Знаю я, що мині від війська се дурно не пройде!Сам знаєш: з черню хто зговорить як устануть? Тільки й річи мині від них буде: хто тобі велів віддавати з війська людей вільних в неволю? У нас тут як на Дону: хто звідки прийде — видачі нема. Тільки вповаючи на Бога і памятаючи до себе государеву ласку, я царському величеству послужу — того вора Тимошку пришлю до нього з своїми післанцями. Пішлю по всіх полковників і старшину і з ними ухваливши, пришлю напевно. А з вами післати не можна — боїться сей мужик з вами їхати до Москви, каже, мене не довезуть, велять убити на смерть”.
Московські посли запевняли, що вони й не думають того, і на се гетьман, може не без іронії, згодився, що не можна його ні вбити ні уморити ніяким чином, щоб з сього не вийшло замішання, і обіцяв, як буде по соймі посилати цареві відомости, то пришле й Акундинова. Не захотів робити йому й конфронтації (очної ставки) з Унковским,щоб вони могли прилюдно довести його самозванство — мовляв він і без того се знає.
20 жовтня була відправа московському посольству — з котрої знову маємо подвійне справозданнє: що діялося в офіціяльній і в секретній її частині. В частині офіціяльній, після прощального обіду, вставши з-за столу гетьман передав Унковскому лист до царя — наперед поцілувавши, і потім сказав: “За ласку і увагу великого государя (далі титул) і за його дарунки я гетьман і все військо Запорозьке богато чолом бємо”, — і поклонився трохи не до землі. І всі люди що при тім були теж усі поклонили ся. І гетьман з старшиною і козаками, всі що при тім були, побожившись і дивлячись на ікони говорили: “Раді ми служити, все військо Запорозьке, його царському величеству без усякої хитрости і нічого злого не тільки робити, але й мислити не будемо, за його государську ласку до нас і всього війська Запорозького”.
В секретній же розмові Унковский ще раз став добиватись, щоб гетьман йому видав Акундинова, так що той почав уже “сердитувати” і сказав: “Сказав я тобі й побожився, що пришлю з своїми післанцями; а що з вами післати неможна, сказав також уже. Що ж, ви слова мої за брехні вважаєте? ще я вам не вірен? Два роки мене кримський цар, калґа і царевичі і вся Орда на Московську державу кличуть, щоб я з ними йшов війною, або військо послав з ними, і я ні сам не пішов, ні війська не пустив, і на будуче з військом Запорозьким служити рад, а от в такій справі не ймете віри! Про сього “мужика Тимошку” божусь і кажу напевно: пришлю його до Москви. А доки його не пришлю, буде він у нас за худого козака, і не буде приймати нічийого імени. Хіба думаєте, що я б тому “мужикові” дав людей для якої небудь справи, і щоб він командував над військом Запорозьким? самі бачите, чи такі люде військом провадять і владу мають як сей блазень?” Говорив се з приводу поголосок, що ходили по Україні і в Польщі, ніби Акундинов збирає людей: в Варшаві оден час такі поголоски доходили гіперболічних розмірів, що вже Акундінов зібрав велике військо, і очевидно — Поляки тішили себе надією нової “Смути” в Москві.
Тоді Унковский, не сміючи більше допоминатись видачі, почав просити, щоб гетьман заборонив місцевим московським еміґрантам, такий як Борис Грязной, підтримувати Акундинова і ширити вісти про його царське походженнє. На се гетьман-відповів характеристично: “Самі бачите, що за милостю божою не такі тут росказують. Той Борис приїздив до мене бити чолом, щоб я дозволив йому володіти його маєтністю, та і поїхав (з тим) до Ніжина (назад)”.
На тім розмова скінчила ся. Другого дня гетьман прислав з Виговським прощальні дарунки: Унковскому, його синові й піддячому по коневі, на корм на дорогу 70 малих єфимків, та людям їх 20 єфимків. Посли “били чолом” за дарунки, і при сій оказїї Унковский завів ще раз розмову про Акундинова з Виговським, кладучи йому на серце, щоб Акундинова до Москви доконче прислано. Виговський “великою божбою божачись” запевнив його, що так воно буде, — а тепер гетьман не віддав його дійсно боячися війська: “Тільки злучиться разом вся чернь — хто з нею зговорить? зараз нас обох забють на смерть! А так з полковниками й старшинами змовившися докладно, (гетьман) зробить як умовився з вами: пришле Тимошку з своїми післанцями до государя. А тепер і через вальний сойм Тимошку з вами він не послав" 13).
Примітки
1) Про урочисту стрічу Хмельницького в Браславі писав Потоцкий підканцлєрові (варшавське переповідженнє його листу під 20 жовтня): 2 с. м. Хмельницький робив в'їзд до Браслава, на зустріч все місто і козаки виїхали й вийшли з хоругвами і бубнами, і з гармат бучно били, цілі два дні відправляли параду (alegrece) — Oc. 225 л. 322.
2) “Да и во многихъ де статьяхъ на чемъ у него гетмана с королемъ договоръ былъ, (Поляки) лгутъ и в правде своей не стоять, и впредь де онъ, гетманъ, съ Поляки миру вдаль не чаетъ, потому что многие ему обиды и задоры чинить начинаютъ, и онъ де тЂхъ обидъ терпЂти имъ не будетъ, и будетъ с ними войну весть и за православную христианскую вЂру стоять, сколько Богъ помочи подастъ. Да и великому де государю вашему отъ польського короля и от сенаторей ево противъ польського договору исправленья никакова не будетъ и во всемъ ему, государю, солгутъ”.
3) Звідомленнє Протасьева в Делахъ Польскихъ 1650 р. ст. 8, дещо в Актах Ю. З. Р. III с. 431-5, і у Соловьева Х с. 1603-5.
4) Звідомленнє з першого посольства не видане досі, тільки переказане, досить детально, в статті Востокова, Первыя сношенія Б. Хмельницкаго съ Москвой, Кіев. Стар. 1887, VIII. Про те як приймали його тоді — с. 731 і далі, дещо з того подано у нас в томі VIII. III с. 245.
5) В попередніх посольствах приходили спитати і оповістити значніші особи.
6) Пор. попереднє посольство: тоді проважали Унковского оба писарі з осаулом, війтом і отаманом — і проважали всі пішо.
7) Попереднє посольство, Неронова, привезло рівно три сороки, але вартість та сама — 300 рублів, див. в т. VIII (с. 246).
8) Пор. вище с. 106-7.
9) Ориґ.: уЂздахъ.
10) Очев.: поміщикам.
11) В друк.: Коланченка.
12) Акты Ю. З. Р. VIII с. 349-50.
13) Справозданнє Унковского з переговорів про Акундинова в Актах ЮЗР VIII с. 331 дд. Звідомленнє про переговори в инших справах тамже с. 340 д.
ЗАХОДИ АРСЕНІЯ СУХАНОВА, ДІСКУСІЇ НАД ПОЛІТИКОЮ ЦАРЯ, ЛИСТОПАД 1650, ГЕТЬМАН НАРІКАЄ НА ЦАРЯ, ТЕОРІЯ СПАСЕННОЇ НЕПРАВДИ, ГЕТЬМАН ЖАДАЄ ВІД ЦАРЯ КАТЕГОРИЧНОЇ ВІДПОВІДИ, КІНЕЦЬ СПРАВИ АКУНДИНОВА.
