Моксель, або Московія. Книга трейтя - Білінський Володимир Броніславович (книги без регистрации бесплатно полностью TXT) 📗
До речі, московська історіографія не мала можливості промовчати стосовно «Ахмилової раті», бо подія ця зафіксована арабськими істориками і деякими «літописними зводами». Ось чому московська історіографія подала ті давні події майже в карикатурній формі. Послухаймо М. М. Карамзіна:
«Повернувшись у Новгород (після облоги Виборга. — В. Б.), Георгій оплакав смерть вірного брата, Афанасія, і, довідавшись, що князь Іван Даниїлович, будучи в Орді, приїхав звідти з Послом Узбековим, Ахмилом, який, після оголошення свого наміру влаштувати порядок в областях Великого Княжіння, лив людську кров, взяв Ярославль як вороже місто і з торжеством вирушив назад до хана, щоб дати йому звіт про своє успішне Посланництво» [41, том IV, с. 264–265].
Ми цитували російський текст, розрахований на дурнів. Події абсолютно між собою не пов’язані, а представники хана — Калта й Ахмил — подані як дикі варвари. Звичайний метод, до якого вдаються московити для змалювання своєї історії періоду Золотої Орди.
Продовжимо цитату М. М. Карамзіна, щоби згодом пов’язати і пояснити події:
«Друга вість була для Георгія (Юрія. — В. Б.) ще гіршою: Дмитро Михайлович…, виходив для себе в Орді титул Великого Князя, і Цар Узбек прислав із грамотою Вельможу, Севенч–Бугу, возвести його на престол Володимирський» [41, том IV, с. 265].
Отже, Юрій Московський отримав з Москви і Володимира такі звістки:
а) про призначення ханом Узбеком Дмитра Тверського Великим володимирським князем;
б)про прибуття каральної раті Ахмила в Московський улус;
в)про смерть брата Афанасія.
Після цього Юрій вирушив з Новгорода у Володимир із казною (данина ханові Узбеку з великого князівства). Однак з дороги втік у Псков, скарбницю, проте, «залишив» новому Великому князю.
Так подав хід історичних подій московит — своєрідний «трубадур Московії». Співав захоплено, натхненно.
Почнемо розмову з часу. Отже, обидва ханських представництва здійснювалися почергово. Спочатку у Володимирі, в храмі, у присутності митрополита, єпископів і ігуменів монастирів, а також удільних князів, баскаків, данників, митників та інших службовців улусних адміністрацій великий князь Дмитро Тверський склав присягу на вірність Цареві Узбеку. Після того указом хана був оголошений Великим володимирським князем. Виконавши таким чином доручення та оформивши необхідні документи, Севенч–Буга подався до столиці держави — Сарай–Берке.
Лише після цього Калта, Ахмил і новий Великий князь Дмитро Михайлович попрямували в Московський улус розслідувати діяння Юрія, його рідних, близьких та оточення.
У Московському улусі, як пише М. М. Карамзін, «Ахмил… лив людську кров, (і) взяв Ярославль як вороже місто…» [41, том IV, с. 264].
До речі, саме в цей період загинув брат Юрія Московського — Афанасій. Мабуть, він і сидів на удільному княжінні в Ярославлі. Зверніть увагу, Афанасій був молодшим сином Данила. За літописами Данило мав чотирьох синів: Юрія, Олександра, Бориса й Афанасія. З часом до цієї четвірки братів додали так званого Івана Калиту — передостаннього сина Данила.
Але що цікаво: «Жоден літописець не відзначив народження Івана — четвертого сина в родині московського князя Данила» [50, № 10, с. 7].
Ще раз зафіксуймо собі на пам’ять: жоден російський літописний звід не зафіксував народження у Московського князя Данила сина на ім’я Іван! Такої особи не знають усі російські літописи до самої смерті князя Данила.
Однак повернімося до подій 1319–1324 років.
Отже, Юрій Московський перебуває «в бігах», його молодший брат знищений «Ахмиловою раттю», а середущі брати, Олександр і Борис, за свідченнями професора
С. М. Соловйова і М. М. Карамзіна, померли до загибелі Афанасія. Тобто зафіксовано факт знищення роду Олександра Невського.
Сьогодні важко точно встановити перебіг подій тих часів, проте можна припустити, що з боку хана Узбека це була спланована акція.
Якщо врахувати час, затрачений на дорогу військового загону від ставки хана (ріка Терек) до Володимира, на представлення Дмитра Тверського у Володимирі і на дії (воєнні та судові) «Ахмилової раті», то сміливо можна стверджувати: ще в 1319 році хан висунув звинувачення Юрієві і Кавгадию. Один кинувся втікати з Володимира, другого було страчено.
Замість Юрія постраждав його брат Афанасій. А в роду Невського відібрали Московський улус, і на удільний княжий стіл було посаджено нащадка роду Чингісидів по чоловічій лінії — Калту — людину з роду хана Узбека.
Я подаю прізвисько цього хана як «Калта» за записами російських письменників, істориків і дослідників. Бо воно ще може бути подано інакше — як Култа, Кулпа і т. ін. Ми ще повернемося до цього питання. Воно важливе і вимагає особливої розмови.
Щоб читачі не думали, що ідея про Московського князя Івана Калту (всупереч офіційному трактуванню: Іван Калита) — вигадка автора, наведу свідчення щирого російського патріота Сергія Маркова. Послухайте:
«До речі, що таке Калта, від якої отримав своє прізвисько московський князь?
Це зовсім не грошовий мішок і не гаман, як розповідають старі казки.
Калта — це щось на зразок портупеї, пояса, прикрашеного сріблом, до якого міцно прикріплювалася напівкругла торбинка — для кресала, кременю і трута, дорожня фляга і ніж. Калта ще за моєї пам’яті була у кожного степового казаха.
Князь Іван Данилович так міцно зв’язав себе з монголо–тюркським світом, що й прізвисько своє отримав саме там» [68, с. 586].
Цікаво відзначити, що за весь період входження землі Моксель до складу Золотої Орди жоден князь землі не удостоївся отримати прізвисько в ханській столиці. Тільки Іванові випала така честь.
Хіба ж не дивно?
Імена та прізвиська, а тим більше офіційні, зафіксовані історією, у татар Золотої Орди давалися з дитинства. Особливо любили пов’язувати імена людей з навколишньою природою і тваринами. Послухаймо російського історика: «У татар кочівних імена дітей дуже часто даються на честь домашніх тварин, що їх оточують» [33, с. 51].
Наведу декілька прикладів словотвору з тюркських першоджерел:
теке (баран) — Текехан;
кул (рука) — Кулхан, Кулпа, Култа;
кель (іди) — Келхан, Кельдибек, Келта.
Сподіваюся, читачі пам’ятають, що все діловодство в Золотій Орді у ХІІІ–ХІV століттях велося староуйгурською (тюркською) мовою. Ось чому подання імені Калита в російській інтерпретації — звичайна примха істориків Московії.
Отже, російські історики визнали, що ім’я «Іван Калита» є цілковитою вигадкою і взяте «зі старих казок». Погодимося з ними. І вимушено скористаємося новим винаходом — «Іван Калта». Хоча воно й не відповідає істині, але стоїть ближче до неї.
Зверніть увагу: цар Узбек посадив одного зі своїх братів наразі на удільне княжіння — в Москву. І що цікаво: при живому власнику удільного столу — Юрієві Даниловичу, який перебував десь «у бігах». Це сталося неспроста. Адже Москва була поселенням татаро–монгольським, і зрозуміло, що в ньому насамперед знаходили притулок християни — вихідці зі столиці Сарая і південних улусів Орди.
Нагадаю читачам: з 1312 року хан Узбек прийняв іслам за офіційну релігію тюркських племен (народів), що входили до складу Золотої Орди, однак повністю зберіг православну християнську релігію в північних улусах своєї держави. Таким чином, від 1312 року Золота Орда стала державою з двома офіційними релігіями. І цілком очевидно, що хан Узбек, особисто контролюючи іслам, подбав, щоб і друга релігія опинилася в його руках.
Маючи офіційний привід (зраду князя Юрія), він посадив у Москву спадкоємця роду Чингісхана — Кулхана, скориставшись тим, що на 1319 рік Кулхан був християнином. Ще раніше, мабуть, у 1312 році, хан Узбек забрав митрополита Петра, який займав митрополію з 1309 року, разом із собою до нової столиці — Мохші (Наровчата). Нагадаю: попередні митрополити — Кирило і Максим — тримали митрополію в столиці держави — Сараї, постійно переміщуючись зі ставкою, відлучаючись у службових справах з дозволу ханів.
