Ключ Давидів - Ведмеденко Олег Валентинович (лучшие книги читать онлайн бесплатно txt) 📗
Тропар (основна пісня) свята: “Спаси, Господи, людей Твоїх, і поблагослови надбання Твоє, перемогу побожному народові нашому на супротивників подай, і Хрестом Твоїм охороняй нас – оселю Твою”.
ПОКРОВА
На початку Х сторіччя, в 903 році, грецька імперія перебувала у великій небезпеці. На столицю Царгород (Константинополь, нині – Стамбул) напало вороже військо сарацинів (сарацини – нащадки Сари, дружини Авраама, а точніше – нащадки невільниці Сариної Агарі, яка народила Авраамові сина Ізмаїла “на колінах Сари”. Сарацини – то араби). Перед лицем ворожої навали народ щиросердо молився до Господа та Пресвятої Богородиці про заступництво. І ось одного разу під час палкої молитви на всенічному богослужінні, на літії, у Влахернському храмі, що стояв над Чорним морем, Матір Божа вислухала гарячі молитви вірних.
Церковний переказ так розповідає про цю подію. Серед молільників була людина, угодна Богові – святий Андрій Юродивий, а також учень його святий Єпіфаній. Вони стояли біля амвону (передня частина вівтарного підвищення – солеї – перед іконостасом, на якому священики виголошують проповіді) і слізно молилися за спасіння міста й усієї країни. Раптом, піднявши очі до неба, вони побачили Пречисту Діву в оточенні святих ангелів, пророків та апостолів. Вона молила Бога про спасіння світу, і Своїм омофором осіняла, покривала вірних, на знак того, що бере народ під Свою опіку (омофор – довгий широкий і стрічкоподібний плат. Грецьк. “омофор” = “наплічник”. Це частина облачання єпископа. Омофор прикрашений хрестами й покладається на плечі архієрея, нагадуючи йому, що він повинен турбуватися про спасіння заблудлих, подібно до євангельського доброго пастиря, який, відшукавши пропалу вівцю, несе її додому на своїх плечах).
Тоді св. Андрій в духовному піднесенні звернувся до учня свого: “Чи бачиш ти, брате, Царицю всіх, Яка молиться за увесь світ?” – “Бачу, отче мій духовний”, – відповідав Єпіфаній. Святі мужі довго споглядали на це чудесне явлення і сповістили про нього усім присутнім в храмі. Дізнавшись про це знамення милості Божої і Його Пресвятої Матері, вірні повернулися до домівок своїх переповненими духовної радості та надії. Дійсно, незабаром сарацини були переможені. Грецьке військо прогнало завойовників, і Церква встановила святкувати це чудо в той самий день, коли воно сталося, тобто 1 жовтня. Від греків його перейняли і ми, і святкуємо свято Покрови Пресвятої Богородиці та Пріснодіви Марії 14 жовтня (1 жовтня за старим стилем).
Тропар свята: “Днесь, благовірні люди, світло празнуємо, отінювані Твоїм, Богомати, пришестям, і, спозираючи на Твій Пречистий образ, покірно молимо: Покрий нас чесним (чесним – себто дорогоцінним. – Авт.) Твоїм покровом і збав нас від усякого зла, молячи Сина Твого, Христа Бога нашого, спасти душі наші”.
Чому ми звертаємось до Пресвятої Богородиці з молитвою про заступництво, про покровительство? Адже сказано в Писанні, що немає іншого посередника між Богом та людьми, окрім Господа нашого Ісуса Христа (1 Тим. 2.5)? Дійсно так. Немає під небом іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали! (Дії 4.12). Але, як сказав св. апостол Яків у своєму соборному посланні (див. Як. 5.16): “... дуже могутня ревна молитва праведного!” І коли нам тяжко, коли дух наш занеміг, ми звертаємось до праведних братів чи сестер наших по вірі: “Брате Іване, або сестро Надіє, помолися за мене до Господа”. І молитва віри праведників оздоровляє нас, недужих, і Господь підіймає нас, а коли ми гріхи були учинили, то вони нам прощаються. Бо дуже могутня ревна молитва праведного! І якщо таку велику силу має молитва братів наших по вірі, то наскільки ж могутнішою є молитва за нас Пресвятої Богородиці! Наскільки ближче Вона до Господа, коли праведність Її така повна, така безмежна, що Світло від Світла, Бог Істинний від Бога Істинного, Господь наш Ісус Христос втілився від Неї і Духа Святого! Як сказала Сама Пріснодіва Марія: “Величає душа Моя Господа, і радіє Мій дух у Бозі, Спасі, Моїм, що зглянувся Він на покору Своєї раби, бо ось від часу цього всі роди Мене за блаженну вважатимуть (блаженну – щасливу. Церк. слов. переклад: “ублажатимуть Мене всі роди”. – Авт.), бо велике вчинив Мені Потужний!” (Лк. 1.46 – 49).
Ми віруємо, що Богородиця, “чесніша від херувимів і незрівнянно славніша від серафимів”, перебуває з Господом на Небі – в сфері духу, на Небі духовному, разом зі святими ангелами Господніми. Віруємо, що після короткого успіння Свого Вона, наче сон, струсила з очей мертовність гробу і побачила безсмертне життя та Господню славу. Віруємо, що серце Її для всіх відкрите, що чує Вона палкі молитви наші, і, будучи Святою й Праведною, молиться до Сина Свого, Господа нашого Ісуса Христа, за нас, грішних. Віруємо, звертаючись до Неї, що не Своєю силою спасає Вона нас, але спасає Господь по молитвах Її і по вірі нашій. Що омофор Її – то молитви Її за нас, невмируща Її любов до тих, за кого Син Її був вмер на хресті.
І співає Церква Божа хвалу Богородиці. І линуть під храмовим склепінням слова святкового акафісту: “Радуйся, Радосте наша, покрий нас від усякого зла чесним Твоїм омофором.”
Пресвята Богородице, допомагай нам!
ВВЕДЕННЯ
Свято Введення во Храм Владичиці нашої Богородиці і Пріснодіви Марії належить до нерухомих дванадесятих свят православної церкви і припадає на 4 грудня (21 листопада за старим стилем). Нерухомим воно зветься тому, що святкується завжди в числі і не залежить від того, на який день припадає в цьому році Пасха. Дванадесятим – тому що є одним із дванадцяти найбільших свят православ’я.
Свято Введення пригадує нам дивну подію, про яку розповідає давній переказ Церкви – як батьки присвятили Діву Марію Богові.
Через три роки після народження Пречистої Діви Марії батьки Її, праведні Йоаким та Анна, виконали свою обіцянку присвятити дочку Богові і урочисто ввели її в Єрусалимський храм. В цей день присутніми при знаменній події були також родичі та друзі праведної родини, які прибули з Назарету, міста їхнього проживання, в Єрусалим. Трирічну Отроковицю разом з урочистою процесією родичів, друзів, дівчат з запаленими свічками в руках, зустрів первосвященик Захарія, – батько Івана Хрестителя. Батьки поставили Її на першу сходинку високого ганку храму, й Вона Сама піднялася по 15 сходинах, твердо долаючи їх і не оглядаючись назад, чим сильно здивувала всіх.
Ось як змальовується ця подія в апокрифічному “Євангелії Якова”: “Дитина досягла трирічного віку, і сказав Йоаким: «Покличте непорочних дів єврейських, і нехай візьмуть світильники, і запалять їх, і нехай не звертається назад Дитя, і дух Її нехай не відділиться від Дому Божого». І діви зробили так, і увійшли в Храм. І первосвященик прийняв Дитя, поцілував Її й промовив: «Маріє, Господь дав велич імені Твоєму на всі роди, і в кінці днів Господь проявить в Тобі ціну викуплення синів ізраїлевих». Він поставив Її на третій щабель жертовника, і Господь Бог вилив милість Свою на Неї, і Вона тремтіла від радості, і танцювала ногами Своїми, і полюбив Її увесь дім ізраїлів. Пішли батьки Її, дивуючись і славлячи Бога, що Дитя не озирнулося до них. Марія виховувалась, як голубиця в Храмі Господнім, і отримувала Вона їжу із ангельських рук” (Євангеліє Якова, VII – VIII)... Після введення в Храм Пресвятої Діви Вона залишилась при Храмі у приміщенні, де жили юні діви, присвячені служінню Богові, а батьки повернулися в Назарет.
В середні віки (згідно з дослідженнями отця Олександра Меня), – була додана до оповідання апокрифу іще одна знаменна деталь: прийнявши Дитя, первосвященик ввів Її у Святе Святих Храму. В цій оповіді слід шукати не стільки історичні факти, скільки духовний зміст, переданий мовою легенди.
Святе Святих Храму – було місце, закрите від людських очей. Туди мав право входити, і то тільки один раз на рік, сам первосвященик. І введення в нього Пречистої Діви символізувало собою те, що Дитина, яка переступила цей святий поріг, – поріг, за яким перебувала невидима людям Слава Господня, – уготована стати живим Храмом. Ця подія знаменувала те, що від Духа Святого й Марії Діви народиться Спаситель Світу, Боголюдина, Який явить усім людям оцю невидиму для них Славу, славу Однородженого від Отця. І побачать люди Бога во плоті, і слава Господня засяє всьому світові Вченням Ісусовим, тим Вином Нового Заповіту, яке змінює розум і звеселяє серце праведника, і стає Кров’ю Христовою в нас!
