Ерагон. Спадок, або Склеп душ - Паолини Кристофер (читать книги онлайн бесплатно полные версии .txt) 📗
Вершник намагався ретельно приховати всі свої сумніви, але Глаедрові, схоже, вдалося дещо відчути, бо він якось дивно буркнув.
«Усі великі битви однакові, Ерагоне,— повчально сказав старий дракон,— так само як однакові й усі великі воїни. Байдуже, чим ти б’єшся — зброєю, лапою, кігтем чи хвостом. Ти правий — тобі треба вправлятися зі своїм мечем... Тренуючись, ти неодмінно досягнеш вершин, яких може досягнути будь-хто, але нас це не цікавить. Ти повинен стати неперевершеним. А це вимагає сили, виваженості, спритності й уяви,— дракон на мить замовк.— Пам’ятаєш, що я тобі пробував втовкмачити раніше?»
«Так, учителю...— не задумуючись, відповів Ерагон.— Що я повинен навчитися бачити те, на що дивлюсь. І я пробував, учителю... Слово честі!»
«Але ще й досі нічого не бачиш. Поглянь на Арію. Чому вона знов і знов тебе перемагає? Відповідь очевидна: вона розуміє тебе, Ерагоне. Вона знає, хто ти такий і як ти мислиш... Саме це й дозволяє їй постійно тебе перемагати. Чому Мертаг спромігся здолати тебе на Палаючій рівнині. Тому що він сильніший і спритніший за тебе?»
«Бо я втомився й...»
«А як йому вдалося поранити тебе в стегно під час останньої сутички? Не хочу нагадувати, але ти відплатив йому тільки подряпиною на щоці... Мовчиш? А я маю відповіді на ці питання. Це сталося не тому, що ти був стомлений, ні... Це сталося тому, що він тебе розуміє, Ерагоне, а ти його, на жаль, ні. Мертаг знає більше ніж ти, а тому має над тобою владу. Те саме можна сказати й про Арію... Поглянь на неї. Поглянь на неї уважно. Вона бачить, хто ти... А ти? Ти бачиш, хто вона? Ти бачиш її так чітко, щоб перемогти в бою?»
Вершник піймав на собі погляд Арії — в її очах світилася рішучість, а водночас прагнення нізащо не видати власних таємниць, так, наче вона боялася цього. Ерагона опосіли сумніви... Справді, чи знає він її так добре, як йому здається? І чи не може бути так, що він увів себе в оману, сприймаючи зовнішнє за внутрішнє?
«Ти став надміру завзятий,— м’яко сказав Глаедр.— Для завзяття є своє місце, але тут воно не допоможе. Шлях воїна — це шлях пізнання. Якщо думка зобов’язує тебе стати завзятим, зроби це, але, втративши владу над собою, годі осягнути глибини знання. Можеш, звісно, спробувати, та єдиною твоєю винагородою будуть біль і розпач.
Натомість учись зберігати спокій — нехай навіть сотня ворогів наступає тобі на п’яти. Звільни свою свідомість від вагань і дозволь їй стати озером, у якому відбивається весь довколишній світ. Розуміння приходить у спокої, коли ти не обтяжуєш себе безглуздими переживаннями з приводу перемог і поразок, життя та смерті.
Ти не можеш усього передбачити, ти не можеш бути впевненим у перемозі щоразу, коли опиняєшся віч-на-віч із ворогом. Головне — помічати все до найменших дрібниць, тоді буде легше пристосуватися. Воїн, який уміє пристосовуватись і готовий до несподіванок, живе найдовше.
А тепер поглянь на Арію і спробуй побачити те, на що дивишся. Далі роби, як підказує серце, проте не відволікайся на думки. Думай, не думаючи, тоді твої дії стануть майже інстинктивними. Уперед, спробуй!»
Вершнику знадобилася, якась мить, щоб зібратися з думками й згадати геть усе, що він знає про Арію — що вона любить і що ненавидить, її звички й манери, найважливіші в житті події, причини її страху та її сподівань... Насамкінець він спробував зрозуміти саме її єство, тобто збагнути, чому вона ставиться до життя, як до битви. Це було неймовірно важке завдання... Раніше Ерагон дивився на Арію, як на чарівну жінку, він обожнював її і хотів бути поряд з нею... Зрештою, саме це й заважало йому поглянути на неї, як на досконалого воїна, виваженого й позбавленого зайвих емоцій.
Зробивши сякі-такі висновки, юнак вирішив діяти, хоча десь глибоко в душі й побоювався, що ці його висновки були надто вже прості, щоб не сказати — дитячі. Та попри те, він зробив крок уперед і підняв щит.
Ерагон знав, що Арія чекатиме від нього якихось нових вивертів, тому розпочав поєдинок так само, як робив це раніше. Брізінгр зблиснув у повітрі, просвистів по діагоналі й став опускатися на праве плече ельфійки. За ідеєю, Арія повинна була підняти щит і залишити без захисту ребра. Та де там! Дівчина вправно відбивала удар, хоч, здається, так і не помітила, що б’ється під диктовку Вершника.
«Це добре,— подумав юнак,— чим довше вона про це не буде здогадуватись, тим краще».
За секунду він необачно похитнувся, наступивши на невеличкий камінець, і мимохіть був змушений розвести руки, щоб утримати рівновагу. Не гаючи ні секунди, ельфійка видала бойовий клич і кинулась уперед. Таку помилку міг пробачити хіба що надто вже зухвалий супротивник.
Брязнули мечі — раз, удруге. Вершник крутнувся й несподівано зрозумів, що ельфійчина зброя ось-ось опуститься йому на шолом. Шанс на порятунок був тільки в контратаці. Помітивши краєм ока шпарину в захисті Арії, Ерагон спробував завдати їй блискавичного удару в груди. На цей раз інтуїція не підвела його. Ельфійка різко зупинила свій меч, відбивши удар ефесом — темносиній клинок Брізінгра просвистів за кілька сантиметрів від щоки суперниці, але не завдав їй жодної шкоди.
Ще мить — і світ довкола Вершника спалахнув червоним вогнем... Здавалося, ніби з його очей посипалися жовтогарячі іскри. Ерагон заточився й упав на одне коліно, спершись на землю руками. Глаедр украй невдоволено загарчав.
«Не намагайся рухатись швидко, Ерагоне,— сказав він після короткої паузи.— Не намагайся рухатись повільно... Рухайся тільки тоді, коли в цьому є потреба. І перестань вкладати в удари всю силу, вони мають бути легкі й невимушені. Не думай про час, не поспішай... Вивчи ритміку свого супротивника — ти повинен збагнути, коли він сильний, а коли слабкий, коли він використовує гнучкість, а коли жорстку поставу. Якщо треба, підлаштуйся під ці ритми, якщо ні — спробуй їх порушити. Зламавши їх, ти будеш вести перед, ти спрямуєш поєдинок у потрібне русло. Закарбуй це собі на носі... А тепер — уперед!»
Зиркнувши на Арію, Вершник звівся на ноги, струснув головою й, здається, уже всоте за сьогодні зайняв оборонну позицію. Його синці й подряпини запалали з новою силою, так, що часом Ерагон почував себе, як старий дідуган. Натомість ельфійка відкинула назад волосся й посміхнулась до нього, оголивши рівні білі зуби.
Але це не подіяло. Вершник був надто зосереджений, щоб наступити вдруге на одні й ті самі граблі. Посмішка ще не встигла зійти з ельфійчиних вуст, як Ерагон, виставивши перед собою щит, кинувся вперед. Він тримав меч клинком до землі, розраховуючи на те, що Арія завдасть сильного й блискавичного удару в його незахищену ключицю. Цей удар неодмінно звалив би його з ніг. Дивно, але ельфійка сприйняла витівку Вершника за чисту монету. Юнак зробив рух убік, і меч Арії з глухим ударом відскочив від його щита. За секунду Брізінгр уже був близький до того, щоб полоснути суперницю по стегнах, та ельфійка відбила цей випад щитом та ще й боляче вдарила Ерагона ліктем під дих.
Наступну хвилину-другу суперники примірялись одне до одного, виписуючи по майданчику широкі кола й вигадуючи можливі варіанти розгортання атаки. Повітря наче завмерло від напруги — рухи Арії й Вершника були обережні-обережні, немов у хижаків.
Аж раптом напруга чекання розбилась, мов шибка, в яку пожбурили каменюку. Ерагон завдав удару, ельфійка його парирувала. Мечі розтинали повітря з такою швидкістю, що сторонній спостерігач навряд чи їх навіть помічав. І атакуючи, і захищаючись, юнак не зводив погляду зі своєї суперниці. Тепер він намагався вивчити ритм її тіла, збагнути, яких несподіванок чекати далі, словом, робив усе так, як радив Глаедр. Вершникові так хотілося перемогти, що про поразку страшно було навіть подумати.
«Якщо я програю, моя голова вибухне!» — подумки накручував себе Ерагон і, схоже, захопився, бо пропустив стрімкий несподіваний випад Арії. Ефес її меча врізався юнакові в ребра. Той зупинився, вигукнувши кілька прокльонів.
«Нічого. Уже краще,— підбадьорив його Глаедр.— Значно краще. Ти дієш більш помірковано й не марнуєш силу».
