Щит і меч - Кожевников Вадим Михайлович (список книг .txt) 📗
Порадившись, командири спецслужб розпорядилися зійти з дороги й розміщуватися поблизу населеного пункту, але в такому місці, де вогонь противника не міг завдати шкоди.
У тому, іншому житті, де Йоганн був не Йоганн, а Сашко, він у туристських студентських походах, на полюванні з батьком навчився з найменшими невигодами пристосовуватися до найрізноманітніших умов, незалежно від природи, клімату і пори року. Та й служба в армії дещо дала йому.
І зараз він у заболоченій місцевості вибрав сухішу місцинку, до купини були з бурим сухим відтінком, намітив лопатою квадрат, обкопав його з усіх боків канавою. Нарубав шелюги, виклав квадрат оберемками гілок, потім торфом, знов гілками і на цьому п'єдесталі розтягнув палатку. Розклав усередині її димне вогиище з гнилючок, викурив комарів і аж після того затягнув запоною.
Штейнгліц неподалік розмовляв про щось із Дітріхом, при цьому вони нещадно стьобали себе по обличчях гілками, одмахуючись від комарів.
Вайс доповів, що палатка готова і в ній забезпечена цілковита гарантія від комарів.
Штейнгліц запросив Дітріха.
Хотіли того обидва офіцери чи ні, але обійтися без Вайса вони не могли, хоч приймали всі його послуги як належне. Він прилаштував Дітріхів чемодан замість столу, застелив протиіпритною накидкою і навіть умудрився пристойно сервірувати. Швидко приготував на вогнищі гарячу вечерю і, стоячи навколішках — палатка ж бо низька, — обслуговував офіцерів. І, дбаючи про здоров'я свого хазяїна, наполягав, щоб той пив шнапс, а не вино, запевняючи, що комарі розносять малярію і немає кращого засобу уникнути хвороби, як пити спирт.
Дітріх ще більш, ніж Штейнгліц, піклувався про своє здоров'я й тому пив безперестану.
В палатці було темно. Йоганн спробував був знову розпалити вогнище, та від їдкого диму почало дерти в горлі і сльозилися очі. Довелося загасити вогонь. А Дітріх раз у раз занепокоєно обмацував своє розпухле від комариних укусів обличчя і неодмінно хотів подивитися на себе в дзеркало.
Йоганн узяв порожню бляшанку, напхав у неї жиру від консервованих сосисок, надрізав трошки брезентові поворозки, якими з'єднувалися полотнища палатки, встромив у жир, розпушив і засвітив, як ґноти. І вийшов чудовий каганець.
Обидва офіцери були п'яні, і кожен по-своєму.
Штейнгліц вважав випивку турніром, поєдинком, в якому він мав вистояти, зберегти пам'ять, ясну свідомість. Алкоголь — добрий засіб розслабити волю, притупити настороженість партнера, щоб викликати його на нестримну балаканину. І Штейнгліц вміло користався цим засобом, а себе привчив долати сп'яніння, і чим більше пив, тим дужче в нього боліла голова, блідло обличчя, конвульсивно сіпалася ліва брова, але очі лишалися, як завжди, уважно-тьмяні, і він не втрачав контролю над собою.
Він ніколи не відчував задоволення від сп'яніння і пив зараз з Дітріхом лише задля чемності.
До Дітріха разом із сп'янінням приходило солодке почуття звільнення від усіх умовностей і разом з тим усвідомлення своєї цілковитої безкарності. Ось і тепер він сказав:
— Слухай, Акселю, я зараз зовсім роздягнуся — залишу тільки кашкет і портупею з пістолетом, — вийду голий, підніму своїх людей і проводитиму стройові навчання. І, запевняю тебе, жодна свиня не посміє навіть здивуватися. Виконуватимуть усе, що я їм накажу. — І почав роздягатися.
Штейнгліц спробував зупинити його:
— Не треба, Оскаре, застудишся.
Дітріх через силу висунув голову за запону палатки, перевірив.
— Так, вогкувато… Туман. — Задумався на секунду й сказав, радіючи, що знайшов вихід: — Тоді я накажу всім роздягтися й командуватиму голими солдатами.
Штейнгліц буркнув:
— У нас з тобою різні смаки.
Дітріх образився. Зневажливо глянув на Штейнгліца, спитав:
— Як ти вважаєш, ми дотримуємося правил пристойності в своїх міжнародних зобов'язаннях?
— А навіщо?
— От! — зрадів Дітріх. — Добре! Сила і мораль несумісні. Сила — це свобода духу. Звільнення від усього. І тому я хочу ходити голий. Хочу бути, як наш дикий пращур.
Штейнгліц мовчки курив, обличчя його пересмикувалося від головного болю.
Вайс подав каву. Підставляючи пластмасову чашку, Дітріх сказав:
— По суті, все можна зробити зовсім просто. Якщо дати кожному по одному метру землі, то людство поміститься на території трохи більшій як п'ятдесят квадратних кілометрів. Плацдарм на п'ятдесят кілометрів! Дай папір і олівець, я полічу, скільки треба стволів, щоб накрити цю площу, скажімо, протягом години. Година — і ф'юїть, нікого! — Підвів голову, спитав: — Ти знаєш, хто придумав версію, нібито Радянський Союз дозволив частинам вермахту пройти через свою територію для завоювання Індії? — І сам же відповів з гордістю: — Я! Адже чудове прикриття, інакше як пояснити зосередження наших військ на радянському кордоні?
— Дитячий лепет, примітив, ніхто не повірив.
— Даремно ти так думаєш. Дезінформація і повинна бути неймовірно примітивною, як малюнок дикуна. — Замислився, спитав: — Ти читав заяву ТАРС від 14 червня? — Він попорпався в сумці, витяг блокнота, прочитав: — «… За даними СРСР, Німеччина так само неухильно дотримується умов радянсько-німецького пакту про ненапад, як і Радянський Союз, з огляду на що, на думку радянських кіл, чутки про намір Німеччини порвати пакт і вчинити напад на СРСР позбавлені будь-якого грунту…» — Переклад звучав механічно точно.
Штейнгліц свиснув.
— Першокласна дезінформація. Наша робота?
— Ні. — Голос Дітріха звучав сухо. — Це не робота нашої агентури. Ми вчора захопили важливі радянські документи. Уяви собі, на випадок нашого вторгнення Наркомат оборони наказує своїм військам не піддаватися ні на які провокації, щоб не викликати великих ускладнень, та й годі. В цьому я бачу вияв сліпої віри більшовиків у зобов'язання, в закони міжнародного права.
— Дурниці! — одказав Штейнгліц.
Дітріх втупився в блимаючий вогник каганця, сказав переконано:
— Нам слід зібрати їх усіх докупи. — Ї показав руками, як це робити. — Скільки під них треба — десять-двадцять квадратних кілометрів, — і всіх… — Він підняв палець. — Усіх! Інакше вони нас… — І так різко махнув рукою, що од вітру погас каганець.
Вайс знову засвітив гнотики і запитливо глянув на Дітріха.
Той, напевне, сплутавши Вайса із Штейнгліцом, взяв його за плечі, пригнув до себе й прошепотів на саме вухо:
— Акселю, ти осел! Ми влізли у війну, перемогу в якій принесуть не виграні битви, а тільки цілковите знищення більшовиків. Цілковите! Щоб жодного свідка не лишилося на землі. І тоді ми всі ходитимемо голі, всі. І ніхто не скаже, що це непристойно. — І знову спробував роздягтися, але ту ж мить звалився додолу, захропів.
Вайс разом із Штейнгліцом поклали Дітріха спати. Вийшли з палатки.
Болото курилося туманом, місяць просвічувався на небі масною плямою, кумкали жаби.
Помовчали. Закуривши, Штейнгліц вирішив за потрібне пояснити Дітріхову поведінку:
— Вчора капітан понервувався: допитував двох поранених радянських офіцерів, вони поводились, як хами, — визивно. Оскар ткнув одному з них в око сигарету, а той йому зухвало пообіцяв зробити з Берліна попільницю. А один полонений ударив головою йому в живіт. По суті, нічого такого від них і не вимагали: повернутися до своїх і запропонувати оточеній частині капітулювати. Могли б зрештою і обдурити. Дивна поведінка… — Потягнувся, позіхнув. І раптом похитнувся, встиг схопитися Вайсові за плече, признався: — Шнапс у ноги вдарив. — І поліз у палатку спати.
18
На другий день підрозділ майора Штейнгліца приступив нарешті до своїх прямих обов'язків.
У великій, госпітального типу палатці за розкладним столом чотири солдати, серед них і Вайс, сортували документи. Часто траплялися зіпсовані, залиті кров'ю. Такі документи кидали в сміттєві кошики з різноколірного дроту.
Нумерували печатки і штампи після того, як з них було зроблено відбиток на аркуші паперу, і складали у велику скриню.
