Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Кульбабове вино - Бредбері Рей Дуглас (читать книги регистрация .TXT) 📗

Кульбабове вино - Бредбері Рей Дуглас (читать книги регистрация .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Кульбабове вино - Бредбері Рей Дуглас (читать книги регистрация .TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Джон упав у вузький коридор між в’язами, наче в бездонний літній колодязь, і, швидко меншаючи, зник.

Цок. Джон Хафф. Цок. Падають піщинки. Цок. Джон…

Дуглас повернув голову, і її пронизав гострий біль, так наче вона розкололася на білій-білій, моторошно білій подушці.

Пропливли у своїй Зеленій машині дві старі жінки, зарявкав гумовий сигнал, вітально здійнялися білі руки, неначе замахали крилами голуби. Та ось машина вже поринула в зелену глибочінь лужка, і тільки білі руки ще махали Дугласові, аж поки над ними зімкнулася густа трава…

Міс Ферн! Міс Роберта!

Цок… Цок…

І раптом з вікна в будинку навпроти висунувся полковник Фрійлі з обличчям у вигляді годинникового циферблата, і по вулиці завихорилась курява з-під копит буйволів. Полковник Фрійлі хитнувся, щось у ньому заторохтіло, нижня щелепа відвалилась, і замість язика з рота вигулькнула годинникова пружина й захилиталася в повітрі. Він упав на підвіконня, мов ганчір’яна лялька, та одна рука все махала Дугласові…

Проїхав містер Ауфмен у якійсь чудній яскравій машині, схожій і на трамвай, і на зелений електромобіль, що сліпила очі, як сонце, й тягла за собою пишний шлейф диму.

— Містере Ауфмен, то ви все-таки винайшли її? — закричав Дуглас. — Збудували кінець кінцем Машину щастя?

І раптом він побачив, що машина не має дна. Містер Ауфмен біг вулицею, а вся та неймовірна споруда трималась у нього на плечах.

— Щастя, Дуг, ось тобі щастя! — І він зник з очей так само, як зникли перед тим трамвай, Джон Хафф і дві старі жінки з голубинокрилими руками.

Згори; з даху, долинув дрібний стукіт, Тук-тук-тук, Пауза. Тук-тук-тук. Цвях і молоток. Молоток і цвях, Щебіт птахів. І старечий жіночий голос, тремтливий, але ще бадьорий:

— Ми зберемось біля річки… річки… річки…

Ми зберемось біля річки,

Що тече повз божий трон…

— Бабусю! Прабабусю!

Тук — тихенько — тук. Тук — тихенько — тук.

— …річки… річки…

І ось уже тільки птахи перебирають по покрівлі тоненькими лапками. Цок-цок. Черк. Цвірінь. Цвірінь. Тихенько, ледь чутно.

— …річки…

Дуглас глибоко вдихнув, ураз швидко видихнув і заплакав уголос.

Він не чув, як у кімнату вбігла мати.

На його безживну руку дрібкою гарячого попелу з сигарети впала муха, задзижчала, мов обпечена, й шугнула геть.

Четверта година пополудні. Бруківка всіяна здохлими мухами. У будах пріють мокрі в своїх кудлах собаки. Під деревами туляться куці тіні. Крамниці на Головній вулиці зачинено, двері замкнено. На березі озера ні душі. Тисячі людей позалазили аж по шию в теплу воду — все ж якась полегкість. Чверть на п’яту. По цегляній бруківці посувається фургон лахмітника, містер Джонас співає на козлах.

Тим часом Том, аби лиш не бачити Дугласового спаленілого обличчя, вийшов з дому й поволі побрів краєм тротуару, коли це поряд зупинився фургон.

— Добридень, містере Джонас.

— Здоров, Томе.

Вони були на вудиці самі, тільки вони двоє і повен фургон чудових речей, на які б дивитись та дивитись, але жоден і не глянув на ниx. Містер Джонас не квапився почати розмову. Запалив люльку, попахкав димом, похитав головою, так наче знав, що сталася якась біда, і аж тоді спитав:

— Що, Томе?

— 3 братом погано, — відповів Том. — 3 Дугласом…

Містер Джонас звів очі на будинок, звідки щойно вийшов Том.

— Він захворів, — провадив хлопець. — Він помирає.

— Та ну, не може цього бути, — сказав містер Джонас і похмуро поглянув навколо на такий сталий, такий ґрунтовний світ, де цього тихого дня просто не було місця нічому схожому на смерть.

— Він помирає, — повторив Том. — І лікар не знає, що з ним таке. Каже, спека винна, тільки спека. Може таке бути, містере Джонас? Хіба може спека вбити людину, та ще й у темній кімнаті?

— Ну… — почав був містер Джонас і враз замовк. Бо Том уже плакав.

— Я завжди думав, що ненавиджу його, завжди так думав… Ми ж майже весь час б’ємося… мабуть, я таки й ненавидів його… іноді… але тепер… тепер… Ой, містере Джонас, якби ж то…

— Що «якби ж то», хлопче?

— Якби ж то у вашому фургоні знайшлося щось таке, що допомогло б… Таке, щоб я взяв, одніс йому і він одужав.

І Том знову заплакав.

Містер Джонас дістав свою червону носову хустинку й подав йому. Том утер носа й очі.

— Ще й літо цього року таке погане, — мовив він. — То те на Дуга звалиться, то те.

— Ану, розкажи, — попросив лахмітник.

— Ну, — почав Том, шморгаючи носом, бо ще не зовсім здолав сльози, — по-перше, він загубив свою найкращу скляну кульку, ну просто чудову… А на додачу хтось поцупив його ловецьку бейсбольну рукавичку, дуже дорогу, за долар дев’яносто п’ять. Потім він нагрівся на обміні: віддав Чарлі Вудмену свою колекцію камінців і черепашок за глиняного Тарзана — такого, як ото дають у крамниці, коли принесеш скількись там кришок від макаронних коробок. Та другого ж дня упустив того Тарзана на тротуар, і він розбився.

— Який жаль, — сказав лахмітник і ніби навіч побачив Тарзанові уламки на цементі тротуару.

— І ще — на день народження він дуже хотів книжку про магів і про фокуси, а йому подарували штани та сорочку. Самого цього досить, щоб зіпсувати все літо.

— Батьки часом забувають, що таке дитинство, — зауважив містер Джонас.

— А після того, — провадив Том, стишивши голос, — з горя Дуг забув надворі «справжнісінькі ручні кайдани з лондонського Тауера [19] і за ніч вони взялись іржею. Та найприкріше йому те, що я підріс на дюйм і майже зрівнявся з ним.

— Оце і все? — спокійно запитав лахмітник.

— Ні, були ще сотні всяких таких бід, а то й гірших, усього не пригадати. Мабуть, це такий рік випав, що як уже не щастить, то не щастить. То в його коміксах міль завелася, то нові тенісні туфлі запліснявіли.

— Я теж пригадую такі роки, — сказав лахмітник. Він подивився ген на небокрай і побачив там усі ті роки.

— Ось воно як, містере Джонас. У тім-то й річ. Через те він і помирає… — Том замовк і відвів очі.

— Стривай, дай мені подумати.

— Ви зможете допомогти, містере Джонас? Зможете?

Містер Джонас заглянув усередину свого старого фургона й похитав головою. Тепер, у ясному сонячному світлі, його обличчя мало стомлений вигляд, на чолі блищали росинки поту. Він пильно вдивлявся в завали ваз, обшарпаних абажурів, мармурових німф, позеленілих бронзових сатирів. Потім зітхнув, обернувся й, підібравши віжки, легенько труснув ними в повітрі.

— Томе, — сказав він, утупивши очі в спину коня, — ми побачимося пізніше. Мені треба поміркувати. Роздивитися, що й до чого. Після вечері я приїду знов. Але й тоді… хто знає… А поки що… — Він сягнув рукою у фургон і дістав низочку японських кришталевих висульок. — Почепи їх у нього на вікні. Вони дуже гарно дзвенять на вітерці, аж наче холодять.

Фургон поїхав, а Том лишився стояти з японськими кришталиками в руці. Тоді підняв їх за кінець нитки, але вітру не було, і вони й не зворухнулися. Отож і задзвеніти не могли.

Сьома година вечора. Місто скидалося на величезну жаровню, на яку із заходу знов і знов накочувались хвилі гарячого повітря. Від кожного будинку, кожного дерева тяглися тремтливі вугільно-чорні тіні. Вулицею під вікном пройшов чоловік з рудою чуприною. Пригасле, але ще палюче сонце заливало його своїм багряним промінням, і Томові здавалося, ніби там, унизу, гордо виступає чи то живий смолоскип, чи то вогненний лис, чи то сам володар пекла у власній стихії.

О пів на восьму місіс Сполдінг вийшла на задній ґанок викинути в помийне відро кірки від кавуна й побачила, що на подвір’ї стоїть містер Джонас.

— Як там ваш хлопчик? — спитав він.

Місіс Сполдінг хотіла щось відповісти, але губи її затремтіли і вона промовчала.

— Мені можна з ним побачитися? — спитав містер Джонас.

Вона й тепер не здобулася на слово.

вернуться

19

Тауер — старовинна фортеця в Лондоні, де колись ув’язнювали державних злочинців.

Перейти на страницу:

Бредбері Рей Дуглас читать все книги автора по порядку

Бредбері Рей Дуглас - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Кульбабове вино отзывы

Отзывы читателей о книге Кульбабове вино, автор: Бредбері Рей Дуглас. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*