Ерагон - Паолини Кристофер (читать книгу онлайн бесплатно полностью без регистрации txt) 📗
Ерагон із жахом поглянув на кістки. «Ось лежить те, що колись було Сапфіриним родичем, — промайнуло в нього в голові. — Але ж тут власна доля… Як можна щось вирішити, коли напевно не знаєш, чи сподобається тобі результат? І чи не краще вже жити, нічого не знаючи?»
Нарешті юнак спитав:
— А чому ви пропонуєте?
— Через Солембума, — швидко озвалась Анжела. — Тільки через нього, повір. Уже те, що він із тобою заговорив, робить тебе особливим. Адже він усе-таки кіт-перевертень, не забувай про це. До речі, я пропонувала поворожити й тим двом, що раніше з ним розмовляли. Погодилась тільки жінка. Ага, її звали Селена. Пригадую, вона ще пошкодувала, бо доля їй випала, справді, невесела. Але не думаю, що вона мені повірила.
— Селена, — вражено прошепотів Ерагон. Адже це ім’я його матері! «Невже вона була тут? Може, її доля була невесела саме через те, що вона мала мене покинути?» — думав юнак.
— А що ви їй тоді наворожили? — озвався він до знахарки.
— Це було так давно, — зітхнула Анжела. — Я вже не пригадую подробиць, бо пам'ять у мене вже не та. До того ж, я не можу тобі цього розповісти, бо ворожила тільки для неї. Але це справді було сумно бачити… Я ніколи не забуду вираз її обличчя.
Ерагон заплющив очі, намагаючись опанувати себе.
— Даремно ви нарікаєте на пам’ять, — мовив юнак, аби хоч трохи відволіктися від болючих думок. — Не така вже ви й стара.
— Ох, не обманюй себе, — зніяковіла знахарка. — Я значно старша, ніж виглядаю. А чудову зовнішність маю тому, що вживаю трави, таке от!
Посміхнувшись, Ерагон глибоко зітхнув. «Якщо моя мати ворожила на майбутнє, то я також маю це зробити», — подумав він і рішуче сказав:
— Добре, я згоден. Киньте кістки й для мене.
Анжела одразу споважніла, зібрала кістки й, заплющивши очі, нерозбірливо забелькотіла собі під носа заклинання.
— Маній! Вірда! Хугін! — гукнула вона нарешті й кинула кістки на ряднину. Ті впали безладною купкою, тьмяно виблискуючи.
Слова знахарки, певно, були з прадавньої мови, тож Ерагон зрозумів, що Анжела, скорше за все, відьма. Значить, вона казала правду з приводу ворожіння на кістках. Ішли хвилини, а знахарка продовжувала вивчати рештки дракона.
Через деякий час Анжела відкинулась на стільці й важко зітхнула. Витерши спітніле чоло, вона витягла з-під прилавка сулію з вином.
— Не хочеш ковтнути? — спитала жінка в парубка. Той заперечно похитав головою, і відьма, знизавши плечима, зробила великий ковток.
— Це найскладніший випадок у моїй практиці, — втираючи рота, сказала вона. — Ти мав рацію, твоє майбутнє важко зрозуміти. Я ніколи ще не бачила, щоб доля була такою заплутаною. Утім, я все одно таки дещо дізналася.
Наче між іншим, Солембум стрибнув на прилавок і всівся поруч, уважно спостерігаючи.
— Я почну звідси, — повільно мовила Анжела, показуючи на одну з кісток. — Бо це найлегше пояснити.
На кістці був малюнок: горизонтальна лінія з колом угорі.
— Безконечність або довге життя, — розтлумачила символ знахарка. — Такий знак у чиємусь майбутньому я бачу вперше. Найчастіше трапляється тополя чи в’яз, що означають довге життя. Але щодо тебе я не певна. Хай там як, тобі ще жити й жити…
«Жодних несподіванок для вершника? — засумнівався Ерагон. — Невже я почую тільки те, що вже знаю?»
— Далі пояснювати буде важче, бо тут усе таке заплутане, — торкнулась Анжела решти кісток. — Бачу звивисту стежку, блискавку й корабель, які важко з’єднати докупи. Наприклад, звивиста стежка означає можливість вибору, який тобі незабаром належить зробити. Далі я бачу запеклі сутички довкола тебе й через тебе. Ось титани цієї землі б’ються за твою долю. Хлопче, та на тебе чекає неабияке майбутнє! Утім, до щастя й спокою веде лише один-єдиний шлях. Не збивайся на манівці, бо ти один із небагатьох, кому вільно самому обирати свою долю. Ти маєш неабиякий дар, але водночас це велика відповідальність, що сковує міцніше за ланцюги.
Несподівано обличчя ворожки зробилося сумним.
— Але напроти твого щастя стоїть блискавка. Так, це вже гірше. Ти, мій юний друже, маєш якесь покликання, та яке саме, я не можу збагнути. Можливо, чиясь недалека смерть тобі підкаже… Проте усе з’ясується під часі подорожі, дивись! Бачиш, як оця кістка торкається тієї, що з кораблем? Тут важко помилитись. Ти приречений назавжди поїхати звідси. Куди тебе занесе, я не знаю, але до Алагезії ти вже точно не повернешся. Цього не уникнути, як би тобі не хотілося.
Її слова налякали Ерагона. «Ще одна смерть… кого ж я втрачу тепер? — хлопець відразу згадав Рорана. — І що змусить мене покинути ці землі? Куди ж я подамся? До тих заморських країв, про які знаю тільки з переказів?»
— А от із наступною кісткою вже краще, — потерла скроні Анжела. Ерагон із сумнівом глянув на троянду між рогами молодого місяця.
— У твоєму майбутньому я бачу кохання, — посміхнулася знахарка. — І неабияке, адже місяць свідчить про його силу. Не знаю, чи буде воно щасливим, але благородним, це точно. Одним словом, твоя обраниця шляхетного роду.
«Шляхетного? — подумки здивувався Ерагон. — Звідки ж вона візьметься в мене, селюка?»
— А тепер дві останні кістки, — провадила далі Анжела. — Бачиш дерево та корінець глоду, що перехрещуються між собою? Краще було б навпаки, адже це віщує неабиякі труднощі… Утім, у твоєму випадку вони просто означають зраду. І чекати її слід усередині родини, таке от.
— Роран цього не зробить! — раптом скрикнув юнак.
— А от цього я не знаю, — озвалася відьма. — Але кістки ніколи не брешуть.
Ерагона охопив сумнів, але він намагався на нього не зважати. З якого це дива Роран має його зрадити? Намагаючись заспокоїти хлопця, Анжела торкнулась його плеча, кивнувши на сулію з вином. Цього разу Ерагон таки погодився ковтнути, відчувши, як у нього відразу полегшало на душі.
— Після таких пророцтв зрадієш навіть смерті, — гірко всміхнувся він. «Роран зрадить мене? — стугоніло в його скронях. — Цього не може бути! Не може!»
— Твоя правда, — відповіла Анжела й почала сміятися. — Та не варто переживати через те, що станеться ще нескоро. Це аж ніяк не допоможе. Обіцяю, що тобі покращає, як тільки ти вийдеш на сонечко.
— Може, й так, — кисло посміхнувся юнак. «Усе це виглядає якось смішно, — думав він, — аж доки не справдиться». — Ви проказували якісь магічні слова…
— Як би я хотіла бачити твоє подальше життя! — зблиснула очима Анжела. — Тебе не надуриш! Адже ти розмовляєш із котами-перевертнями й знаєш прадавню мову! Що ж буде далі? Ага, ще на тебе чекає кохання! Зухвалий юнак, в чиїх кишенях гуляє вітер, і шляхетна панянка! Хто ж ти насправді такий?
Юнак зрозумів — кіт уже сказав Анжелі, що та має справу з вершником. Він хотів назватися Еваном, аж раптом передумав і просто сказав:
— Мене звати Ерагон.
— Це той, ким ти є, чи це твоє справжнє ім’я? — витріщила очі знахарка.
— І те, й інше, — усміхнувся Ерагон, згадавши свого тезку, першого вершника.
— Тепер твоє майбутнє цікавить мене ще дужче, — задумливо сказала Анжела. — А що то за чоловік був учора з тобою?
— Його звати Бром, — вирішив нічого не приховувати юнак.
Анжела несподівано зареготала. Насилу вгамувавши сміх, вона ковтнула із сулії й витерла з очей сльози.
— Невже той самий? — вичавила вона з себе.
— Що ви маєте на увазі? — спитав Ерагон.
— Та так, нічого, — опанувала себе знахарка, ховаючи посмішку. — Просто він, мабуть, дуже відома людина. А на вигляд такий кумедний!
— Не ображайте його! — попросив юнак. — Він кращий за всіх!
— Добре-добре, — відмахнулась Анжела. — Я й сама знаю. Коли-небудь я тобі все розповім. Але до того часу тобі треба… — вона раптом спинилась, бо між ними м’якою ходою пройшовся котисько.
— Ну? — нетерпляче спитав Ерагон.
— Слухай уважно, що я тобі скажу, — несподівано звернувся до нього Солембум. — Коли тобі, нарешті, знадобиться зброя, ти знайдеш її під деревом Меноа. А коли увесь світ здаватиметься тобі немилий, ходи до скелі Кутіан і вимов своє ім’я, аби відчинився Склеп Душ.
