Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа (е книги .TXT) 📗

— У віслюків тому довгі вуха, — казав він, — бо їхні матінки, як засвідчує Де Аліако у своїх Suppositiones [200], не надівають їм на голови очіпків.

Так само і яйця бідолашних блаженних отців — вони такі довгі тому, бо їхні плюндри не мають матні, тож горопашний пуцвірок гуляє собі як-хотя і знай брякає по їхніх колінах, як вервечки при поясі в жінок. От вони й робляться такого великого розміру: під час отого брякання рідини людського тіла спускаються до згаданого пуцвірка, бо, за твердженням законників, постійне хвилювання і рух породжують жаду.

Item [201] одна його кишеня була набита квасцями, і ті квасці він сипав вичепуреним дамам за ковнір, тому декотрі мусили при всіх роздягатися, а інші танцювали, як когутик на жаринах, а ще інші били дрібушки, мов палички по бубону, а ще гасали по вулицях, і він біг за ними і, яко зальотник поштивий і галантний, накидав тим із них, що роздягалися, плаща на спину.

Item ще в одному кармані зберігалася фляшка зі згірклою олією, і, розминаючись із ошатно вбраною жінкою чи там чоловіком, він заяложував і бруднив найкращі місця на одязі, вдаючи, ніби мацає крам, і примовляв: «О, яке добре сукно, яка добра саєта, яка гарна тафта, мадам! Дай вам Боже все, що вашій душі заманеться — обнови, нового друга! Хай вас Бог береже!» З цим словом він посилав свою руку їй до коміра. І незмивна масна пляма, посаджена там, так міцно в'їдалася потім у душу, в тіло і в її добре ім'я, що сам анциболот її б не вибавив. А він казав на прощання: «Мадам, вважайте не впадіть, попереду он велика брудна баюра».

Ще в одній кишені був розтертий у порошок молочай, і туди ж таки він засовував тонкої роботи гарний носовичок, який на галантерейному кружґанку поцупив у гожої білошвейки, коли знімав у неї з грудей вошу, впущену туди, між іншим, його ж таки рукою. Обертаючись у товаристві бонтонних дам, він щоразу забалакував про шитво, клав руку їм на перса і питав: «Ці мережки фламандські чи валенсійські?» Потім діставав свій носовичок. «Помилуйтесь, помилуйтесь, оце робота! — казав він. — Чи то зі Сцициньяну, чи то з Дриснісони!» І струшував, хляпаючи, хустинкою перед їхнім носом, і тоді чотири години поспіль тільки й чулося апчхи та апчхи. А сам він під той час бздів, як жеребчик, і жінки з реготом питали:

— Ви що, Панурже, пукаєте?

— Перепрошую, пані (казав він), я добираю супровід під ту мелодію, що ви її виводите носом.

Ще в одній кишені лежали викрутки, відмикачки, обценьки та всяке таке знаряддя, проти якого всі двері й усі скрині капітулювали.

Ще одина кишеня містила цяцьки, і грався він ними віртуозно, бо пальці мав гнучкі, як у Мінерви чи в Арахни, а колись він навіть фіґлював і, як міняв тестон [202] чи там іншу яку грошину, то, хоч би міняйло за самого Муша був шамкіший, у нього все одно звітріло б п'ять або шість великих монет, як би не лупав він очима; операція відбувалася так прудко і моторно, що міняйло чув лише повів вітерця.

Розділ XVII

Як Панурґ здобував індульгенції, як одружував бабів і як провадив процеси у Парижі

Одного дня, зобачивши Панурґа набурмосеного і мовчазного, я подумав, що він сидить на бобах, і сказав йому так:

— Судячи з вашої міни, Панурже, ви заслабли, і я знаю, що вам болить: ваш біль — охлялість гаманця. Але менше з тим. У мене вціліло шість су і кілька півшагів, це очевидні підкидьки, гадаю, вони для вас будуть не зайві.

А Панурґ у відповідь:

— К бісу цю грошву! Скоро її в мене кури не клюватимуть, бо я маю філософський камінь, він притягує до себе монету з чужих калиток, як магнет — залізо. А може, ви хочете купити індульгенцію? — спитав він.

— Даю вам слово (сказав я), не такий я вже грішитель на цьому світі; і ще не знати, як поведеться мені на тому. Ну, гаразд, для годиться, я ладен брязнути одним деньє, ні більше ні менше.

— Тоді (сказав він) позичте мені один деньє за відсоток.

— Ні, ні (сказав я). Я вам даю від щирого серця.

— Gratis vobis, Dominos [203], — сказав він.

Ми почали зі святого Гервасія, я придбав там індульгенції біля першої карнавки, бо задовольняюся з малого; потім прочитав свої молитви та молитви святій Бригітті; зате Панурґ купував індульгенції біля всіх карнавок і щоразу давав гроші прохачам.

Потім ми обійшли Нотр-Дам, Святого Івана, Святого Антонія та решту церков, де були ляди з індульгенціями. Сам я не придбав жодної, а він біля всіх карнавок цілував мощі і щоразу платив. Дорогою назад він завів мене до шинку Замок і показав мені чи то десять, чи то дванадцять своїх кишень: вони були напхані грішми. Я перехрестився і спитав:

— Як це ви за такий короткий час набрали стільки грошей?

Він мені відповів, що узяв із тарелей, де лежать індульгенції.

— Коли я клав на таріль перший деньє (мовив він), у мене це так спритно вийшло, що можна було подумати, ніби я поклав велику монету. Потім я одною рукою підхопив тузінь деньє, а може, і тузінь ліарів чи навіть дублонів, а другою цілих три чи чотири тузінів, і так у всіх церквах, куди ми заходили.

— Але ж ви (сказав я) прирікаєте себе, як змій, на прокляття. Ви злодій і святокрадець.

— По-вашому (сказав він), це так, а по-моєму ні. Бо ж продавці індульгенцій самі дають мені ці гроші, вони пропонують поцілувати мощі й кажуть: Centuplum accipies [204]. Це означає, що за один деньє я можу взяти сто, адже слово воздаешься тут слід розуміти так, як його тлумачать жиди, вживаючи замість наказового способу майбутній час. Можу вам навести приклад із закону: Diliges Dominum і dilige [205]. Тому коли індульгенщик мовить мені: Centuplum accipies, то цим він хоче сказати: Centuplum accipe [206], і в такому дусі тлумачать ці слова рабі Кимхи і рабі Абен Езра, усілякі там масорети і міркує ibi [207] Бартол. Та й потім сам папа Сікст дав мені ренту і півтори тисячі франків із церковних доходів за те, що я зцілив його від злоякісної пухлини, яка так його мучила, що він боявся зостатися кульгавим увесь свій вік Отож-бо я сам собі, своїми руками, і виплачую цю ренту з церковних доходів.

— Ох, мій друже (сказав він). Якби ви знали, як нагрів я руки на Хрестовому поході, ви б охнули з подиву! Я заробив на ньому понад шість тисяч флоринів.

— Де ж вони в бісового батька поділися? (спитав я). Адже у вас нема й півшага.

— Поділись туди, звідки й прийшли (сказав він); змінили хазяїна, та й квит. Принаймні три тисячі пішли на шлюби, але не молодих дівчат, у них і так женихів не відженешся, а ветхих беззубих бабів, бо я міркував так «Ці славні стариці замолоду дарма часу не гаяли, добре пограли своїми дулами, ставали всім батькам невісткою, поки вже самі кавалери не почали ними бридитися, то нехай же, сто чортів, перед смертю ще раз побрикаються». З цією метою я одній давав сто флоринів, другій сто двадцять, третій триста, залежно від того, наскільки вони були огидні, потворні й мерзенні, бо що страшніші й бридкіші були бабеги, то більше доводилося давати їм грошей, а то б і сам біс на них не зазіхнув. Потім я ішов до якогось дужого і дебелого носія й укладав шлюбну оборудку; але перш ніж показувати молоду, я показував йому екю і казав: «Куме, якщо ти зголосишся поюрзатися, то це все буде твоє». І відтоді бездольники шморгалися, як старі мули. Потім я ставив добре частування, найкращі вина і чим-більше прянощів, аби розпалити і розтроюдити бабів. Завдяки цьому вони працювали не згірш за інших, тільки найбільшим із них страшидлам і потворам закривали, за моїм наказом, обличчя мішком.