1Q84. Книга І - Мураками Харуки (серии книг читать онлайн бесплатно полностью .TXT) 📗
«Тільки от другий раз я скористалася презервативом чи ні? — занепокоїлася Аомаме. Не хотілося через таку дрібницю завагітніти або підхопити венеричну хворобу. — Та, мабуть, усе гаразд. Бо щодо цього я стараюся не втрачати пильності, навіть якщо страшно сп'янію або в голові затьмариться».
«Цікаво, чи на сьогодні в мене запланована якась робота? — згадувала Аомаме. — Ні, жодної. Сьогодні — неділя, вільний день. Е ні, не так. Я домовилася зайти о третій пополудні до „Садиби плакучих верб“ в Адзабу й розім'яти м'язи старій господині. Кілька днів тому подзвонив Тамару й спитав, чи не можна перенести процедуру з п'ятниці на неділю, бо господиня мусить піти на якийсь аналіз до лікарні». Про це Аомаме зовсім забула. Але до третьої в неї лишилося чотири з половиною години. За цей час головний біль, напевне, пройде й свідомість проясніє.
Аомаме приготувала гарячої кави й силоміць налила в живіт кілька чашок. Потім, накинувши на голе тіло купальний халат, лягла горілиць на ліжко й, споглядаючи стелю, перебувала в такому положенні до обіду. Не хотіла нічого робити. Тільки дивилася на стелю. На ній не бачила нічого цікавого, але не нарікала. Бо там не було нічого, що могло б зацікавити людину. Стрілки годинника перейшли через дванадцяту, але апетит не з'явився. Гуркіт мотоциклів та автомашин усе ще лунав у голові. Таке жахливе похмілля вона відчувала вперше.
Однак, здається, секс справив на її організм добрий вплив. Завдяки обіймам, обгладжуванням, облизуванням, покусуванням, зануренням прутня й кількаразовому оргазму вона відчула, як невдоволення, що таїлося в ньому, геть-чисто розвіялося. Звісно, похмілля прикре, але натомість прийшло безмежне відчуття вільності.
«Але доки триватиме таке життя? — запитала себе Аомаме. — Власне, доки щось подібне може тривати? Мені скоро тридцять. А тим часом на обрії з'явиться і сорок».
Однак вона перестала думати далі про такі речі. Вирішила відкласти на потім. Зараз до цього ніщо її не підганяло. Щоб усерйоз над цим подумати, вона…
Саме тоді задзеленчав телефонний дзвінок. У її вухах він віддавався оглушливим гуркотом. Так, наче вона їхала у швидкісному поїзді, який щойно вирвався з тунелю. Похитуючись, вона встала з ліжка й підняла слухавку. Стрілки великого настінного годинника показували дванадцяту тридцять.
— Аомаме-сан? — запитав хрипкуватий жіночий голос. Дзвонила Аюмі.
— Так, — відповіла Аомаме.
— Усе гаразд? У вас такий голос, ніби вас щойно збив автобус.
— Щось близьке до цього.
— Похмілля?
— Так, досить неприємна штука, — відповіла Аомаме. — Звідки у вас мій телефонний номер?
— Хіба не пам'ятаєте? Ви ж мені його написали. І сказали, що найближчим часом зустрінемося. А мій телефонний номер, напевне, у вашому гаманці.
— Невже? Нічого не пам'ятаю.
— Я також засумнівалася. А тому занепокоїлась і подзвонила, — сказала Аюмі. — Подумала, чи ви щасливо добралися додому. На перехресті в Роппонґі посадила вас у таксі й сказала водію, куди їхати.
Аомаме зітхнула.
— Не пригадую як, але начебто добралася. Бо коли прокинулася, побачила, що лежу на своєму ліжку.
— От і добре!
— Що зараз робите?
— На службовому посту, — відповіла Аюмі. — З десятої сіла на патрульну міні-автомашину й перевіряла, чи не порушуються правила паркування. А зараз трохи перепочиваю.
— Чудово було, правда? — захоплено сказала Аомаме.
— Як і слід було сподіватися, трохи не виспалася. Та все одно вчорашній вечір був дуже вдалим. Я вперше в житті так розігрілася. Завдяки вам.
Аомаме натиснула пальцем на скроню.
— Правду кажучи, другу половину зустрічі я не дуже добре пам'ятаю. Тобто тоді, коли ви зайшли в наш номер.
— Так, то було щось нечуване! — серйозно сказала Аюмі. — Особливо потім. Просто не віриться. Ніби в якомусь порнофільмі. Ми з вами й лесбіянок спробували наслідувати. Пізніше, правда?..
Аомаме поспішила перебити її:
— Це добре, але я скористалася презервативом чи ні? Не пригадую, а тому занепокоїлася.
— Не турбуйтеся, я все проконтролювала. Бо не тільки стежу за паркуванням, але також відвідую районні жіночі школи й перед дівчатами в актовому залі докладно розповідаю, як правильно їх вставляти.
— Як вставляти презервативи? — здивувалася Аомаме. — А чому поліція цього вчить учениць середньої школи вищого ступеня?
— Я зобов'язана обходити школи й попереджувати про небезпеку насильства під час побачення, пояснювати, як захиститися від маніяка та як запобігти сексуальному злочину, а тому при такій нагоді додаю дещо від себе. Про те, що треба остерігатися вагітності і венеричних хвороб, оскільки сексу ніяк не можна оминути. Ну, при учителях такого не кажу. А тому в такій справі привчилася діяти, немов за професійним інстинктом. Хоч би скільки випила, недбальства ніколи не допускаю. Можете не турбуватися. У вас усе чисто. Моє гасло: «Без презерватива не пхайся!»
— Дякую. Мені стало легше, коли про це від вас почула.
— А ви не хочете докладно почути, що ми вчора ввечері виробляли?
— Краще іншим разом, — відповіла Аомаме. І видихнула повітря, що накопичилося в легенях. — Якось іншим разом докладно розкажете. Зараз не треба. А то від самої розповіді в мене голова трісне.
— Зрозуміла. Значить, наступного разу, — радісним голосом сказала Аюмі. — А знаєте, я сьогодні прокинулась і подумала, що ми з вами — гарна компанія. Ви не проти, якщо я вам зателефоную? Коли захочеться повторити вчорашнє…
— Не проти, — погодилася Аомаме.
— От і добре!
— Дякую, що подзвонили.
— Будьте здорові! — сказала Аюмі й поклала слухавку.
Завдяки чорній каві й пообідньому сну о другій годині свідомість Аомаме геть-чисто проясніла. На щастя, і головний біль зник. Залишилася тільки легка знемога. Аомаме взяла спортивну сумку й вийшла з дому. Звичайно, без мініатюрної плішні. Тільки з переміною одягу й рушником. Як завжди, на вході її зустрів Тамару.
Він провів її у продовгуватий солярій, з великими вікнами, звернутими у двір, з мережаними шторами, що не дозволяли заглядати ззовні. На підвіконні стояли декоративні квіти. З невеликого динаміка під стелею лилася спокійна барокова музика — соната для флажолета в супроводі клавесина. Посередині кімнати стояло ліжко для масажу, на ньому вже лежала долілиць господиня в білому халаті.
Коли Тамару вийшов, Аомаме переодяглася для роботи. Господиня, повернувши голову, споглядала, як вона роздягається. Аомаме особливо не бентежилася, коли якась жінка бачила її голою. Як спортсменка вона звикла до такої буденної справи, та й господиня під час масажу роздягалася майже догола. Бо так ставало легше перевірити стан м'язів. Аомаме зняла бавовняні шорти, блузку й замінила їх такими ж речами з джерсі. Скинутий одяг поскладала в кутку кімнати.
— У вас гарно підтягнута фігура, — сказала господиня. Підвівшись, вона зняла халат і залишилася в тонкій шовковій білизні.
— Дякую, — відповіла Аомаме.
— Колись і я була такою.
— Розумію, — сказала Аомаме. «Напевне, так і було», — подумала вона. Навіть тепер, у сімдесят з лишком років, тіло старої пані все ще зберігало свій молодечий образ. Її фігура не розплилася, а груди залишилися досить пружними. Її природну красу підтримувала поміркована їжа й щоденні фізичні вправи. «Додалася сюди й відповідна косметична хірургія, — здогадувалася Аомаме. — Регулярне усунення зморшок і підтягнення шкіри навколо рота й очей».
— І зараз ви маєте чудову фігуру, — сказала Аомаме.
— Дякую. Але вона не витримує порівняння з колишньою.
Аомаме промовчала.
— Я насолоджувалася своїм тілом і радувала партнера. Розумієте, що я хочу сказати?
— Розумію.
— Ну, а ви насолоджуєтеся?
— Іноді, — відповіла Аомаме.
— Мабуть, іноді не досить, — все ще лежачи долілиць, сказала господиня. — У молодості треба насолоджуватися на повну силу. Досхочу. Бо, як постарієте й уже не зможете цього робити, давня згадка вас зігріватиме.
