Комедії - Мольер Жан-Батист (читать хорошую книгу полностью txt) 📗
Париж, свою столицю,
Але з коханою за те
Я мусив розлучиться, —
Сказав би так я королю:
«Спасибі вам велике,
Та, гей! Тієї, що люблю,
Не кину я довіку».
Хай рима бідна тут, хай красних мало слів, —
Я цеї співанки оддати б не хотів
За все, що публіка сучасна вихваляє:
Сама-бо тут любов до серця промовляє.
Коли б король мені давав Париж, свою столицю,
Але з коханою за те
Я мусив розлучиться, —
Сказав би так я королю:
«Спасибі вам велике,
Та, гей! Тієї, що люблю,
Не кину я довіку».
От де поезія і щирість почувань!
(До Філінта).
Так, пане, смійтеся! Я можу без вагань
Для цього віршика забути пишні фрази,
Манірних витівок підроблені алмази.
Оронт
А я скажу проте: сонет мій хоч куди.
Альсест
Вам до вподоби він, і тут нема біди:
Свої пишатися ви маєте підстави,
А я по-своєму гадати маю право.
Оронт
Чувати й похвали доводилось мені.
Альсест
Так, від облесників — чому ж би пак і ні!
Оронт
Ви певні, що умом усіх перевершили!
Альсест
Коли б хвалив я вас, то й ви б мене хвалили.
Оронт
Ат, обійдуся я без вашої хвали!
Альсест
І зовсім слушного ви висновку дійшли.
Оронт
Цікаво бачити, в який то лад і спосіб
У віршуванні вам, мій пане, повелося б!
Альсест
Що ж, віршики лихі я б, може, написав,
Але нікому б їх, напевне, не читав.
Оронт
Не таїтеся ж ви, добродію, з дудаками!
Альсест
У кого іншого шукайте фіміаму.
Оронт
Чи тону іншого ви б часом не взяли?
Альсест
Мій тон теперішній не маю я за злий.
Філінт
(стає між ними)
Еге, панове, ні! Облиште ці змагання!
Оронт
Погарячився я… Даруйте… На прощання
Скажу, що радий вам у всьому я служить.
Альсест
Від мене, пане мій, шанобу теж прийміть.
Філінт
Ну, бачили, куди одвертість нас доводить?
Він буде вам тепер, де тільки зможе, шкодить.
А що було його хоч трошки похвалить?
Альсест
Не хочу й слухати.
Філінт Але ж…
Альсест
Не варто й жить.
Філінт
Проте…
Альсест
Лишіть мене, на бога!
Філінт
Я не покину вас ніколи й ні для кого.
ДІЯ ДРУГА
Альсест
Ви правди щирої бажаєте? Скажу,
Що ваші звичаї ту перейшли межу,
Коли я міг терпіть, не захлинувшись жовчю.
Нечесний буду я, коли ганебно змовчу,
Що не верстати нам укупі дружній шлях,
Як ви не змінитесь в манірах і в словах.
Хотів би в іншому я присягтися, пані,
Та марне б то було, фальшиве присягання!
Селімена
Альсесте! Згодились мене ви провести,
Щоб тільки сваркою невпинною пекти?
Альсест
О, не сварюся я! Я тільки вболіваю,
Що ви зальотників принаджуєте зграї,
Надії даючи широкі їм усім..
Ось що гнітить мене, ось мучуся я чим!
Селімена
Та чим же я сама у цьому завинила?
Чи то ж, Альсесте, гріх, коли я людям мила?
Аби залюблені до мене на поріг —
Я києм відсіля повинна гнати їх?
Альсест
Ні, пані! Треба вам озброїтись не києм,
А серцем, що дає належну одсіч мріям.
Подобаєтесь ви — в цьому гріха нема,
Та ви ласкавістю своєю з усіма,
Отою ніжністю у речах і звичаях їм збільшуєте пал і надите серця їх.
З них кожен смілості тим більшої набрав,
Чим більш ви даєте до смілості підстав, —
Коли б же зимно ви чуття стрівали ревне,
Тоді й поклонників би зменшилось напевне.
Одно лиш, пані, я насмію запитать:
Чим саме вас Клітандр зумів причарувать?
Якими міг би він чеснотами довести,
Що цього щастя варт і годен цеї честі?
Чи, може, нігтем він вас довгим полонив,
Що на мізинцеві своєму запустив?
Чи вас принадили, як мудрий витвір штуки,
Химерні кучері русявої перуки?
Чи він мереживом любові в вас досяг?
Чи тими стьожками, що кожному в очах
Рябіють несмаком буйним і кольористим,
Чи до облесності, до лицемір’я хистом?
А чи деручий сміх, пронизливий фальцет, —
От успіху його причина і секрет?
Селімена
Яку підозру ви взяли несправедливу!
Згадайте, марному не даючися гніву,
Що процесуюсь я, а в справах судових
В пригоді б він мені великій стати міг.
Альсест
А! Краще б ви в суді програли справу,
Ніж тішить ласкою мерзенну ту прояву!
Селімена
До світу цілого ви ревнувать ладні!
Альсест
Бо цілий світ, на жаль, загрожує мені!
Селімена
Отож нема й причин мене картати гнівно:
Я чемна з усіма однаково і рівно.
Далеко більш було б до злості вам причин,
Коли б мені підпав під ласку хтось один!
Альсест
Нехай у ревнощах я сліпо помиляюсь, —
Та чим від інших я в тій ласці одзначаюсь?
Селімена
Тим, що ви знаєте: люблю я тільки вас.
Альсест
Як цьому вірити у муки лютий час?
Селімена
Здавалось би мені, що про моє кохання
Вам досить чесного із уст моїх визнання.
Альсест
Хто впевнив би мене і хто б мені довів,
Що й іншим ви таких не кидаєте слів?
Селімена
Чудесно сказано! Ви дуже милі, пане,
І я великої в вас зажила пошани!
Гаразд! Позбавлю вас од мук таких тяжких:
Забудьте ті слова — я не казала їх.
Самі себе тепер обманюйте думками,
Якими хочете.
Альсест
А! Розлучиться з вами!
Чого б за щастя це велике я не дав,
Коли б шалено так, на жаль, вас не кохав!
Я цього не таю. Роблю я все, що можу,
Щоб з серця вирвати любов цю зловорожу, —
Шкода! Не поборю нестримних почуттів!
Я за гріхи свої вас палко полюбив!
Селімена
І справді, у чудне вдалися ви кохання.
