Буремний Перевал - Бронте Эмили Джейн (электронную книгу бесплатно без регистрации .txt) 📗
Та у моїй історії головне не це. Міс Кеті відмовилася від спокутувальної жертви у вигляді цуценяти тер'єра і зажадала, щоб їй повернули її власних собак, Чарлі й Фенікса. Вони пришкутильгали, похнюплені, і ми вирушили додому, обидві у такому кепському гуморі, який тільки можна уявити. Я не могла допитатися у своєї малої пані, як вона провела день, почула тільки, що метою її паломництва, як я й здогадувалася, був Пеністон-Крег і що вона без ніяких пригод дісталася ці Буремного Перевалу, коли Гортонові трапилося вийти з воріт у супроводі собачої зграї, яка атакувала почет мандрівниці. Собаки добряче погризлися, перш ніж хазяї змогли їх втихомирити; так зав'язалося знайомство. Катрина розповіла Гортону, хто вона така і куди збирається, і попросила його У показати дорогу, а потому вмовила її провести. Він відкрив їй таємниці Печери фей і ще з десяток інших чудових місць. Але, зазнавши немилості, я не мала щастя почути розповідь про всі ті чудеса, які вона бачила. Мені вдалося лише зрозуміти, що проводир був їй вельми до душі, поки вона не образила його, повівшись із ним, як зі слугою, а служниця Гіткліфа не образила її, назвавши Гортона її кузеном. Та ще їй допекло його лихослів'я: для всіх у Грейнджі вона була «любонькою», «сонечком», «принцесою» і «янголятком» — аж раптом якийсь хлоп'як так її скривдив! Для неї це було незбагненним, і я добряче наморочилася, перш ніж домоглася в неї обіцянки не розповідати батькові про свою образу. Я пояснила їй, що він на дух не переносить усе, пов'язане з Буремним Перевалом, і що він дуже засмутиться, коли дізнається про її гостини. Та найбільш переконливими виявилися мої слова про те, що хазяїн страшенно розсердиться на мій непослух і вижене мене з дому. Кеті не могла цього допустити, тому вона дала мені слово і дотримала його, Хай там як, а вона була справжнє золотко!
Розділ дев'ятнадцятий
Лист із чорною облямівкою сповістив нас про день повернення хазяїна. Ізабелла померла, й він написав мені, щоб я замовила жалобне вбрання для його доньки та облаштувала кімнату для його племінника. Катрина нетямилася від радощів, що скоро побачить тата, і в захваті ділилася зі мною здогадами про незчисленні чесноти свого «справжнього» кузена. Нарешті настав вечір дня їхнього очікуваного приїзду. Зранку вона клопоталась у своїх дитячих справах, а зараз, вдягнена у нову чорну сукенку (бідне дитя! тітчина смерть не збудила у ній справжнього смутку), вона не відставала від мене, поки не вмовила спуститися разом із нею на дорогу — стрічати.
— Лінтон Гіткліф лише на півроку молодший за мене, — А щебетала вона, поки ми неквапно походжали по горбистому моховинню у затінку дерев. — Як це буде чудово, гратися разом! А тьотя Ізабелла надіслала таткові пасемце його волосся, воно в нього таке гарне: світліше від мого, зовсім як льон, і таке ж тонюсіньке. Я поклала його в маленьку скляну коробочку і часто думала, яке це щастя — побачитися з тим, кому воно належить. Ой! Я щаслива… І татко, любий, любий таточко! Чуєш, Неллі, давай наввипередки! Ну, біжімо!
Вона бігла, і поверталась, і бігла знов, і так багато разів, поки я своєю статечною ходою наблизилася до брами. Тоді дівчинка всілася на приступці біля стежки і спробувала терпляче чекати, але це виявилося неможливим: не могла й хвилини тихо посидіти.
— Як вони довго! — вигукувала вона. — Ой, я бачу куряву на дорозі — це вони! Ні? Коли ж вони будуть тут? А можна нам пройти ще трохи? Півмилі вперед, Неллі, лише на півмилечки! Ну, скажи «так!» Он до тих беріз на узбіччі!
Я була несхитною. І от нарешті її муки скінчилися: в полі нашого зору з'явилася карета. Міс Кеті завищала і простягла руки, ледве забачивши у вікні батькове обличчя. Він вийшов із карети майже так само схвильований, як і вона, і збігло чимало часу, поки вони змогли думати ще про когось, окрім самих себе. Поки вони втішались одне одним, я зазирнула до карети, щоб подбати про малого Лінтона. Він дрімав у кутку, загорнутий у теплий хутряний плащ — наче взимку. Бліде, кволе, зманіжене хлоп'я, що його можна було б прийняти за меншого брата хазяїна — така була між ними схожість. Але в його вигляді все свідчило про виняткову вередливість, якої Едгар Лінтон ніколи не мав. Едгар побачив, що я дивлюся на хлопчика, і замахавши руками, наказав мені тихенько прихилити двері ці та залишити хлопця у спокої, бо в дорозі він геть зморився. Кеті дуже хотілося хоч одним оком зазирнути досередини, але батько звелів їй іти, і вони повільно рушили собі парковою стежкою, а я поквапилася віддати розпорядження прислузі. — Послухай, люба, — сказав містер Лінтон своїй доньці, коли вони зупинилися на парадному ґанку. — Твій кузен не такий міцний і жвавий, як ти, і він зовсім недавно втратив матір — не забувай цього. Тому не слід чекати, що він одразу ж почне бавитися та ганяти разом із тобою. І не втомлюй його розмовами: дай йому спокій хоч цього вечора, гаразд?
— Так, так, любий таточку, — відповіла Катрина. — Але мені так хочеться його побачити, а він навіть не визирнув.
Карета зупинилася, сонька збудили, і дядько виніс його на руках та поставив на землю.
— Лінтоне, це твоя кузина Кеті,— мовив він, вкладаючи одну в одну їхні малі руки. — Вона вже любить тебе, і ти, будь ласка, не плач сьогодні, щоб її не засмучувати. Веселіше дивися! Подорож скінчено, можеш відпочивати і бавитись, як душа забажає.
— Тоді дозвольте мені піти до ліжка, — відповів хлопчик, ухилившись від обіймів Катрини, і підніс руку до очей, попереджуючи сльози, що несподівано з'явились в його очах.
— Ну, ну, будьте розумничком, — прошепотіла я й повела його в дім. — А то ще й вона заплаче — дивіться, як їй вас шкода!
Не знаю, чи то з жалю, чи ні, але лице його кузини стало таким же смутним, як і в нього, і вона підбігла до батька. Всі троє ввійшли в дім і піднялися до бібліотеки, де стіл уже був накритий до чаювання. Я зняла з Лінтона Гіткліфа плаща й капелюха і всадовила його на стільці біля вогню. Заледве вмостившись, він знову заплакав. Хазяїн спитав його, в чім річ.
— Я не можу сидіти на стільці,— шморгав хлопчик.
— Тоді ляж на канапі, а Неллі принесе тобі чай, — терпляче відповів його дядько.
Видно було, що дорогою він намучився зі своїм вередливим й хирлявим підопічним. Лінтон спроквола поплентався?» до канапи і ліг. Кеті зі своєю чашкою сіла на пуфику біля нього. Спершу сиділа мовчки, та її вистачило ненадовго: А вона вирішила зробити зі свого малого кузена ту улюблену іграшку, якої так їй кортіло. Вона почала гладити його волосся, і цілувати його, і поїти чаєм зі свого блюдця, як немовля. Це йому сподобалося, бо ж він і справді був, наче мала дитина; його сльози висохли, а лице освітила подоба усмішки.
— О, йому тут буде чудово, — мовив хазяїн, спостерігаючи за ними кілька хвилин. — Чудово… якщо тільки нам пощастить його вберегти, Неллі. У товаристві однолітки він вмить пожвавиться; він захоче одужати й одужає.
«Отож, якщо пощастить його вберегти!» — міркувала я, і мені було прикро усвідомлювати, яка це хистка надія. І до того ж, гадала я, як отакий пестунчик житиме у Буремному Перевалі? З такими товаришами і вчителями, як Гортон і його батько!
Все вирішилося дуже скоро — навіть швидше, ніж я очікувала. Після чаювання я відвела дітей нагору і, дочекавшись, поки Лінтон засне — доти він не хотів мене відпускати, — спустилася вниз. Я саме стояла біля столика в передпокої, запалюючи нічника для містера Едгара, коли з кухні прибігла служниця і сповістила мене, що слуга старшого Гіткліфа, Джозеф, бажає поговорити з хазяїном.
— Спершу я спитаю, чого він хоче, — мовила я, стривожившись. — Не годиться турбувати людей о такій годині, та ще коли вони з дороги! Не думаю, що хазяїн зможе його прийняти.
Джозеф виткнувся з кухні і, поки я говорила, прошкандибав до передпокою. Він був у недільній одежі, до того ж прибрав найпобожнішу й найкислішу свою міну і, тримаючи в одній руці капелюха, а в другій — ціпка, ретельно витирав об килимок черевики.
