Московство - Штепа Павло (книги онлайн без регистрации .txt) 📗

Переселенець може одержати безплатно в спадкову власність по 25 десятин на кожну привезену родину, звільняється від служби у московському війську навіть під час війни, одержує право вільно торгувати будь-яким крамом (в Україні українці не мали цього права, а москвини мали), вписуватися до купецького стану (у Московщині переходити з одного стану до іншого було заборонено). Хто хотів закласти якесь підприємство, діставав державну позичку під малий відсоток і на довгі строки. Ремісники одержують безпроцентну позичку. Хто садив виноградник, тутові дерева, міг безмитно 10 років продавати за кордон вино, шовк. Хто розводить овець чи коней, не платить ніяких податків 15 років. Школи колоністам — безплатні. Але все це — ЛИШЕ ЧУЖИНЦЯМ, а українцям ЗАБОРОНЯВ ОСЕЛЮВАТИСЯ В ПІВДЕННІЙ УКРАЇНІ. СРСР тратить на поселення москвинів в Україні значно більше, а щоб знайти їм місце, вигубив голодомором і вивіз з України понад 15 мільйонів українців.

З Європи приїхали до незнаної «Новоросії» лише ті, що не мали нічого: голота, пройдисвіти, мало хто з них узявся працювати на землі. Чому ж мало привозили тоді москвинів? Причин кілька. Найголовніші: москвин не любить землеробства, а шукає легкого хліба; вони були кріпаками, отже, довелося б відбирати у дворян. І нарешті головна причина: татари кочували аж до теперішнього Нікополя, напали 1769 р. на «Новоросію», дійшовши аж до Єлизаветграда. Нищили, палили все на своєму шляху. Переляк москвинів був жахливий, не лишилося жодного московського офіцера, у сотнях лишалося по 10–15 вояків, отже, переселятися до небезпечної країни зі своїми кріпаками московський поміщик боявся. Але найбільше боялися вони запорожців. В архіві канцелярії Новоросійської губернії є тисячі скарг москвинів та інших зайд на «разбои» запорожців, які були оборонцями селянства. Та й селяни не боялися взяти шаблю в руки. Єдиним способом покінчити з загрозою для зайд було знищення Запорізької Січі. Московщина певний час терпіла, бо Запоріжжя заступало шлях туркам і татарам. Щойно турецька загроза зменшилася, після війни 1775 року Московщина знищила Запорізьку Січ. І лише тоді змогла загарбувати українську землю і запроваджувати в Україні своє кріпацтво.

Що робила Московщина там, де не було кому захистити народи, показує доля башкирів та калмиків. Загарбавши Башкирію та Калмикію (Московщина завжди нищила історичні назви: Башкирію обернула на Уфімську і Оренбурзьку губернії, Калмикію — на Самарську, Польщу — на Привіслінський край, Естонію — на Ліфляндську губернію, Латвію — на Курляндську і т. п.), Московщина проголосила їхні землі власністю держави і одразу послала туди своїх урядовців та військові залоги. Урядовці мали право купувати «государственные» землі на вигідних умовах. Ген. А. Юзефович купив 1 тисячу га за 4800 руб., а за місяць продав башкирам (колишнім її власникам) за 25 тисяч руб. Його ад’ютант купив за 500 руб., а через кілька днів продав башкирам за 15 тисяч. Інші, купивши по 2 руб. за гектар, орендували башкирам за 12 руб. щороку. Отже, Московщина не лише загарбала у башкирів землю, але й продаючи їм же, грабувала подвійно. Земельних карт не було, і москвини купували «на око» цілі повіти. Кілька купців з Москви разом з місцевими урядовцями купили за 21 тисячу руб. повіт, що офіційно мав 30 тисяч га, а фактично — 70 тисяч га. Башкирів, що пробували не віддавати своєї землі, Московщина висилала до Сибіру. За коротких 20 років колись заможня Башкирія обернулася на країну голодних, обдертих, виснажених людей, що масово вимирали. Таке «присоединение окраин». Так само Московщина вигубила і калмиків. Їхня земля (Саратовщина) врожайна, і калмики були заможні. Загарбавши у них понад мільйон гектарів, Московщина спочатку вивозила з Саратовщини мільйон тонн зерна, хоч населення теж масово вимирало з голоду. Лише за 9 років (1878–1887) вимерло 25% калмиків. Рятуючись, калмики втекли 1770 року до Китаю, забравши з собою, що могли, на 60 тисячах возах. За 30 років московського панування половина Саратовщини стояла пусткою, в бур’янах. Дізнавшись про це, українці купували покинуті москвинами землі і переселювалися туди, і за 10–15 років там постало кілька десятків великих, заможних українських сіл. Московщина зробила 1930 р. те саме, що колись з калмиками: вивезла до Сибіру, а їхні господарства роздала москвинам. За 5–10 років ті заможні господарства москвини обернули в руїни. На Кавказі Московщина загарбала в Грузії понад 100 тисяч га землі, хоч там кожен її метр дорівнює гектарові в степу. Грузія прилучилася 1783 р. до Московської імперії на таких самих умовах, що й Україна 1654 р., себто на федеративних засадах. Зазвичай Московщина проголосила грузинські землі власністю «Российского государства», ніби завоювала Грузію, і продала грузинської землі: 23 тисячі га своїм офіцерам, 26 тисяч га-своїм урядовцям і 50 тисяч га іншим москвинам, що налетіли, мов сарана, у благодатний край. Натомість почала нищити грузинську провідну верству, вивезла грузинських князів та чимало шляхти в Україну і наділила їм трохи української землі на прожиток. Чимало нащадків тих грузинів помосковщилися і стали московськими патріотами. Міністр тимчасового уряду А. Церетелі поставився ворожо до державної незалежності України.

Загарбавши бакинські нафтові землі, москвини хапали їх, хто скільки міг. Генерал Н. Старосельський, князь Вітенштейн, князь Амілахов, князь Н. Гагарін та інші взяли по 10 га; губернатор свої 5 га виміняв на 7 тисяч орної землі на Ставропільщині і т. п.

Після польського повстання 1863 року Московщина відібрала в поляків понад 100 тисяч га землі і роздала її своїм урядовцям. Використовуючи нагоду, Московщина відбирала землю в білоруських селян, що не брали жодної участі у польському повстанні. Губернатор Мінської губернії Ф. Токарьов загарбав 1874 р. у селян 3 тисячі га, вимагаючи платити йому оренду; тих, хто не хотів платити, приборкувало військо.

До ХІХ ст. у Східній Європі ще не існувало досить розвинутої фінансової системи, грошей в обігу було обмаль. Держава платила своїм урядовцям мало, а виділяла їм певну кількість землі «на прокормление» в тимчасове користування. Перестав служити — земля поверталася державі, віддавалася новому урядовцеві. Певна річ, урядовці та офіцери намагалися отримати ту землю в спадкову власність. Бажаючи заселити Україну москвинами, уряди не забирали землю в тих офіцерів чи урядовців, що скінчили службу, і передавали їм у спадкову власність тимчасові землі. Так у Південній Україні 75% землі стало власністю московських офіцерів та урядовців, їхніх нащадків. В архівах «Новороссийской губернии» знаходимо прізвища самі московські та змосковщених німців: губернаторів О. Мельгунова, М. Леонтьєва, Ф. Воєйкова, Г. Потьомкіна, О. Ісакова, І. Кастюріна, І. Глєбова, Н. Лопухіна, І. Бібікова, командирів фортець, різних начальників полків: А. Глєбова, Ф. Гурьєва, М. Муравйова, Г. Толстого, П. Волкова, Ф. Сємьонова, Є. Арапова, В. Мещерського, І. Ларіна, В. Щеткова, В. Черткова, А. Алімова, В. Чернова, С. Нєєлова, К. Пімєнова, Л. Зверєва. Прізвищ середніх та менших начальників десятки тисяч.

Єдиний, хто твердо тримався землі, був українець. І хоч московський уряд поставив «заградительные отряды», що не пускали українських робітників на Південь, а тих, хто якось діставався, завертали московські землевласники, в Південній Україні переховували українських робітників, записуючи їх до місцевої людності, видаючи місцеві пашпорти. Погрози уряду карати за це лишилися на папері, бо ж місцева московська влада складалася з землевласників, що потребували робітників. Проф. Г. Тілтман писав: «Українців прозвано «британцями Східної Європи». Дуже влучно! Українці, як і британці, своєю ініціативністю, працьовитістю створили цивілізацію і культуру вищу за ту, що їх оточувала. Також українці, як і британці, мають (на погляд їхніх ворогів) ту хибу, що не розуміють, що їх переможено» [257]. Англо-сакси були і є творцями цивілізації на диких землях усіх п’яти континентів. Зрівнятися з ними можуть лише українці. Погляньмо на Зелений, Сірий Клини та інші поселення українців в Азії, у Південній Америці, в Канаді. Так і в Південній Україні українці перемогли своїм мирним творчим генієм величезну, деспотичну силу московської імперії, що не допускала Україну до Чорного моря. Українці таки заселили, всупереч московському спротиву, всю Південну Україну і стали твердою ногою на Чорноморщині. Уряд Керенського не дозволив українських шкіл та часописів у «Новороссии». Те саме роблять більшовицькі уряди Москви.