Дотик - Маккалоу Колін (читать полностью бесплатно хорошие книги .TXT) 📗
— Якщо дівчина залишиться, то ані я, ані екіпаж з нею жодним чином не спілкуватимемося, — процідив він крізь зуби. — Крім того, не спілкуватиметься з нею жоден пасажир чоловічої статі — одружений чи неодружений, п’яний чи тверезий. Її замкнуть у каюті і туди приноситимуть їжу.
— Вона що, у в’язниці? — спитала місіс Голідей. — Ганьба! Дівчині потрібні прогулянки на свіжому повітрі!
— Якщо їй потрібне свіже повітря, вона може час від часу відчиняти ілюмінатор, а якщо їй потрібні фізичні вправи, може підстрибувати на місці. Ось що я вам скажу, шановна пані. На цьому судні господар — я, і моє слово — закон. Я не допущу розпусти на «Аврорі».
Тож останні п’ять тижнів тієї нескінченної подорожі Елізабет провела в каюті замкнена, гаючи час за книгами і журналами, які дала їй місіс Голідей. Та швиденько зійшла на берег, щоб відвідати лише одну в Кейптауні крамницю англійської книги. Капітан Маркус зробив єдину поступку: дозволив місіс Голідей щодня виводити Елізабет на прогулянку — два круги палубою, після того як впаде темрява. Але навіть після цього він сторожко ступав за ними і гавкав, як сторожовий пес, на кожного матроса, який насмілювався наблизитися до жінок.
— Як сторожовий пес, — мовила Елізабет і захихикала.
Після того як подружжя Вотсонів зійшло на берег, її настрій істотно поліпшився попри фактичне ув’язнення. Дівчина поставилася до нього з розумінням, знаючи, що і батько, і доктор Маррі схвально зустріли б такий наказ капітана. До того ж особисте приміщення стало для неї даром небесним: воно було просторішим за її кімнату вдома, куди їй заборонялося входити, поки не настане час лягати спати. Коли вона ставала навшпиньки, в ілюмінаторі з’являвся океан — поверхня неозорого і безкрайнього обширу дихала, наче жива істота. Під час вечірніх прогулянок Елізабет чула, як він шипить і гуркоче, коли ніс «Аврори» падає униз, поринаючи у хвилі.
Вона дізналася, що місіс Голідей була вдовою вільного поселенця, який зробив скромний капітал у Сіднеї, відкривши спеціалізовану крамницю, що обслуговувала потреби пристойної публіки. Стрічки та ґудзики, шнурівки для корсетів та вставки з китового вуса, панчохи та рукавички — усе це представники вищого суспільства Сіднея купували у крамниці під назвою «Галантерея Голідея».
— Коли помер Волтер, мені кортіло якомога скоріше повернутися додому, — зітхнувши, мовила вона Елізабет. — Але вдома було не так, як я сподівалася. Це так дивно — все, про що я мріяла усі ці роки, виявилося ілюзією, вигадкою моєї уяви. Я не підозрювала, що повернулася додому вже австралійкою. У Вулвергемптоні скрізь виднілися купи вугільного шлаку, скрізь стирчали димарі, і — уяви собі — я погано розуміла, про що говорять люди. Я сумувала за своїми дітьми, за внуками, мені бракувало простору. Нам здається, що як Господь створив людину за своїм образом та подобою, так само і Британія зробила Австралію подібною собі. Але це не так. Австралія — зовсім інша країна.
— А хіба ж Австралія — це не Новий Південний Уельс? — спитала Елізабет.
— Направду, так воно і є. Але сам континент уже досить довго зветься Австралією, і її мешканці — будь вони з Вікторії, Нового Південного Уельсу, Квінсленду чи інших колоній — всі вони називають себе австралійцями. І мої діти — також.
У їхній розмові Александр Кінрос згадувався досить часто. На жаль, місіс Голідей нічого про нього не знала.
— Уже чотири роки, як я полишила Сідней, а він, мабуть, приїхав під час моєї відсутності. Крім того, якщо він одинак і не обертається у світському товаристві, то його ім’я відоме лише його колегам. Але я не маю сумнівів, що він — вище докорів, — заспокійливо та приязно мовила місіс Голідей. —
Інакше чому б він написав, що хоче одружитися з двоюрідною сестрою? Негідники, моя люба, зазвичай не одружуються взагалі. Особливо тоді, коли вони живуть з золотих родовищ. — Місіс Голідей стулила губи і презирливо пирхнула: — Золоті родовища — це кубла беззаконня та розпусти, куди партіями постачають жінок сумнівної репутації. — І для більшої промовистості делікатно кахикнула. — Сподіваюся, Елізабет, ти ознайомлена з подружніми обов’язками?
— О, звісно, ознайомлена, — напрочуд спокійно відповіла Елізабет. — Моя своячка Мері вже розповіла мені, чого слід очікувати від заміжжя.
Коли «Аврора» увійшла до Порт-Джексона, її взяв на буксир паровий катер; розлючений присутністю лоцмана, якого він терпіти не міг, капітан Маркус був надто поглинений своїми емоціями і тому не помітив, як місіс Голідей звільнила Елізабет із ув’язнення і вивела на палубу, щоб з гордістю справжньої господині показати те, що ця доброчесна жінка назвала «визначними місцями цієї найвеличнішої бухти у світі».
І дійсно — Елізабет бухта теж видалася величною. Дівчина поглинала поглядом масивні жовтогарячі крутосхили, увінчані густими блакитно-сірими лісами. Потім перед її очима з’явилися піщані затоки, пологі схили і дедалі частіші ознаки присутності людини. Дерева — високі й тонкі — змінилися незліченними рядами будинків, хоча де-не-де на береговій смузі вигулькували довкола величних особняків, яким місіс Голідей давала стислі і ємкі характеристики, що коливалися від засудження до знеславлення.
Довколишнє повітря було густо просякнуте вологою, сонце палило нестерпно, і над усією красою цієї величної бухти панував жахливий сморід. Елізабет помітила, що вода була аж коричневою від бруду.
— Березень — не найкращий місяць для візиту, — зауважила місіс Голідей, спершись на поруччя. — Завжди така спекотна волога! У лютому та березні ми завжди молилися, щоб швидше війнув Садерлі Бастер — різкий свіжий вітер з півдня, який приносить прохолоду. Елізабет, сморід дуже тобі заважає?
— Дуже сильно, — відповіла Елізабет, біла як полотно.
— То каналізаційні стоки, — пояснила місіс Голідей. — Сто сімдесят з гаком тисяч мешканців — і всі відходи стікають у бухту, перетворюючи її на справжнісіньку вигрібну яму. Наскільки мені відомо, влада має намір щось із цим робити, але це, мабуть, станеться тоді, коли на горі рак свисне, як каже мій син Бенджамін. Він — член міської ради. З водою теж великі проблеми. Звісно, ті дні, коли вода продавалася по десять шилінгів за цебро, вже минули, але й досі вона є досить коштовною. Лише фантастично багаті люди можуть дозволити собі водогін. — Місіс Голідей презирливо пирхнула. — Ясна річ, містер Джон Робертсон та містер Генрі Паркс не страждають через проблеми з водопостачанням!
Тут з’явився капітан Маркус і загримотів:
— Поверніться до своєї каюти, міс Драмонд! І негайно!
Там Елізабет і залишилася, поки «Аврору» тягнули до причалу; все, що дівчина змогла побачити крізь ілюмінатор, — це численні щогли, все, що змогла почути, — це натужні крики та чахкання двигуна.
Коли через кілька годин — принаймні їй так здалося — у двері каюти постукали, Елізабет притьмом зіскочила з койки і серце схвильовано закалатало. Але то був лише Перкінс — пасажирський стюард.
— Ваші валізи вивантажили на берег, міс, і ви мусите прослідувати за ними.
— Місіс Голідей? — гукнула Елізабет, йдучи слідком за стюардом крізь хаотичний світ лебідок, які опускали на причал ящики у великих, плетених з мотузок кошиках, червонолицих чоловіків у фланелевих сорочках і моряків, які свистіли та щось весело вигукували.
— Місіс Голідей? Та вона вже давно зійшла на берег. Попрохала дати вам ось це. — Перкінс засунув руку в кишеню жилетки і видобув звідти невеличку картку. — Якщо вона вам знадобиться, ви зможете знайти її за вказаною адресою.
Елізабет зійшла по трапу на брудні дошки причалу, де громадилися стоси великих та малих ящиків. «Де ж мої валізи?» — подумала вона.
Знайшовши валізи у відносно спокійному місці — біля стіни якогось хиткого сараю, Елізабет поклала гаманець собі на коліна і схрестила поверх нього руки. Куди вирушати, що робити? Гадаючи, що Александр Кінрос, побачивши клітчасту тканину, відразу ж її упізнає, Елізабет заздалегідь надягнула одне зі своїх саморобних платтів, але погода була явно не для саржевої вовни; мабуть, подумала вона, знемагаючи від спеки, мало з того, що вона привезла з собою у валізах, знадобиться у такому кліматі. Піт рясними краплями вкрив обличчя Елізабет; він стікав по шиї з волосся, схованого під досить тугим чепчиком, і просочувався з її ситцевої білизни на клітчасту тканину плаття.
