Безпека життєдіяльності - Біда П. І. (книга жизни .txt) 📗

Оцінка за національною шкалою

екзамен

залік

90 – 100

А

відмінно („5”)

зараховано

82 – 89

В

дуже добре („4”)

74 – 81

С

добре („4”)

64 – 73

D

задовільно („3”)

60 – 63

Е

достатньо („3”)

35 – 59

FX

незадовільно („2”)

не зараховано

з можливістю повторного складання

1 - 34

F

незадовільно („2”)

не зараховано

з обов’язковим повторним

вивченням дисципліни

9. Методичне забезпечення дисципліни

Методичне забезпечення навчальної дисципліни: „Безпека життєдіяльності”.

підручники “Безпека життєдіяльності”;

слайди;

друкований роздатковий матеріал;

Розділ 1

Основи безпеки життєдіяльності

1. Основні поняття наукової дисципліни

"Безпека життєдіяльності"

Основні поняття наукової дисципліни „Безпека життєдіяльності”. Людина і природне середовище. Небезпеки техногенного характеру. Класифікація небезпек. Ієрархія потреб людини.

§1. Основні поняття наукової дисципліни

„Безпека життєдіяльності”

Життя є найвищою формою існування матерії; воно закономірно виникає при певних умовах у процесі розвитку матерії. Характерною ознакою живих об’єктів, що відрізняє їх від неживих, є обмін речовин, подразливість, здатність до розмноження і росту, мінливість і спроможність пристосовуватися до навколишнього середовища.

Живим об’єктам властива структурна компактність та енергетична економічність — результат надзвичайно високої впорядкованості на молекулярному рівні.

Живі об’єкти обмінюються із навколишнім середовищем енергією, речовиною та інформацією, тобто є відкритими термодинамічними системами.

Живим об’єктам (на відміну від неживих) властива здатність до упорядкування, до створення порядку із хаосу-спостерігається порушення 2-го закону термодинаміки, здійснюється протидія зростанню ентропії. Упорядкування (зниження ентропії) у живих об’єктах можливе тільки за рахунок збільшення ентропії у навколишньому середовищі - у цілому процес зростання ентропії невпинно продовжується (це фундаментальний закон природи).

Навколишнє середовище - природні елементи довкілля або штучно створені людиною об’єкти та явища, із якими людина знаходиться у прямих або опосередкованих взаємовідносинах. Невід’ємною властивістю усього живого є активність, яка проявляється у діяльності.

Діяльність-специфічна, властива людині, форма активного відношення до навколишнього середовища; зміст діяльності полягає у доцільній зміні і перетворенні оточуючого світу. Людина-найвищий ступінь живих організмів на Землі, предмет вивчення різних галузей знань: медицини, соціології, психології, фізіології, педагогіки та інших. Людина-жива система, що являє собою сукупність фізичного і духовного, природного й соціального, спадкового і набутого при житті. Життєдіяльність-усвідомлена діяльність людини, спрямована на її самореалізацію із урахуванням життєвих потреб і можливостей. Життєдіяльність людини завжди спряжена із певною ймовірністю прояву небезпек.

Небезпека-негативна властивість матерії, яка проявляється у здатності завдати шкоди як неживим, так і живим об’єктам, у тому числі-людині. Небезпека-потенційне джерело шкоди, під яким розуміють явища, процеси та об’єкти, котрі здатні за певних умов нанести збитки здоров’ю людини або системам, що забезпечують її життєдіяльність.

Шкода-якісна або кількісна оцінка збитку, заподіяного небезпекою. Джерелами (носіями) небезпеки є: природні процеси та явища; техногенне середовище; людські дії психологічного, соціально-політичного або воєнного характеру.

Безпека-такий процес діяльності, при якому із певною (великою) ймовірністю виключається прояв небезпек. Безпека досягається збалансованістю взаємовідношень між людиною, соціумом (суспільством), природним і техногенним середовищами.

Безпека життєдіяльності-наука, предметом вивчення якої є проблеми безпеки людини при здійсненні нею різноманітної діяльності: матеріальної, духовної, виробничої, трудової, нетрудової та інших.

Дослідження у галузі безпеки життєдіяльності спрямовані на вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їх властивостей, а також наслідків впливу небезпек на людину. Важливим завданням безпеки життєдіяльності є вивчення основ захисту здоров’я та життя людини, а також систем життєзабезпечення людини від небезпек. Знання, здобуті у галузі безпеки життєдіяльності, застосовуються у різноманітних умовах: у побуті, на виробництві, під час надзвичайних ситуацій техногенного, природного, соціально-політичного і воєнного характеру.

При викладанні курсу „Безпека життєдіяльності” враховується, що ця дисципліна має світоглядно-професійний характер і тісно пов’язана із гуманітарними, природничими інженерними науками і науками про людину і суспільство.

§2 Людина і природне середовище

Джерелом основних небезпек для первісної людини було навколишнє природне середовище. Взаємовідносини між людиною і навколишнім природним середовищем мають свою історію і умовно можуть бути поділені на чотири періоди.

Перший, найдавніший період (включає в себе палеоліт, мезоліт, неоліт) характеризується пристосуванням людини до природи і розгортанням антропогенного впливу на неї: за часів неоліту була винищена значна кількість великих тварин-основний продукт харчування, що призвело до виникнення першої глобальної екологічної кризи в усіх регіонах розселення людей. Піл час другого періоду, який охоплює рабовласницький лад і феодалізм, хоча антропогенний тиск на природу залишався локальним, людина своєю діяльністю завдала природі відчутної шкоди, особливо після виникнення й розвитку хімії та одержання перших забруднювачів довкілля - кислот, пороху, фарб, мідного купоросу.

Перші два періоди взаємовідносин між людиною і навколишнім природним середовищем відрізняються використанням людиною вогню для штучного створення пожеж при полюванні на диких звірів, розширенні пасовиськ, веденні підсічно-вогневого способу землеробства. Ці пожежі спричинили локальні та регіональні екологічні кризи - значні території Близького Сходу, Північної та Центральної Африки перетворилися на кам’яні та піщані пустелі.

Третій період (XVIII століття - перша половина XX століття) - час протистояння природи і людини, хижацької експлуатації усіх природних ресурсів і спричинених цим численних локальних і регіональних екологічних криз, які не оминули й Україну.

Для третього періоду характерною є суспільна думка щодо невичерпності природних ресурсів.

Для четвертого періоду (друга половина XX століття - початок XXI століття) характерні як розвиток другої глобальної екологічної кризи (виникнення і посилення парникового ефекту, зміни клімату, поява озонової дірки, суперіндустріалізація, суперхімізація, суперспоживання і суперзабруднення усіх геосфер), так і рішучі зміни у ставленні багатьох людей до природи, всебічний розвиток екологічної освіти в усіх країнах світу, широкий громадянський рух за охорону і збереження довкілля.

Сьогодні природне середовище розглядають як мегаекзосферу постійних взаємодій і взаємопроникнення елементів і процесів чотирьох її складових екзосфер (приповерхневих оболонок): атмосфери, літосфери, гідросфери й біосфери, кожна з яких перебуває під постійним впливом екзогенних (зокрема космічних) та ендогенних факторів і діяльності людини.