Сліпота - Сарамаго Жозе (книги без сокращений .TXT) 📗
Кухня була чиста й прибрана, навіть пилюки на меблях накопичилося не так багато, ось вам ще одна з переваг дощової погоди, крім того, що дощ щедро поливає капусту й траву, і справді, садочок біля будинку, побачений згори, здався дружині лікаря сельвою в мініатюрі. Невже кролі й справді бігають там на волі, запитала вона себе, звичайно ж, ні, вони й далі живуть у крольчатниках, чекаючи, поки рука сліпої жінки простягне їм пучок капустяного листя, а потім схопить за вуха й витягне назовні, хоч як хвицай ногами, тоді як друга рука підготує удар наосліп, що зламає йому хребці під самим черепом. Пам'ять дівчини в чорних окулярах провела її по квартирі, як і стара з нижнього поверху, вона не наштовхувалася на меблі й не спотикалася, батьківське ліжко було незастелене, певно, їх забрали рано-вранці, вона сіла там і заплакала, дружина лікаря сіла поруч із нею й сказала, Не плач, а що вона ще могла сказати, який сенс могли мати сльози, якщо весь світ утратив сенс. У квартирі дівчини на комоді стояла скляна ваза з уже засохлими квітами, вода випарувалася, туди потяглися сліпі руки, пальці доторкнулися до мертвих пелюсток, яким слабким стає життя, якщо не підтримувати його. Дружина лікаря відчинила вікно й подивилася на вулицю, там вони всі сиділи на землі, терпляче чекаючи, лише слізний собака підняв голову, його тонкий слух повідомив його, що на нього хтось дивиться. Небо, знову покрите хмарами, почало темнішати, надходила ніч. Вона подумала, що сьогодні їм не треба шукати притулку для спання, вони заночують тут, Бабусі не дуже сподобається, якщо ми всі пройдемо через дім, промурмотіла вона. У цю мить дівчина в чорних окулярах доторкнулася до її плеча і сказала, Ключі стримлять у замковій шпарині, вони їх не забрали. Що ж, принаймні цю проблему, якщо йдеться про проблему, розв'язано, не треба буде випробовувати терпіння старої з нижнього поверху, Я спущуся й покличу їх, ніч скоро настане, як добре, що принаймні сьогодні ми зможемо поспати в помешканні, під дахом, сказала дружина лікаря, Ви ляжете на ліжку моїх батьків, сказала дівчина в чорних окулярах, Побачимо потім, Тут я розпоряджаюся, це мій дім, Ти маєш слушність, ми розташуємося, як ти хочеш, дружина лікаря обняла дівчину, а тоді спустилася, щоб покликати компанію. Йдучи сходами нагору, жваво розмовляючи, вряди-годи спотикаючись, хоч їм було ясно сказано, Кожен прогін тут має по десять сходинок, вони нагадували людей, які йдуть у гості. Слізний собака йшов за ними, так ніби ходив за ними протягом усього свого життя. Дівчина в чорних окулярах стояла на майданчику сходів і дивилася вниз. Так уже повелося, що хазяїн дому завжди виходить подивитися, хто до нього завітав, і якщо це друзі, то кинути їм слова привітання, а в цьому випадку непотрібні були й очі, щоб знати, хто наближається, Заходьте, заходьте, розташовуйтеся зручніше. Стара з першого поверху подивилася в замкову шпарину, подумала, що це одна з тих банд, які приходять ночувати, у цьому вона не дуже помилилася, й запитала, Хто там ще, й дівчина в чорних окулярах відповіла їй згори, Це мої друзі, стара дещо розгубилася, як то дівчина змогла вийти на майданчик сходів, відразу зрозуміла й розгнівалася на себе, чому вона відразу не здогадалася знайти й забрати ключі від вхідних дверей і вийшло так, ніби вона втратила право власності на дім, у якому вже кілька місяців була єдиною мешканкою. Вона не знайшла іншого способу вилити своє роздратування, як сказати, відчинивши двері, Ви обіцяли мені дати їжу, глядіть, не забудьте. А що ні дружина лікаря, ні дівчина в чорних окулярах, одна заклопотана тим, щоб провести тих, які підіймалися сходами, а друга, щоб прийняти їх, їй нічого не відповіли, то вона з люттю викрикнула, Ви мене чули, і зробила це вкрай невчасно, бо слізний собака, який у ту мить саме проходив повз неї, загавкав так гучно, що всі сходи задвигтіли від його гавкання, і це справило чудодійний ефект, стара зойкнула від переляку й зникла у своєму помешканні, миттю зачинивши за собою двері, Хто та відьма, запитав старий із чорною пов'язкою на оці, ми так говоримо тоді, коли лінуємося подивитися на себе самих, пожив би він стільки, скільки пожила ця бабуся, тоді ми подивилися б на поки він зумів би зберегти свої цивілізовані манери.
Їжу вони мали тільки ту, яку принесли в пластикових мішках, воду довелося витрачати надзвичайно ощадливо, буквально по краплині, з освітленням пощастило, у буфеті на кухні знайшлися дві свічки, які зберігалися там на випадок проблем з електроенергією, і дружина лікаря засвітила їх лише для власного задоволення, бо інші світла не потребували, вони вже бачили світло у власних головах, таке сильне, від якого осліпли. Більше нічого в них не було, але й з цим вони влаштували справжнє сімейне свято, з тих рідкісних, де все, що належить одному, належить усім. Перш ніж посідали за стіл, дівчина в чорних окулярах та дружина лікаря спустилися на нижній поверх, щоб виконати прохання, а якщо висловитися точніше, то задовольнити вимогу або заплатити натурою за дозвіл пройти крізь митницю, розташовану на першому поверсі. Стара зустріла їх бурчанням і наріканнями, клятий пес, від зубів якого вона ледве врятувалася, а то він би її зжер, Вам треба мати багато їжі, щоб прогодувати такого великого звіра, натякнула вона, ніби сподівалася цим докірливим зауваженням розбудити в двох жінок те, що ми називаємо докорами сумління, й вони скажуть одна одній, а й справді, хіба це по-людському дозволити, щоб нещасна бабуся померла з голоду, тим часом як брутальний звір жертиме від пуза. Проте дві жінки не піднялися знову нагору, щоб принести їй іще їжі, бо й так вони їй уже дали дуже щедру порцію, якщо ми візьмемо до уваги надзвичайно важкі обставини нинішнього життя, й цілком несподівано бабуся з нижнього поверху це зрозуміла, зрештою не така вже лиха, якою здавалася, вона пішла до свого помешкання й повернулася з ключем від чорного ходу, сказавши дівчині в чорних окулярах, Візьми, це твій ключ, а що їй цього здалося мало, то пробурмотіла, зачиняючи двері, Дуже дякую. Дві жінки піднялися назад, надзвичайно здивовані, що стара відьма спроможна на почуття вдячності, Вона жінка непогана, проте коли залишилася сама-одна, розум їй трохи скаламутився, промовила дівчина в чорних окулярах, схоже особливо не замислюючись про те, що каже. Дружина лікаря нічого їй не відповіла, вона вирішила перенести їхню розмову на пізніше, і коли всі інші вже полягали, й дехто заснув, а вони обидві сиділи на кухні, наче мати й дочка, які набираються сил, щоб завершити прибирання в домі, дружина лікаря запитала, І що ти збираєшся робити тепер, Нічого, залишуся тут і чекатиму, коли повернуться мої батьки, Сама-одна й сліпа, До сліпоти я вже звикла, А до самотності, Муситиму звикнути й до самотності, моя сусідка з нижнього поверху також живе сама-одна, Невже ти хочеш перетворитися на таку, як вона, й годуватися капустою та сирим м'ясом, поки вистачить, у цих багатоквартирних будинках, схоже, ніхто більше не живе, ви тут будете лише вдвох і зненавидите одна одну від страху, що їжа скоро закінчиться, кожен шматок, який дістанеться одній із вас, треба буде вихопити з рота другої, ти не бачила цієї нещасної жінки в її помешканні, ти лише чула запах, то я тобі скажу, що навіть у тій божевільні, де ми жили, не було так гидко, Раніше чи пізніше ми всі станемо такими, як вона, а потім усім настане кінець, життя більше не буде, Але поки що ми живемо, Послухай-но, ти знаєш набагато більше, ніж я, супроти тебе я невігласка, але я думаю, що ми вже мертві, ми сліпі тому, що ми мертві, або як хочеш, я скажу це по-іншому, ми мертві тому, що ми сліпі, це одне й те саме, Я ще спроможна бачити, На щастя для тебе, на щастя для твого чоловіка, для мене, для інших, але ти не знаєш, чи вдасться тобі зберегти зір, а якщо ти його втратиш, то станеш такою, як і всі, й усі ми закінчимо так само, як наша сусідка знизу, Сьогодні — це сьогодні, завтра буде завтра, я сьогодні несу на собі відповідальність, а не завтра, коли я можу осліпнути, Відповідальність за що, Відповідальність за те, що я зберегла зір, коли інші втратили його, Ти не можеш доглядати або годувати всіх сліпих на світі, Я мусила б, Але ти не можеш, Я допомагатиму тим, хто перебуває в зоні моєї досяжності, Я знаю, ти це робиш, бо якби не ти, я, певно, була б уже нежива, І тепер я не хочу, щоб ти померла, Я мушу тут залишитися, це мій обов'язок, тут мій дім, я хочу, щоб мої батьки знайшли мене, коли вони повернуться, Якщо вони повернуться, ти сама це сказала, треба буде ще з'ясувати, чи вони залишилися твоїми батьками, Я тебе не розумію, Ти сказала, що твоя сусідка знизу була непоганою людиною, Бідолашна, Бідолашні твої батьки, бідолашна ти, коли ви зустрінетеся, сліпі на очі й сліпі на почуття, бо ті почуття, якими ми жили і які нам допомагали бути такими, як ми були, були почуттями людей зрячих, у незрячих почуття будуть зовсім іншими, ми не знаємо, як саме вони зміняться і якими будуть, ти сказала, ми мертві тому, що сліпі, й ти мала рацію, Ти любиш свого чоловіка, Так, як саму себе, але якщо я осліпну, якщо після того, як осліпну, перестану бути тією людиною, якою я була, не знаю, чи зможу я тоді любити його і якою любов'ю, У нашому минулому житті також були сліпі, їх було порівняно мало, почуття, притаманні людям, були почуттями тих, хто бачить, тому сліпі жили почуттями чужими, не почуттями сліпих, якими вони були, а тепер нові почуття, що народжуються — це автентичні почуття сліпих, і ми ще перебуваємо на самому початку, ми досі живемо тими почуттями, які в нас були, але не треба мати очей, аби відчути, як змінюється наше життя, якби одного дня мені сказали, що я вб'ю людину, я глибоко образилася б, а проте я вбила її, А що ти хочеш тоді від мене, Ходімо зі мною, ходімо в наш дім, А як же інші, Те, що стосується тебе, стосується і їх, але тебе я люблю особливо, Чому, Я сама себе запитую, чому, можливо тому, що ти стала мені як сестра, а можливо тому, що мій чоловік ліг із тобою, Пробач, Це не злочин і пробачення не потребує, Ми смоктатимемо з тебе кров, житимемо як паразити, Паразитів не бракувало й тоді, коли ми жили, а щодо крові, то має ж вона бути для чогось потрібна, а не лише підтримувати тіло, в якому вона циркулює, а зараз ходімо спати, бо завтра для нас почнеться нове життя.
