Садівник з Очакова - Курков Андрей Юрьевич (книги онлайн читать бесплатно .TXT) 📗
Ігор роззирнувся на всі боки, ковзнув поглядом по обох будинках, по деревах старого саду. Погляд з крони дерев злетів у блакитне небо з рідкими легкими хмаринками.
— Добре, — погодився він і тут таки відчув, як змінилося обличчя фотомайстра, як його освітила радісна посмішка.
— Спасибі! Я вас триматиму в курсі, і вже сьогодні надрукую великий формат!!! До побачення!
Ігор сховав телефон до кишені куртки, усміхнувся. Обернувся до порогу старого дому, де щойно рипнули двері. З будинку першою вийшла Олена. Вийшла і також роззирнулася. Ігореві здалося, що її погляд, як і його зовсім недавно, злетів у небо.
Степан з донькою залишилися в старому будинку, а Олена Андріївна, Ольга і Ігор повернулися на свою вулицю, домовившись через кілька днів влаштувати новосілля в новому будинку Степана і Олени.
Коли до будинку Ігора залишалося кроків двадцять, в кишені знову задзвонив мобільник.
— Це знову я, — пролунав збуджений голос фотографа. — Забув запитати… Це ж і для каталогу потрібно, і для афіші. Як вас зазначити?
Ігор, зупинившись, замислився. Мати, зайшовши на подвір’я, озирнулася, подивилася на нього запитально. Він заспокійливо махнув рукою: заходь у будинок, не чекай!
— Ви мене чуєте? — запитав, не дочекавшись відповіді, фотограф.
— Так-так, вибачте. Я думаю, — повільно промовив Ігор.
— Може, ви не хочете, щоб ваше справжнє ім’я під знімками стояло? Хочете взяти псевдонім?
— Так, — відразу відреагував Ігор. — Псевдонім краще.
— Передзвонити пізніше? Щоб ви подумали?
— Ні, не треба пізніше, — рішуче промовив Ігор. — Запишіть: Іванко Самохін.
— Іван Самохін? — перепитав фотограф.
— Ні, саме Іванко. Іванко Самохін.
— Добре, записав, — м’який голос фотографа пролунав трохи тихше. — А ваш портрет для каталогу й афіші я з якогось знімка викадрую. Там є один, де ви зазнімковані анфас і дуже оригінально!
— Добро, — погодився Ігор.
26
Ближче до вечора Ігор вийшов прогулятися. Спочатку думав дійти до автостанції і вернутися назад, та поки йшов, плани змінилися. Захотілося йому вирахувати, у скількох хвилинах ходьби від їхнього будинку тепер замешкає Степан. Не встиг він дійти до повороту на вже знайому вулицю, як Степан став перед ним власною персоною. Цього разу вже не в костюмі, а в звичайних чорних штанах і светрі, з-під якого визирав комір червоної сорочки.
— До нас? — запитав Ігор.
— І до вас також, — притакнув садівник.
Кожен із них пішов своєю дорогою. Ігор, дійшовши до рогу вулиці, озирнувся, перевіряючи, чи не стежить за ним Степан. Та Степана вже й видно не було.
Ігор пройшов повз два куплені Степаном будинки і далі — до кінця вулиці. На зворотному шляху уповільнив крок біля будинків, розглядаючи в сутінках нерухоме багатство садівника. Ігор так до кінця і не зміг сприйняти те, що відбулося за останні два дні, як щось буденне і звичне. Жив собі чоловік, не зовсім бомжував, але тинявся. Допоміг йому випадково зустрітий хлопець розшифрувати старе розтягнуте татуювання на плечі. Татуювання «завело» їх в Очаків. Звідти вони повернулися з валізами, повними сюрпризів, подарунків з минулого. І ось тепер цей чоловік купив собі й доньці два будинки, а той хлопець, завдяки якому бурлака збагатився, як тинявся, так і тиняється собі по Ірпеню. Тільки тепер з ножовою раною в боці та тривожними думками в голові про долю рудої Вальки зі старого Очакова. І дорогу в минуле він тепер знає, як свої п’ять пальців.
Ці «досягнення» Ігора у жодне порівняння не йдуть з досягненнями Степана!
Ігор і не помітив, як опинився біля освітленого зсередини віконечка кіоску біля автостанції. Взяв собі стаканчик розчинної кави. Відійшов убік.
Підходячи до дому, зіштовхнувся з маминою подругою Ольгою. Чимось збуджена, вона квапилася йому назустріч.
— Щось сталося? — гукнув їй Ігор.
Ольга зупинилася, відсапуючись.
— Так, біжу до магазину, — сказала.
А по очах видно, що хоче про щось розповісти. Просто розпирало її від бажання новиною поділитися.
— Знаєш, — вона витримала паузу, ніби хотіла розпалити цікавість Ігора. — Мені Степан серйозну пропозицію зробив!
— Он як, — усміхнувся Ігор.
Розчарована його реакцією Ольга, махнувши рукою, пішла далі.
Вдома було незвично тихо. Щось змінилося в атмосфері після того, як Степан пішов. Та й його донька, яка прожила тут кілька днів, залишила про себе добру згадку. А тепер, зайшовши в коридор, Ігор навіть телевізора не почув.
Матір він знайшов на кухні. Вона сиділа спокійно за столом, перед нею стояв келих з домашнім вином. Очі задумливі, губи спокійні.
— Може, тобі компанію скласти? — усміхнувся Ігор.
— Склади, — погодилась мама. — Бо я тут зовсім розгубилася. Думаю та думаю…
— Про що ти думаєш? — спитав Ігор, наливаючи собі вина в келих.
— Степан мені пропозицію зробив, — промовила вона і уважно подивилася синові в очі.
Рот Ігора мимохіть відкрився від несподіванки.
— Ось і я збентежена, — визнала Олена Андріївна. — Він, без сумніву, чоловік солідний…
— Солідний? — перепитав з легкою іронією Ігор і кинув погляд на терези, що стояли на підвіконні. — Він, до речі, і твоїй подрузі пропозицію зробив! Вона щойно в гастроном на радощах побігла!
Ігор пошкодував про свої слова, помітивши, як змінилося обличчя матері, як вона зблідла. Її руки затремтіли. Вона встала з-за столу і вийшла в коридор. Накинула осіннє пальто. Грюкнули вхідні двері.
«Ой, що зараз буде!» — подумав, уявляючи, який скандал мати вчинить Ользі.
Взяв келих з вином, відсьорбнув.
Чекати на повернення матері особливого бажання не було. Взявши з підвіконня саморобну книгу Йосипа, Ігор повернувся в свою кімнату. Присунув до ліжка тумбочку, поставив на неї настільну лампу. Верхнє світло загасив, а лампу засвітив. Влаштувався у ліжку з книжкою в руках. Занурився в маячню ворога радянського громадського харчування Йосипа Садовнікова, відзначаючи, однак, що рукописний текст інколи на диво легко перемагав іронію Ігора і спонукав поглянути на деякі кулінарні ситуації новим, більш серйозним поглядом.
Розділ про сіль і цукор цілковито заволодів увагою Ігора, тож він і не почув, коли повернулася мама, як вона злісно шпурнула пальто на вішак, а пальто впало і залишилося лежати на підлозі.
Мати зазирнула в кухню, потім відчинила двері в кімнату Ігора. Підійшла, змахнула рукою над його обличчям, ніби хотіла дати навідліг ляпаса. Але стрималась. Тільки її погляд, збуджений і сердитий, зупинився на обличчі сина.
— Дурень ти! — викрикнула. — Я через тебе ледь інфаркт не дістала!!!
— До чого тут я? — почав виправдовуватися Ігор. — Я тобі лише те сказав, що почув на власні вуха!
— Що ж ти почув? — вигукнула мати. — Він їй не «пропозицію» зробив, а «серйозну пропозицію». Второпав?
— А яка різниця? — запитав Ігор, згадавши, що справді чув від Ольги про «серйозну пропозицію».
— Різниця в тому, що «серйозна пропозиція» — це ділова, бізнесова! Він запропонував Ользі посаду директора кафе, яке він планує відкрити! А мені він нормальну пропозицію зробив: одружитися!
— Може, він і мені якусь серйозну пропозицію зробить? — промовив Ігор, скептично скрививши губи.
Мати мовчки розвернулася і вийшла, грюкнувши дверима.
Ігор присунув настільну лампу ближче до себе, на край тумбочки. Знову розгорнув оправлений рукопис. Сторінка з номером «48» мала назву «Людина і їжа».
«Люди, за своїм природнім ставленням до світу та їжі, поділяються на садівників і лісників. Садівники сприймають світ як сад, в якому слід відповідно поводитися: ремонтувати поламане, прикрашати побудоване, наводити лад і порядок. Лісники люблять все дике і більше надаються до руйнування, ніж до будівництва та відновлення. Лісники фізично сильніші і витриваліші, але й більш жорстокі. Вони вважають, що світ неможливо змінити, а садівники все хочуть поліпшити. Серед чоловіків більше лісників, серед жінок — садівниць. Чоловіки-садівники працездатні, але не дуже наполегливі в своїх переконаннях і починаннях. Лісники й садівники мають різні підходи до їжі. Це не означає, що лісникам більше смакує проста груба їжа. Лісники швидко втрачають природний дар розрізняти тонкий смак. Їх більше вабить розмір порції чи шматка, і за столом, отримавши таку ж їжу, як і інші, вони прискіпливо перевіряють: хто дістав найбільшу порцію або шматок. Садівники зазвичай не втрачають природного вміння розрізняти тонкий смак, а інколи навіть розвивають свою смакову фантазію настільки, що відчувають у стравах відтінки смаку, яких там немає».
