Історія України-Руси. Том 3 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги онлайн .txt) 📗
8) et quasi quidam paedagogus.
9) Кадлубек IV. 24. З иньших польських джерел: хронїка Великопольська повторяє буквально Кадлубка (Monum. Pol. hist. II 544-7), Длуґош (II с. 149-152) розмальовує його. З додатків Длуґоша більш інтересні отсї: на підставі умови зробленої Казимиром Справедливим з Володимиром, коли він вернув його на галицький стіл, Галичина по смерти Володимира мала перейти до Польщі, і галицькі бояре на те зложили присягу (очевидно, се викомбінував Длуґош з Кадлубкового оповідання, що Галичину хотїли прилучити до Польщі); друге доповненнє (як дальша консеквенція з Кадлубкової історії): Роман, діставши Галичину, складає присягу на вірність Польщі. В руських джерелах Длуґошеве оповіданнє, через Кромера і Бельского, перейшло в Густинську лїтопись (c. 326). Також і оповіданнє Татїщева, очевидно, й тут стоїть в залежности від Длуґоша (посереднїй); тільки він дає знов цїлий ряд самостійних додатків, по всякій правдоподібности — з власних здогадів: що галицькі бояре звертали ся за порадою до Рюрика, кого їм взяти князем, і спиняли ся гадкою на Ростиславі Рюриковичу; що Роман шукав протекції в галицькій справі у Рюрика, і тільки як тут йому не удало ся, звернув ся до Поляків; що разом з походом Поляків Угри теж приступили до галицьких границь, і се змусило бояр прийняти Романа.
10) Над оповіданнєм Кадлубка я спинив ся тому, що воно досї не було розібране докладно і знайшло широке довірє, почавши від Карамзїна (III 64-5): з нього користав Зубрицький (1. c.), Шараневич (Исторія c. 64), Іловайский (1. с.). Меньше мали щастя екстраваґанції Длуґоша й Татїщева. Навіть Соловйов, взагалї повний довіря до Татїщева, не використав їх (І c. 549); тільки Зубрицький (Исторія III с. 18) скористав з звістки про угорський похід і здаєть ся під її впливом розповів про істнованнє в Галичу угорської партії, а його погляди повторив Іловайский (II, 39).
11) Іпат. c. 481.
12) Див. т. II с. 454.
13) Т. II c. 224-5.
14) Про хронольоґію його див. т. II пр. 4.
15) Іпат. c. 479.
16) Хожденіе арі. Антонія вид. Лопарьова c. 15 (Палестинскій сборникъ т. 51). Иньші посли Романа окрім Твердяти у Антонїя названі такі: Недан, Домажир (імя звістне між галицькими боярами), Дмитрий і Негвар (вар. Несвар).
17) Бонське вид. c. 691-2. Хоч Никита при тім підносить, що Романова поміч прийшла несподївано (????o????o? ??? ??????????o?), але сї слова можуть розуміти ся в загальнїйшім значінню — що тяжко було б сподївати ся помочи з Руси, і не противлять ся гадцї, що Роман вчинив свій похід за порозуміннєм з Візантиєю: хронольоґічна близькість сього походу до звістки про посольство Романа дуже на се вказує.
18) Лавр. c. 397, 399, Іпат. c. 490, пор. 540 — тут, правдоподібно, маємо ремінїсценцію з такої піснї: „иже бЂ изострил ся на поганыя яко левъ, имже Половци дЂти страшаху”. В т. II Полного собранія лЂтописей (c. 187) подано дописку Єрмолаєвського кодексу (очевидно українську), як то Половцї ним страшили дїтей: „Романъ, Романь! албо Русъ, Русъ!”
19) 1205 р., 29/V.
20) Проф. Шараневич (Die Hypatios-Chronik c. 42) висловив здогад, що Андрія через свою жінку Ґертруду, доньку майсенської княжни, міг бути спорідненим з польською династиєю, а через неї з Романом; але се було б безконечно далеке свояцтво.
21) Іпат. c. 482.
22) Іпат. c. 481.
23) О. Balzer Walka о tron krakowski w latach 1202 i 1210/11 (Rozprawy wydz. histor.-filozof. XXX) — він відкидає загально прийняту дату і приймає р. 1202.
24) Про неї див. в прим. 2.
25) Библіотека россійская историческая, т. І, 1767, c. 300; оповіданнє се належить до редакційних додатків, в текстї Радивилівського кодексу сеї записки нема, див. фототипічне виданнє його, 1902 р.
26) В історичній лїтературі, почавши від Карамзїна (III, c. 68) і досї се оповіданнє часто повторяєть ся, часом навіть en toutes lettres — див. нпр. Іловайский II. 41, Петрушевич — Ист. изв. о церкви св. Пантелеймона c. 47, Філєвич Борьба c. 122, Ждановъ Рус. былевой эпосъ с. 430, Абрагам Powstanie c. 98. Але навіть признаючи правдоподібність самого факту посольства, належить віддїляти від того його лїтературне обробленнє. Було б інтересно уставити час сього оброблення. Може початки його сягають ще часів Данила, як докір за його унїю (хоч нинїшня форма значно пізнїйша).
27) Правдоподібно, на простім тільки непорозумінню компілятора опираєть ся звістка Густинської лїтописи, що коли Царгород узято (1204 р.), цїсар Олексїй Анґел утїк „въ Русскую землю, ко Роману Мстиславичу, въ Галичъ” (c. 327); але я не міг дійти, яким способом з'явила ся така гадка.
28) Иже загналъ Романъ невЂры ради — славаху бо Игоревича, Іпат. c. 481.
29) Ingeniosam tyrannidem.
30) Satrapos et eubagiones.
31) Monum. Pol. hist. II. 440-1. Давно уже зауважено подібність першого з наведених нїби Романових прислів до лїтописних слів соцького Микули, сказаних з нагоди походу Данила на бояр (1231): „не погнетши пчелъ, меду не Ђдать” (Іпат. c. 509). Міг би Микула згадати при тів Романа, коли б се було таке його клясичне прислівє, як представляв Кадлубек.
32) Див. т. II c. 475-6.
33) Ibid. c. 405-6.
34) Іпат. c. 605.
35) Хожденіе арх. Антонія c. 15, Monum. Pol. hist. II. 441. Для повности сучасних відзивів про Романа наведу ще характеристику Хонїата (с. 692): Роман чоловік сильний і енерґічний (властиво — тїлом кріпкий і руками дїяльний — ??? ?????? ????????o?).
36) Іпат. с. 479, 536.
37) Лавр. c. 404-5.
38) Про польські й иньші західнї звістки про смерть Романа див. прим. 2.
39) Т. II c. 405-6.
40) С. 10.
41) carminibus, quae et in hanc diem саnorа voce in theatris audimus promulgari — II c. 175.
42) Стрийковский І c. 202; се оповіданнє у нього хибно привязано до Романа Ростиславича, — що се проста похибка, видко з порівнання його повторення на c. 211.
43) Соловйов І c. 554.
44) В билинї про війну Романа з литовськими королевичами його дружина так карає тих королевичів:
большему князю глаза выкопали,
а меньшому брату ноги выломали,
и посадили меньшаго на большаго
и послали къ дядюшкЂ......
Можна порівняти се з оповіданнєм Кадлубка про Романове тиранство і Стрийковского — про тих литовських невільників: традиція показуєть ся скрізь вірною собі, хоч се не перешкоджає нам бачити в нїй побільшеннє — в традиції взагалї дуже часте.
Галицько-волинські замішання по смерти Романа — загальна характеристика. Інтервенція Угорщини й протекція угорського короля; похід Ольговичів; Ігоревичі в Галичинї й Володимирі; утеча Романової княгинї з дїтьми. Усобиця Ігоревичів, переміни в Володимирській волости, замішання в Галичу, боярська різня; кампанія 1211 р., повішеннє Ігоревичів; Данило в Галичу; вокняженнє Володислава. Спишська умова; подїл Романової спадщини; Кольоман в Галичу; справа унїї; повстаннє Галичан. Конфлїкт кор. Андрія з Лєшком, Мстислав у Галичу — вперше, становище Данила, його перші самостійні кроки — вертає собі Забуже. Новий союз Лєшка з Андрієм і вигнаннє Мстислава. Мстислав у Галичу вдруге, розрив його з Данилом, угода з Угорщиною, королевич Андрій в Перемишлї й війна 1226/7 р. Абдікація й смерть Мстислава.
Смертию Романа розпочинаєть ся в Галицько-волинській державі довгий, сороклїтнїй період замішань, викликаних боротьбою за галицький стіл. Ся боротьба, описана досить детайлїчно, але заразом — дуже механїчно в Галицькій лїтописи, на перший погляд робить дуже хаотичне вражіннє, так що від неї, на побіжний погляд дїйсно може закрутити ся голова, як казав старий історик Галичини 1). Аби не згубити ся в її детайлях, будемо слїдити головні моменти в розвою сеї боротьби, а особливо — напрями боярської полїтики, що лежали в основі сеї боротьби і коротко вже зазначені вище нами на иньшому місцї 2).
