Альтернативна еволюція - Бердник Олесь Павлович (читаемые книги читать .TXT) 📗
Тому не треба чекати, що Він буде брати за руку і виводити. Він завжди допоможе, тому що Він з нами, Він у наших грудях, в нашому серці. Це є Божественний, Синівський Принцип.
Репліка:
У Новий Світ нам треба взяти із собою совість. Бо ради свободи можна й убивати.
О. Б.:
Ніколи! Якщо ви несете Принцип Свободи, то ви ніколи не будете вбивати. Бо вбивши, ви вже не вільний, ви стаєте рабом гріха. Свобода — це статус, а не слово! А совість — це і є свобода. Тільки вільний чоловік може бути совісним. Раб не може бути совісним, бо «со-вість» — це, фактично, «знання». Отже, совісна людина — це та, яка Відає; вона відає Принцип Свободи, вона узгоджує себе з Божественним Принципом у собі. Вільний чоловік хоче, щоб вільними були й інші люди. Ви можете уявити собі, щоб вільна людина мала рабів? Так, жителі Древнього Риму вважали себе вільними громадянами. Але це була громадянська, юридична свобода. А ми з вами говоримо про Свободу Духа!
Репліка:
Я взяла б з собою музику. Музика веде до гармонії, до саморозкриття.
О. Б.
Прекрасно! Я з вами згоден. Музика — це співзвуччя. Із глибини усіх народів завжди звучала музика, гармонія — і це й буї Голос Бога, який проявлявся через Людину.
Ви бачите, наш сталкінг приводить нас до дуже цікавого пунктиру.
Репліка:
Я візьму із собою радість творення.
О. Б.:
Ясна річ. Якраз тут у нас із руйнаторами основний вододіл. Ми збираємося для творення, вони — для руйнації. Але є таке народне прислів’я: «Ворог на тебе каменем, а ти на нього хлібом — побачимо, чия візьме!» Я був вражений, коли почув це прислів’я… Ясна річ, йдеться не про те, щоб кидатися хлібом; хліб — це принцип творення, бо щоб сотворити хліб, треба посіяти зерно, і його виростити, і скосити, і змолоти, і з піснями випекти.
Репліка:
Ми вже сказали, що Людина майбутнього — це Вогняна Людина. І я думаю, ми обов’язково повинні взяти у Новий Світ вічне прагнення до пізнання Світу.
О. Б.:
Безумовно! Пізнання має бути як вістря стріли: безсумнівно і безжально скидати всі покори, не давати обростати черепашками. Спасибі вам.
Репліка:
Я вважаю, що ми повинні крізь усі незгоди пронести вогонь, що його запалив Христос у нашому серці, і тим вогнем запалити душі людей, які зневірилися, щоб вони знов змогли повірити у Добро.
О. Б.:
Абсолютно правильно, ми про це якраз і говорили. Він запалив вогонь у наших душах, а нам треба розкочегарити його так, щоб ми горіли ним завжди! Щоб своєю поведінкою, своїм статусом піднімали довколишніх.
Василь Литвин:
Дозвольте й мені вставити словечко?
Ми тут зібралися на Святвечір, і думаю, ми прийшли до того казкового каменя, на якому написано: наліво підеш, направо підеш… Дійсно, це велика складність: самим, покладаючись на власну гідність, на власну совість, на власну любов, відшукати саме той напрямок…
Мене часто питають: чого ти працюєш, чому виступаєш з Олесем Бердником? Яка в нього сила? А сила в тому, що він говорить: «Люди, прокиньтесь! Єсть безліч доріг до Сонця, тільки повірте в це. Кожен повинен сам перш за все захотіти нестерпно стати Людиною». Тільки за власним покликом душі можна відчути цей шлях. Тому-то маємо власний розум, і повіримо, що найбільше чудо — це та мить, яка зараз у нас перед очима, те, що відбувається ось зараз. Ми творці цієї миті, ми її насичуємо своїми бажаннями, своїми думками, ми вже засіваємо завтрашній день.
О. Б.:
Спасибі!
Товариство, я хочу вам сказати ось що: ті проблеми, про які ми з вами говорили, тісно пов’язані з проблемою часу. Якщо ми пізнаємо таємницю часу, тобто зможемо мандрувати в минуле і в майбутнє, цим вирішиться дуже багато проблем пошуку, сталкінгу. Ми сьогодні ніби на перехресті історичних подій: ви бачите, яка йде потужна ментальна ріка! І, дай боже, щоб ця ріка стала прозорою і принесла нас до Океану любові.
Запитання:
Чому про колапс нічого не говориться в «Агні-Йозі» та у Блаватської?
О. Б.:
Говориться, і дуже багато. Річ у тім, що чорна діра — це астрономічний аспект колапсу. А є важливіший аспект: колапс — це ІНФЕРНО. Перечитайте уважно «Божественну комедію» Данте: там є навіть зображення схеми чорної діри. Тільки Данте її малював у концептуальному баченні Середньовіччя. Якщо ви уважно проглянете історичні традиції, ви побачите, що ідея інферно є в різних народів, навіть міфи розповідають про Тартар, замкнуту багатомірність, світову в’язницю…
Репліка:
Я узяв би в Новий Світ Вічне Народження і Преображення. Залишати усе пізнане, відкриваючи у ньому Вогонь, і йти у таємницю Нового Буття.
О. Б.:
Цілком правильно. Треба взяти все хороше, що ми здобули на своєму шляху, преобразити його Вогнем і з нього будувати Новий Світ.
Запитання:
Що означає бути байдужим, Байдою? Чи не про таку байдужість говориться у Раджніша? Чи можна бути байдужим до своїх рідних, свого роду, до України? Може, у зв’язку з цим Христос казав: ходімо зі Мною, а батька твого поховають інші?
О. Б.:
Етимологія — вельми цікава наука. Для нас слово «байдужий» означає того, хто охолов до світу. А раніше це слово означало «спокійний». Але люди живуть суєтою і не люблять тих, хто розуміє абсурд суєтності. А людина «байдужа», яка оволоділа ступенем Будди, вже абстрагована від абсурду.
Наступне запитання: чи можна бути байдужим до своїх рідних, свого роду, до України? Навпаки! Людина, яка осягла цей ступінь, вже не метушиться, але повністю кладе своє життя на олтар Вітчизни.
«Може, у зв’язку з цим Христос казав: ходімо зі Мною, а батька твого поховають інші»? Він сказав трохи інакше: «Залиште мертвим хоронити мертвих». В даному разі Він говорив не про тіло, а про мертві ідеї. Ці слова Христа треба розуміти не в банальному, не в буденному значенні; йшлося про те, що тяжко тому увійти в Царство Боже, хто прив’язаний до мертвих речей.
Запитання:
Що означають слова Сатпрема про те, що потрібно розвалити ментальну фортецю?
О. Б.:
Якраз те, про що ми постійно говоримо. Ментальна фортеця — це в’язниця, збудована з думок, нав’язаних нам упродовж тисячоліть. Це тюрма виховання, тюрма духовних конфесій, тюрма страху, тюрма традицій, які ми боїмося порушити. Безліч цих в’язниць, і більшість їх — у думці.
Запитання:
Чи не в тому причина невдачі великих духовних шукачів та негативного ставлення до них церкви, що вони «забігали наперед», вторгаючись у природний перебіг речей? Може, сталкінг — це благородне донкіхотство? Чи бунт Титанів? Чи — страшно писати — падіння Денниці?
Дух рветься в невимовну далечінь, але хіба вікові обмеження придумані тільки силами темряви?
О. Б.:
Відчувається, що автор записки думає над проблемами Буття. Він боїться гріха, але хто боїться, той недосконалий в любові. Якщо ми йдемо до Батька, то навіть помилки у цьому поході виправдані. Ви запитаєте: хто доведе, що ми йдемо до Батька? Тільки ви знаєте, чи до Батька ви йдете, чи ні.
Автор записки говорить про церкву. Церква ніколи не вела до Батька. Ніколи! Перші християни ішли до Нього, вони навіть не боялися вмирати на арені цирку, бо знали, що переходять у Царство Батька. А пізніше, коли Костянтин зробив церкву державною структурою, — Дух Божий покинув її, і тільки окремі святі, такі як Сергій Радонежський, Серафим Саровський, Франциск Асізький рятували церкву небесну від повного падіння…
