Історія України-Руси. Том 3 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги онлайн .txt) 📗
Розумієть ся, сей рух був дуже на руку Татарам. Він давав лїпшу забезпеку їх власти, ослаблюючи противну їм князївсько-дружинну силу. Задержати в своїй зверхности такі громади, що жили зовсїм або майже зовсїм відокремленим житєм, не лучачи ся в нїякі ширші орґанїзації, Татарам було лекше, нїж землї з княжою властию, з дружинною силою. Тому дуже правдоподібно, що заохочені сими проявами, Татари пробували й від себе розширяти сей рух та переводити поодинокі городи й округи в безпосередню залежність від себе, усуваючи княжу власть. Вище я висловив здогад, що походи Куремси 1253-4 рр. на Понизє й полудневу Волинь мали на метї розширеннє далї на захід території, залежної безпосередно від Татар, і що тут теж були прихильні до того елєменти, як показує історія підданства Татарам Бакоти і та згадка про Батиєву грамоту у кремінецького посадника Андрія 16). Але опір Данила і його походи на татарських людей мали наслїдком те, що Татари постановили дати спокій Галицько-волинській державі й більше розширяти на захід свою територію не важили ся: Горинь і пізнїйше зістала ся границею сеї території, як дає розуміти лїтописне оповіданнє з часів Мстислава Даниловича 17). Натомість, здаєть ся, вони дуже широко розвинули сей лад далї на схід — на Поднїпровю. При повнім майже браку звісток про житє Поднїпровя в другій половинї XIII в. ми, розумієть ся, безпосереднїх звісток про се не знайдемо; але розглянувши ся в тутешнїй полїтичній ситуації, зможемо дещо, бодай з деякою правдоподібністю, звідти викомбінувати.
Примітки
1) Див. вище особливо c. 83-7.
2) Лїтературу див. в прим. 21.
3) Іпат. c. 278 і ще c. 376, але в остатнїм варіантї: Борохова.
4) Лїтописні звістки про Болоховцїв XIII в. — Іпат. c. 511, 516, 526-7.
5) Див. Історію Київщини c. 44.
6) Про се див. т. II c. 548, на істнованнє чорноклобуцьких осад на Побожу вказують топоґрафічні назви від слів Торки, Кумани — див. ibid. c. 585.
7) Інтересна з сього погляду згадка Болохового поля на галицько-волоськім пограничу, на Покутю, десь недалеко Городенки — в грамоті кор. Володислава 1434 р. — Чтенія московські 1887, III, c. 39-40, про нього див. Записки XXX бібл. c. 6.
8) Див. розвідку Богдана (І. Bogdan) Uber die rumanischen Knesen, Archiv fur Sl. Phil., XXV-VI (по румунськи: Despre cneji romani — Annele Acad. Romane, sect. istorice, 1902-4) — виказує аналїзою документального матеріалу, що сї князї були сїльськими начальниками, і слово ”князь” тут відповідає румунському терміну jude, judec (judex, Dorfrichter).
9) ”Гребля” — думають про вали міст, але можуть бути і греблї.
10) Оттуда же плЂнивъ землю Болоховьскую и пожегъ: оставили бо ихъ Татарове, да имъ орють пшеницю и просо, Даниль же на ня болшую вражьду держа, яко отъ Татаръ болшую надежду имЂаху” — Іпат. c. 527.
11) По рати же Кремянецькой КуремьсинЂ Даниль воздвиже рать противу Татаромъ: сгадавъ с братомъ и со сыномъ посла Деонизия Павловича — взя Межибожиє; потомъ же воевахуть людье Данилови же и Василкови Болоховъ, а люди Львови Побожьє и люди татарьскыя (на Побожу або в його сусїдстві). ВеснЂ же бывши (1255) посла (Данило) сына своєго Шварна на Городокъ и на СЂмоць и на вси городы, и взя Городокъ и СЂмоць и всЂ городы сЂдящии за Татары, Городескъ и по Тетереви до Жедечева (вар. Жедьчевьєва). Възвягляни же солъгаша Шварномъ: поємше тивуна, не вдаша єму тивунити. Шварно же приде (до батька) поимавъ городы вся, и по немь придоша БЂлобережцЂ (Білобереже — мб. побереже Случи, див. Іпат. с. 511) и Чарнятинци (осада незвістна) и вси Болоховци к Данилу. Присла же Миндовгь к Данилу: „пришлю к тобЂ Романа в НовгородцЂ, абы пошелъ ко Возвяглю, оттуда и къ Кыєву” — Іпат. с. 555.
Про сей похід в звязку з відносинами Данила до Татарів говорив я вище — с. 86-7.
12) Правдоподібну причину того я вказав вище на c. 86.
13) Підкладу сього руху деякі шукали в відмінній етноґрафічній основі — поминаючи турецьку й волоську теорію — таки словянській; нпр. Шахматов в своїй статї Къ вопросу объ образ. нарЂчій (c. 37) думає, що болоховський рух був народнїм рухом Уличів. Але беручи на око цїлу територію руху — порічя Бога, Горини, Случи, Тетерева, не можна припустити тут одностайну етноґрафічну масу. Се був рух громад, що не були притягнені земськими центрами, рух центріфуґальний, громадсько-автономічний, на котрий з рештою й етноґрафічна гетероґенність (ріжна) могла мати свій вплив.
14) На підставі того, що в кампанїї 1254 р. болоховських князїв уже не видко, був висловлений здогад, що болоховські громади стали за той час безкняжими (Молчановскій Очеркъ с. 114). Але лїтописець міг і з'іґнорувати тих князїв у своїм оповіданню.
15) Під час першого походу Бату послучські городи Колодяжен і Камінець згадують ся між тими, що боронили ся від Татар, але се ще нїчого не доказує: тут могли бути Данилові залоги. Можливо, що мовчаннє лїтописи про які небудь спустошення в Київщинї при поворотї Бату з Угорщини треба толкувати тим, що за Горинею Татари стріли прихильний для них рух громад.
16) Про бакотський епізод і Куремсині походи див. вище c. 83-5.
17) Мстислав стрічає над Горинею Телебугу в 1286 р. (Іпат. c. 588). Коли се порівняти з звістками про Болохово за Горинею, то стає ясним, що тут мусїла бути волинська границя. А що за волинською границею безпосередно йшла татарська, себто безпосередно залежна від Татар територія, каже лїтописець описуючи границї Мстиславового князївства: він одержав землю величеством „олны по Тотары, а сЂмо по Ляхы и по Литву” — Іпат. c. 613.
Поднїпровє під татарською зверхністю, її розпростореннє; відносини Орди до підвластних в оповіданню Карпінї, його побільшеннє. Київський стіл в серединї XIII в.; фактичні обставини київського житя; князї путивльської династиї в Київщинї; становище Київщини під безпосередною татарською властию; епізод з кн. Федором київським 1331 р. Вказівки на безкняже житє иньших волостей — Поросє; Переяславщина.
Ми спинили ся в княжих відносинах Поднїпровя на тім моментї, коли Ярослав Всеволодич дістав в 1243 р. потвердженнє своїх прав на Київ, а незадовго потім вибрав ся до Бату Михайло Всеволодич, „прося волости свои отъ него” 1). Сю подорож Михайла можна розуміти або так, що він поїхав в Орду випросити собі Київ, замість Ярослава, або хотїв затвердити за собою бодай чернигівський стіл супроти того, що иньші князї почали їздити й випрошувати собі волости, отже могли й Чернигівщину під ним випросити. При кінцї 1245 р. Київ належав до Ярослава: як Данило переїздив тодї Київ, застав там намістника Ярослава (очевидно — Ярослава Всеволодича) Дмитра Ейковича. Судячи по сумній долї, яка спіткала Михайла в Ордї, Київа він, коли й хотїв, то не дістав, і зістав ся він далї при Ярославі. Та сї подорожи до Орди й підданнє під татарську зверхність Ярослава в ролї київського князя й Михайла в ролї чернигівського князя, які б не були перші мотиви їх подорожей, мали характер формального признання татарської зверхности над східньою Україною. Зараз по тім чуємо (від Пляно-Карпінї) про подорожи в Орду иньших чернигівських князїв: Андрія чернигівського (de Cherneglove), що був обвинувачений перед ханом в якійсь не зовсїм ясній справі і забитий, далї — його брата, що їздив просити собі його волость, і якогось Олега 2). Не підлягає сумнїву, що підвластною Татарам областию (улусом) тодї уважала ся також і Переяславщина.
Ми не знаємо, о скілько вироблену ідею зверхности над землями давньої Київської держави міг мати Бату, чи ординське правительство взагалї в своїм походї на захід в 1236-7 рр., але вона мусїла виробити ся дуже скоро. Незвичайна екстензивність, нечуваний розмах монґольських завойовань без кінця розширяли перспективи їх полїтичних плянів, і контакт з кождою новою територією вів за собою ідею завойовання — аж поки не ослабла ся сила екстензивности. Пляно-Карпінї, що побував в Ордї ще в сїм часї монґольської сили, чув сю енерґію безграничної екстензивности і віддав се почутє в своїм оповіданню, що Татари не знають нїяких відносин супроти иньших народів окрім завойовання, пановання, і не входять в угоди з нїяким народом, доки він їм не піддасть ся, бо мають заповіт від Чінґізхана, аби по змозї підбити собі всї народи 3). Коли Татари уже в своїм походї на Угорщину приймали під свою зверхність і опіку громади полудневої Київщини й Волини, коли підчас свого побуту на Угорщинї вони беруть ся до певних орґанїзаційних роспоряджень, що вказують на їх замір запанувати тут на будуще 4), се може служити ілюстрацією сього безконечного розсування сфери пановання й завойовань. Завернувши ся з Угорщини на хвилю, Бату заміряв вернути ся в найблизшім часї до свого походу на захід, і коли вибрано нового великого хана та упорядковано відносини в Ордї, на дневний порядок зараз виступив плян походу на захід — Польщу й Угорщину називає Пляно-Карпінї як близші цїли його 5). Землї східно-европейські, очевидно, в тім моментї (1246) уважали ся вже за підбиті. Київщина і Чернигівщина (з Переяславщиною) запечатали своє підданство подорожею Ярослава й Михайла. Слїдом, страхом якогось претендента, змушено до такої ж подорожі й признання татарської зверхности Данила — Волинь і Галичина признали також власть хана. Виходячи з того становища, називає Пляно-Карпінї близшими етапами будущого татарського походу Польщу й Угорщину.
